Причини зменшення частки γ - глобулінів

- нефротичний синдром,

• тривалі хронічні інфекції

• опромінення;

• видалення селезінки.

Таким чином, знання особливостей змін вмісту загального білка та його фракцій дозволить з високим ступенем достовірності інтерпретувати результати лабораторних досліджень білкового обміну.

Колоїдно – осадові проби

Колоїдно – осадові проби – це сукупність напівкількісних та якісних проб, призначених для визначення колоїдної стійкості білків сироватки крові при різноманітних патологічних станах, що супроводжуються диспротеїнемєю. Діагностичну цінність колоїдно – осадові проби мають при комплексному дослідженні інших біохімічних параметрів, у першу чергу, вони використовуються для діагностики захворювань печінки. Як відомо, глобуліни є менш стійкими до седиментації, ніж альбуміни, тому зменшення частки альбумінів і збільшення глобулінів призводить до прискорення коагуляції (злипанні та випаданні в осад) білків, а отже вимагає і зменшення кількості реагента, що викликає коагуляцію.

Уніфікованими колоїдно – осадовими пробами є: тимолова, формолова сулемова і проба Вельтмана.

Тимолова проба (проба тимолового помутніння, тимолова муть) була запропонована англійським лікарем Мак – Лаганом (N.F. Mac – Lagan, 1944). Вона ґрунтується на визначенні ступеня помутніння сироватки крові при додаванні насиченого розчину тимолу у веронал – медіналовому буфері. Ступінь помутніння визначають в одиницях оптичної густини за спеціальним калібрувальним графіком. Норма помутніння при тимоловій пробі: 0 – 5 од. (оптичної густини). Вважається, що позитивною тимолова проба є при: зменшенні альбумінів та збільшенні β –, γ – глобулінових фракцій, збільшенні ліпопротеїдів.

Збільшення помутніння за проведення тимолової проби:

• гепатит, паренхіматозна жовтяниця, цироз;

• системні колагенози;

• вірусні інфекції.

Сулемова проба (сулемово – осадова). Належить до групи реакцій Таката. Була розроблена японськими лікарями M. Takata, K. Ara, (1925) і ґрунтується на визначенні ступеня помутніння при додаванні розчину сулеми (HgCl₂). Розчин додають до того моменту, поки не утвориться помутніння, через яке не можливо прочитати газетний текст. Нормою є 1,6 – 2,2 мл сулеми. Менші кількості свідчать про позитивну сулемову пробу. Клінічна інтерпретація аналогічна такій при тимоловій пробі.

Проба Вельтмана (O. Veltmann, 1930). У класичному варіанті проба Вельтмана являє собою ряд з 12 пробірок – «стрічку», у які додають розчин хлориду Кальцію різних концентрацій від 0,1 до 0,01% (крок розведення 0,01 за виключенням двох додаткових точок – 0,045 і 0,035). До розчину додають сироватку крові і нагрівають. Потім виявляють пробірку, у якій є осад або муть. У нормі помутніння з’являється у 6 -7 пробірці (тобто довжина стрічки по Вельтману становить 6 – 7 пробірок). Скорочення стрічки називають «зсувом уліво», збільшення кількості пробірок – «зсувом управо». Пізніше Тейфлем (A. Teufl) була розроблена модифікація цього методу, яка є уніфікованою. Суть полягає у тому, що до розведеної сироватки додають розчин хлориду Кальцію і нагрівають, потім визначають наявність помутніння. У нормі помутніння настає при додаванні 0,4 – 0,5 мл розчину. Якщо для помутніння необхідно менше реагенту то діагностують зсув управо за Вельтманом, якщо більше, то діагностують зсув уліво.