Стратегії, що сприяють проведенню перетворень

Є чотири основні стратегії, що сприяють перетворенням як в реципієнтах-організаціях, так у індивідуальних реципієнтів; причому, очевидно, що використання різних стратегій буде призводити до різних змін:

1) «надання допомоги» – надання технічної або фінансової допомоги для проведення організаційних перебудов (перетворень), які сприяли б сприйняття нововведень;

2) «навчання» – забезпечення інформацією, необхідною підготовкою для ефективного використання нововведення та інтегрування його в рутинні процедури;

3) «прояв влади» – з метою встановити правила і санкції для «силового» впровадження нововведення в організації та забезпечення організаційного контролю за його застосуванням;

4) «переконання» – застосування впливу на установки і цінності людей з метою культивувати їх прагнення до використання нововведення.

Ці стратегічні установки можуть бути перетворені в різні «набори» тактичних прийомів, які будуть найбільше підходити до тієї чи іншої стадії процесу сприйняття нововведень. Наприклад, «допомога» організаціям на етапі орієнтації може надаватися експертами (розробка планів використання нововведення, зміна у рольовій структурі організації тощо);

- фінансова допомога – своєрідні «підйомні» (у вигляді «пакету»" основних ресурсів) – до тих пір, поки організація не отримала «зверху» чи не скоригувала сама процес їх розподілу;

- технічна допомога може надаватися для коригування оперативних і адміністративних процедур, що «підтримують» процес необхідних перетворень, тобто процес сприйняття нововведення обов'язково повинен включати в себе певні процедури, спрямовані на навчання фахівців, на здійснення організаційних, технічних і технологічних перетворень в об'єкті нововведення (структурі організації, її окремих ланках) або методи організації та управління нею.

Такого роду зміни проводяться і після сприйняття основного нововведення. Часто вони необхідні ще й як гарантія проти того, щоб організація або окремі її ланки не змогли повернутися до «змін» станом (старих процедур, методів роботи тощо), що загрожувало б невдачею – відмовою від сприйняття нововведень. При цьому логічними є кроки по використанню «влади», «навчання» та «переконання» для забезпечення ефективного сприйняття нововведення.

На етапі ініціації розробник може використовувати переконання і "правове тиск" на реципієнта, щоб домогтися його зацікавленість у сприйнятті нововведення. Наприклад, між ними можуть бути укладені договори на проведення необхідних перетворень.

На етапі інтеграції розробник може вдатися до прояву влади усередині організації, щоб підкріпити політику використання нововведення і забезпечити необхідний контроль (управління).

Індивідуальний реципієнт спочатку забезпечується інформацією про вигодах і витратах, пов'язаних з використанням нововведення. Потім він може брати участь у формальних програмах навчання для придбання необхідних знань і навичок. І, нарешті, реципієнту може знадобитися деякий період спеціальної підготовки (coaching) – «репетиторства», «інструктажу», «надбання навичок», щоб полегшити процес придбання і закріплення необхідних навичок та вмінь).

Особиста зацікавленість реципієнта культивується спочатку (орієнтація) шляхом застосування методів маркетингу, щоб переконати його в тому, що нововведення необхідно і буде працювати. Потім (етап ініціації) можуть бути використані партиципативні методи («участь»), щоб розвинути і поглибити відчуття необхідності апробації нововведення. І, нарешті, на етапі інтеграції можуть бути використані методи соціальної участі (такі, як формування «груп», «команд»), для того щоб легітимізувати нововведення.