§ 7. Грошовий обіг і банківська система.

Суб'єкти економічного життя /власники майна/ обмінюються майном, юридично фіксуючи ці факти обміну у формі грошей. Тобто грошовий обіг повинен реєструвати і відображати обмін майном в його натурально-речовому змісті. Оскільки гроші є формою реєстрації взаємних майнових зобов'язань, то реєстраційна функція грошей є основною, усі інші, що визначаються такими, є "підфункціями".

Відповідно до основної функції грошей повинні існувати суспільні інститути, в яких здійснюється оформлення обмінних операцій, декларування боргів одних людей перед іншими. Оскільки більшість обмінних операцій окремими людьми здійснюється на рівні їх первинних об'єднань /на місці проживання, роботи.../, то і банки, як ті інститути, які зобов'язані оформляти боргові зобов'язання /перевести гроші з одного місця в інше, супроводжуючи майно, переміщене від продавця до покупця торгівлею/ повинні відповідати рівням цих об'єднань. В існуючих умовах такої відповідності немає. На кожному рівні суспільної системи повинен існувати банк, контрольований людьми, що складають це об'єднання,через владу, яка уособлює інтереси цих людей. Оскільки людина не має права обманювати оточуючих її людей, приховувати щось від них, то і банк на кожному рівні об'єднання людей повинен бути лише один.

Відповідно до вищенаведеної впорядкованої суспільної системи, повинні існувати банки: родини, громади, територіальних об'єднань громад різних рівнів і державний. Тобто, незважаючи на безальтернативність місця реєстрації обміну /пересилання грошей/ для людини, вона має право бути повністю поінформованою і має реальні можливості впливу на діяльність банку. Це і є основним елементом економічної демократії /самоуправління/ людей.

Банківська система повинна мати чіткі вертикальні та горизонтальні зв'язки. Якщо є потреба оплатити продукцію,

113

отриману з іншого району області, то для цього не потрібно користуватись послугами державного банку, обласний банк здатен /і зобов'язаний/ виконати цю функцію. Тільки така структура, доповнена сучасними засобами комунікацій та можливостями обчислювальної техніки, здатна виконати єдине завдання, що стоїть перед нею - реєстрація обмінних операцій /переведення грошей від одного суб'єкта господарської діяльності до іншого/. Наскільки чітко виконує це завдання сучасна "система" комерційних банків - судити Вам, читачі.

Важливою є правильна оцінка факту існування двох паралельних систем грошей - готівкової та безготівкової. Готівку в США називають "кредитними картками бідняків". І це вірно. Те ж саме і у нас. Загальний зміст ситуації полягає в тому, що як би ми не називали систему, - "соціалізм" чи "капіталізм", готівкові гроші - це, як правило, засіб обміну для користувачів майна /найманих працівників/, безготівкові гроші - це засіб обміну для розпорядників власності /група людей, що монополізувала право регулювання економічних відносин/. Одночасне існування двох грошових систем не має виправдання ні з точки зору логіки обмінних процесів, ні з точки зору технології /і засобів/ реєстрації обмінних операцій. Такий стан лише ускладнює економічне життя і створює додаткові, надумані перепони для нормального і оперативного обігу грошей. Механізм отримання безготівкових грошей, що є на рахунку в банку, готівкою, - яскравий приклад протиріч, що накопичились в даному відношенні. Фінансисти, при бажанні, просто і доступно можуть описати взаємозв'язки двох систем грошей та причини їх паралельного існування.

Існує дві "популярні" версії причин інфляції. Перша - це "немає товарів". Друга, - "держава надрукувала готівки більше ніж треба". Щодо них. Як це немає товарів? "Товари", майно завжди є, воно раптом не з'являється і раптом не зникає. А інфляційні стрибки якраз і є раптовими. Друге пояснення. Держава може надрукувати безкінечно велику кількість

114

папірців, що називаються "готівкові гроші". Але, якщо я взяв на себе зобов'язання обміняти своє майно на інше по конкретній кількості "загального еквіваленту", - то як я можу узяти більшу кількість грошей /через державу, яка регулює економічні зв'язки/ від конкретно уже обумовленої? Тим більше, що існування безготівкових грошей зводить нанівець будь-яку можливість впливу кількості папірців на вартісні співвідношення. Якщо до інфляційного стрибка кілограм ковбаси коштував дорожче кілограма картоплі, то внаслідок інфляції пропорція між ними не може суттєво змінитись. Тобто, ні перша, ні друга версії причин інфляції не витримують елементарної критики. На погляд автора, виходячи з вищенаведеного, причиною інфляції можна визначити єдине, - невиконання майнових зобов'язань одних суб'єктів господарської діяльності перед іншими /в формі грошової оплати/ в процесі обміну. Якраз ця відмова /безкарна/ від виконання зобов'язань і може бути "раптовою", як і інфляція.

