Сечова кислота

Сечова кислота – проміжний продукт обміну пуринів у ссавців і кінцевий у птахів. У ссавців процес розпаду пуринів (азотистих основ, що є складовими нуклеїнових кислот) є складним багатоступеневим процесом, одним з етапів якого є перетворення сечової кислоти під дією ферменту урокінази до алантоїну, який через ряд етапів перетворюється у сечовину, яка у свою чергу виводиться з сечею. Перетворення сечової кислоти в алантоїн є однією з ключових реакцій пуринового катаболізму. При недостатності урокінази або при надлишку азотистих основ, що деградуються, сечова кислота та її солі, які характеризуються поганою розчинністю у воді, відкладається у тканинах (особливо у суглобах), кристалізується у нирках – розвивається подагра. У птахів накопичення солей сечової кислоти (уратів) має дещо інший механізм і пов’язаний з порушенням функцій печінки та нирок. При подагрі розвивається складний паталогічний симптомокомплекс – це збільшення вмісту сечової кислоти у крові (гіперурикемія), уролітіаз, хвороби серця, пошкодження тканин. Важливе клінічне значення визначення вмісту сечової кислоти має для м’ясоїдних та птахів, дещо рідше, у коней.

Причини збільшення концентрації сечовини:

• захворювання нирок з ураженням клубочкової системи (гострі і хронічні нефрити, зморщена нирка, уремія, первинна гіперурикемія);

• захворювання кровотворної системи, в т. ч. лейкози;

• серцево – судинні захворювання;

• ендокринні захворювання (акромегалія, гіпотиреоз, цукровий діабет);

• отруєння Плюмбомом та чадним газом,

• голодування;

• лейкоз, лімфома;

• гострі інфекційні захворювання;

• анемія, викликана дефіцитом вітаміну В₁₂;

• ацидоз;

• токсикоз вагітності;

• саркоїдоз;

• введення сечогінних засобів у великій кількості;

• раціон, збагачений нуклеїновими кислотами (м’ясо, печінка, бобові);

• фізичні навантаження (у коней).

Причини зменшення концентрації сечової кислоти:

• введення саліцилатів;

• лімфогранулематози;

• мієлома.

Креатин і креатинін Креатин

Креатин – метилгуанідилоцтова кислота синтезується у нирках, підшлунковій залозі, печінці з трьох амінокислот: аргініну, гліцину, метіоніну. Використовується як макроергічна сполука (сполука, багата енергією) у м’язах, при цьому креатин вступає в реакцію з АТФ, утворюючи креатинфосфат, який разом з глікогеном являється важливими енергоємними сполуками м’язів. При потребі енергії креатинфосфат гідролізується з утворенням креатиніну та неорганічного фосфату. У клінічній діагностиці використовується визначення вмісту креатину при деструктивних процесах у м’язах, захворюваннях шлунково – кишкового тракту тощо.

Причини збільшення концентрації креатину:

• некроз і атрофія скелетних м’язів (полімієліт, м’язова дистрофія, міастенія);

• гормональні патології : цукровий діабет, гіпертіреоз, акромегалія;

• лейкоз, інфекційні захворювання, синдром Кушинга (найчастіше у коней і собак);

• ревматоїдний артрит;

• кишкова непрохідність;

• нефрити;

• ураження печінки;

• опіки.

Для діагностики м’язових патологій, окрім вмісту креатину, визначають активність креатинкінази

При збільшенні вмісту креатину більше 120 мкмоль/л розвивається креатинурія (див. розділ “Біохімія сечі”)