В світлі викладеного, можна визначити, що в сучасних умовах в державних органів управління є два основних шляхи нейтралізації інфляції. Перший - це забезпечення умов і гарантій для виконання, в процесі економічного обміну, майнових зобов'язань /покриття боргів/, усіма суб'єктами, без винятку, за рахунок приведення усієї сукупності економічних законодавчих актів, норм, правил і механізмів до об'єктивно існуючих закономірностей відтворення економічних систем. Другий, - це покриття невиконаних зобов'язань одних суб'єктів господарювання виконаними зобов'язаннями інших суб'єктів. Один взяв гроші /майно/ не давши нічого навзамін /не повернувши грошей і не віддавши майна/, - інший відтворював майно, випустив і віддав продукцію /послуги/, а навзамін не отримав навіть того, що є частиною вартості створеної продукції, - заробітної плати /майна, яке за неї можна було б купити, якби вона виплочувалась/. Економіка - замкнена

115

система. Ніщо нікуди не дівається. Якщо "поділось" в одному місці, те "з'явилось" в іншому, на точно таку саму суму коштів.

В державі це виглядає як антагоністичні відносини двох груп населення, але необхідно розуміти, що ці відносини, через міжнародну торгівлю, національними рамками не обмежені. Першу групу людей можна було б назвати грабіжниками /досить яскраво і переконливо це робили класики марксизму-ленінізму/, другу - пограбованими, якби не одна суттєва обставина. Її зміст полягає в тому, що, якщо пограбований, добровільно і свідомо віддав своє майно грабіжнику, без будь-якого примусу, - то це уже й не злочин. Якщо Ви працюєте, але не отримуєте заробітної плати - це означає, що Ви добровільно віддали своє майно /яке Ви могли б придбати за цю зарплату/, комусь іншому. Кому? Тому, хто не виконує своїх зобов'язань по виробництву і реалізації продукції шляхом використання наявного майна. Державні органи управління /як і "економісти-теоретики"/ в даному випадку є лише посередниками, щитом для прикриття першої категорії людей /від другої/ теж свідомо і добровільно. Хто не платить зарплати? Держава. А хто це персонально? Коло замкнулось. "Кінців" немає. І проблема полягає не в їх пошуку, а в недопущенні сучасних ідіотичних економічних ситуацій в майбутньому.

Основа сучасної банківської "системи" - кредитно-фінансова діяльність. Про основне джерело кредитних ресурсів - депозити підприємств уже говорилось. Нагадаємо. Через дотримання існуючої методики обліку затрат, яка зобов'язує амортизаційні відрахування нараховувати не буквально, а "умовно", у підприємства "з'являються вільні кошти" про цільове призначення яких сучасна система обліку "мовчить". Тому ці кошти опиняються в руках банку, який приймає їх на чітко обумовлений період. Якщо на протязі цього періоду в іншого підприємства - клієнта даного банку, виникає потреба в коштах, - банк надає кредит. Різниця між ставкою кредиту і ставкою депозиту є "заробіток" банку. 3 кого береться

116

ця плата? 3 підприємств, інших суб'єктів господарської діяльності.

Уявіть ситуацію. До Вас прийшла людина і говорить слідуюче: "Давайте я візьму Вас на фінансове обслуговування. Відкривайте в мене рахунок. У Вас є вільні гроші - давайте мені, а якщо Вам вони виявляться потрібними - прийдете попросите, обгрунтуєте куди і нащо, то я Вам дам. І за це будете мені платити різницю між кредитною і депозитною ставкою. А то Ви ще чого доброго загубите свої гроші. В мене збережуться надійніше". Шо б Ви сказали на таку пропопозицію? Уявляю, як далеко Ви можете послати такого "благодійника". Але коли це саме банки роблять по великому рахунку з кожним із нас,- ми вважаємо це за благо і "сервіс". Вина в ситуації, що склалась, не працівників банку, а системи деформованих економічних уявлень, а, відповідно, і відносин. Банки виконують функцію переведення грошей? Так. Ось це і є уся їх робота і за цю роботу /послуги/ їм необхідно платити. А коштами банку повинні бути лише кошти, що належать працівникам банку.

Кредити і банки асоціюються в нашій уяві як щось цілісне і єдине. Хоча це зовсім не так. Скоріше так не повинно бути. Хіба гроші можна позичити лише в банку? Ні. Кредити, як об'єктивне явище економічного життя відмінити не можна. Але вони повинні існувати тоді, коли склалась нестандартна, екстремальна ситуація. Пожар, епідемія, потоп і т.п. Нормальній людині в нормальних економічних умовах кредит ні до чого. Ледачому, п'яниці кредит потрібен? Теж ні. Бо проп'є. Тоді для чого нам поголовна "кредитизація" населення? Вона є обов'язковою складовою того "ринку", до якого нас ведуть. Тому, що так на Заході? А Ви питали людей на Заході чи їм це полегшує життя? Розуміти зміст деформованих кредитних відносин і сліпо запозичати їх? Це всеодно, що розуміти, що таке СНІД і спеціально поширювати його в нас.

Позики існували і будуть існувати завжди. Але справа в тому, хто, кому, коли, чому і для чого позичає /надає кредит/.

117

Якщо керівник колективного підприємства надає комусь кредит, то чи нормально це? Моделюємо на прикладі побутової ситуації. Група близьких людей зібрала з кожного колективні гроші /для певної мети/. Та людина, що зібрала їх /керівник/, позичила ці гроші комусь іншому, без відома тих людей, кому належать ці гроші. Як би ці люди зреагували? Але майже кожна кредитна операція в сучасних умовах є копією вищенаведеної. Хочеш комусь позичати гроші /майно/, - позичай, але мої гроші не треба /ще й без мого відома/ позичати, я й сам можу це зробити.

Це відносини власності. Функції власності - розпорядження й користування нерозривні на побутовому рівні /на рівні наближеному до нормальних економічних відносин/, ми це прекрасно розуміємо. А раптово "тупіємо" взявши в руки підручник економічної теорії, або граючи в "гру", цікаво і фантастично придуману, яка називається - система сучасних економічних відносин на "виробництві". І точно так, як право власності персональне, так і кредит може надавати лише одна особа іншій. Це не суперечить тому, щоб сукупність персональних рішень була прийнята одночасно і з однаковою метою та дала в результаті колективний кредит. 3 питанням, - "Хто надає кредит?", визначились, лише окремі особи персонально, за рахунок наявного у них майна /грошей/.

Кому надається кредит? Відповідність між надавачем і отримувачем позики повинна бути обов'язковою. Не можемо ж ми позичати свої гроші якійсь аморфній групі людей типу "МММ", різних дутих трастів /будучи при повному розумі/? Потрібно знати, хто персонально бере на себе зобов'язання повернути позику. Тобто, одержувач кредиту також обов'язково конкретна особа /або якщо колектив, то кожен член колективу персонально бере на себе зобов'язання повернути частку колективного кредиту/. До речі, якщо країна бере кредит, то персональні боргові зобов'язання бере на себе не уряд, а кожен з жителів цієї країни. Уряди міняються, а громадяни залишаються.

118

Коли надається кредит? Як зазначалось, якщо реальні економічні умови, хоч в загальних рисах, відповідають реальним закономірностям економічного відтворення, тобто вони є нормальними, - потреби в кредиті в особи, що відповідально ставиться до свого майна, не може бути. Кожен сам персонально /індивідуально або в складі колективу/ користується своїм майном, виробляє продукцію, реалізує її, за рахунок виручки від реалізації. Формує амортизаційний фонд /цільові фінансові резерви/ і закупає необхідні йому ресурси /сам, або в складі чисельно обмеженого постійного колективу приймає персональні рішення щодо своєї частки в спільному майні по усіх наведених етапах його руху/. Потреба в кредиті може виникнути лише у випадку виключної неординарної ситуації.

До кого звернутись за позикою? Особа звертається до інших осіб, друзів, родичів, просто до інших людей. До речі, в наших, далеких від нормальних, економічних умовах, - всі в них перебувають, тому "ненормальність умов" і зараз не є аргументом для масової "кредитизації" підприємств, населення.

І останнє. Мета надання кредиту. Кредит надається однією особою іншій з метою допомогти їй, якщо вона втратила своє майно від незалежних від неї обставин. Тобто мета - допомогти людині. Тоді кредит є, якоюсь мірою, формою дарунку, взаємодопомоги між людьми, людяності. Якщо Ви позичаєте гроші близьким Вам людям Ви вимагаєте процент? Якщо даєте милостиню каліці, Ви з ним ведете мову про проценти? Що ж тоді таке "сплата банку процентів за кредит"? Коментарі зайві.

А якщо хтось комусь дає кредит з умовою повернення з відповідним "наваром", то маються на увазі слідуючі обставини. Перша особа не бажає допомогти другій, оскільки перша поверне своє майно повністю, і, крім того, отримає кошти від нього, по суті, на пустому місці, "не поворухнувши пальцем". Плата за ризик? Абсурд. Це відносне поняття. Всі, без винятку, ризикують. І кредитор, і боржник не менше. Проценти заробить

119

своєю "працею" друга особа, яка повернувши кредит і більшу частину заробленого приросту, знову ж залишається ні з чим. Мови про допомогу при таких відносинах не може бути. Хто дасть більший процент - той і отримає кредит. Типові відносини лихварства, здирництва і спекуляції, відносини експлуататора з експлуатованим.

І якщо директор /власник/ банку дає кредит, то нехай дає не за рахунок чужих грошей, а за рахунок власних, якщо він такий добрий благодійник, то нехай дає кредит безпроцентний. Нема дурних? То для чого створювати ілюзію /існують гори літератури/, що банківська /кредитна/ система робить всім велике благодійництвто, є, в існуючому вигляді, обов'язковим /!?/ елементом економіки і, що без неї всі давно вже попропадали б?

Кожен з нас, так чи інакше, докладає зусиль до відтворення майнового комплексу, причетний до грошового обігу, але по-різному. "Усі все розуміють" і всіх влаштовує існуючий стан /переконання автора/. Тобто, так як ми живемо, - це наш нормальний стан, стан якого ми заслуговуємо.