§ 4. Економічна концентрація, спеціалізація і кооперація.

Поняття концентрації визначається співвідношенням різних видів ресурсів. Суспільна концентрація - це кількість населення на одиницю природних ресурсів /земельної площі/. Економічну концентрацію характеризують дві групи показників.

1. Кількість майна / в натуральній, або вартісній формі/, що припадає на одиницю природних ресурсів /як правило земельної площі/.

2. Кількість майна, що припадає на одну людину.

Відповідно, прагнення економіки до рівноваги це, серед іншого, "прагнення" майна до рівномірного розподілу по території та по окремих членах суспільства. Ці тенденції об'єктивні і перешкоджання їм об'єктивно стримує економічний розвиток.

Промисловотехнічна гігантоманія, етап якої уже пройшов, хочемо ми це усвідомлювати чи ні, спричинена не дотриманням економічних законів, а протидією їм. На жаль, на науковому рівні необхідні узагальненя і усвідомлення цього ще попереду.

Поки що, в світі, на інтуїтивному рівні /без наукового опрацювання/ суспільна свідомість все більше схиляється до таких думок: зменшення розміру підприємств, порівняно з існуючими /до певної межі мінімізації/ - позитивна тенденція; розподіл майна, між працівниками, які ним користуються /приватизація/ - позитивна тенденція. Це проявляється в тенденціях розвитку т.зв. малого і середнього бізнесу і поступової втрати домінуючих позицій великими підприємствами.

Гігантоманія ще нічого доброго, з економічної точки зору, не дала. Вона не має ніякого наукового обгрунтування, навіть теоретичного. Візьмемо для прикладу будь-яке сучасне крупне підприємство /металургійний комбінат, машинобудівний завод, хімічний завод, швейна фабрика і т.п./ і поставимо перед собою кілька питань. Чи існує еколого-техніко-екомічне обгрунтування

69

розміру цього підприємства? Наскільки технологічний цикл виробництва пов'язаний з природокористуванням і суспільною

структурою /структурою влади/? Хто на замовлення підприємства на постійній основі постачає йому сировину і хто закупає продукцію? Чому не можна роз'єднати технологічний цикл на стадії виробництва в кількох менших за розміром підприємствах? Чому працівникові краще працювати на великому підприємстві /краща мотивація праці/, ніж на малому? Чому відносини власності легше врегулювати на великому підприємстві, ніж на малому? Запитань багато, відповідей мало. "Так склалось". Склалось, то склалось, але це не означає, що так повинно існувати завжди. Тим більше, якщо цей стан з антагоністичним по відношенню до наших реальних інтересів. Якщо ми це розуміємо, то чому проводимо розукрупнення і приватизацію великих підприємств стихійно, а не планово і цілеспрямовано? Немає механізмів? Треба шукати, тому що стихійним шляхом порядок не встановлюється.

Показник концентрації майна на одиницю земельної площі повинен бути на певному рівні, в оптимальних, науково встановлених межах і з врахуванням виду майна. Контроль за його дотриманням в цих оптимальних межах повинен проводитись органами влади на усіх рівнях суспільного самоуправління. На сьогодні ми не знаємо ні оптимальних значень цих показників, не вивчаємо факторів, що на них впливають, і, відповідно, не контролюємо цього процесу.

Є багато видів майна, його груп. Дві основних із них - майно виробничого призначення /виробниче/ і соціального призначення /соціальне/. Як вони повинні поєднуватись на території на рівнях людини, родини, підприємства, громади...? Прийнятий підхід, коли виробничі підприємства та житлово-побутова зона розміщені хаотично за виправданий не можна вважати. Працівник проживає біля підприємства А, працює /витрачаючи час, кошти і нерви на безглузді, часто тривалі переміщення/ на підприємстві Б, і, можливо, здійснює

70

там екологічно шкідливе виробництво, яке безпбсередньо шкодить проживаючим біля підприємства Б. В подібній ситуації

ні в кого немає ні відповідальності за стан екології, ні зацікавленості в проведені природоохоронної діяльності. Типова для сучасності картина.

Якщо працівник працює, то це повинно бути там, де він проживає /або навпаки/. Суміщення територіально роботи і проживання - єдино можливий спосіб зняття екологічної проблеми з порядку денного в діяльності сучасного суспільства. Можна зауважити, що в такій ситуації, можливо, не знайдеться бажаючих займатись шкідливими, з екологічної точки зору, виробництвами. У зв'язку з цим слід зазначити, що, по-перше, - необхідно уважно проаналізувати, наскільки життєво важливе для суспільства це виробництво, по-друге, - проаналізувати, що можна зробити для максимальної нейтралізації шкідливих впливів, і, по-третє, - займатись цим виробництвом, чи ні, - добровільний вибір людей. Якщо ціни на відповідну продукцію будуть високими /а це зумовить те, що плата за них - власне здоров'я/, - то можливість організації /існування/ таких виробництв в майбутньому є цілком реальною.

Це питання економічного розміщення, які тісно взаємопов'язані із питаннями економічної концентрації /територіальної/.

Концентрація майна на одну людину залежить від її відношення до майна взагалі /працьовитість, хазяйновитість/ та від галузевих особливостей виробництва. Щодо другого фактора, то він є якоюсь мірою стандартизованим для соціального майна, яким користується людина. Рідко буває, щоб, наприклад, ковбаса була для однієї людини корисною, а для іншої - шкідливою.

Знову ж, де можна взнати, хто досліджував слідуюче ? Яка оптимальна кількість майна для однієї людини /які межі існують/? Чому більша або менша від визначених меж кількість майна є шкідливою для самої людини? Які галузеві особливості

71

існують в цьому відношенні? Суміщення функцій користування і розпорядження майном на рівні окремої людини повинно

сприйматись як основний економічний закон. Без цього говорити про економічне покращення життя людей /їх добробуту/, в їх переважній масі говорити взагалі безглуздо. Якщо людина лише розпоряджається /"володіє", але не користується/ майном, то вона не є і не повинна бути власником цього майна. 3 іншого боку. Якщо людина не розпоряджається майном, а лише користується ним, то вона не є власником, і, відповідно, не повинна мати можливості користуватись цим майном /індивідуально або колективно/. Думки для когось можливо парадоксальні, не вкладаються в рамки нашої "фантастичної" дійсності, але, на погляд автора, якраз в них криється зміст корінного економічного протиріччя сучасності. Усі інші проблеми є вторинними по відношенню до цієї головної. Якщо словам надавати вірного змісту, то це і є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами. Продуктивні сили є цілісними по своєму змісту /майно/ і повноцінно функціонують при цілісному і однозначному відношенні до них конкретної людини, власника, в повному розумінні цього слова /виробничі відносини людини до майна/.

Прийнято вважати, що спеціалізація визначається особливостями праці та видом виробленої продукції. Такі визначення вірні, але вони є похідними від головного, чим визначається спеціалізація - набору майна, яким користується людина в процесі своєї діяльності. Економічна діяльність людини поділяється на виробничу та соціальну. Відповідно, можна припустити, що різні люди користуються різними видами майна /об'єднаного в майнові комплекси/, виробничого та соціального.

Щодо соціальної спеціалізації, то виходячи з рівності людей такий вид спеціалізації є протиприродним. Якщо люди рівні, то вони повинні мати і однакову соціальну спеціалізацію

72

/пряме споживання соціального майна, - їжа, одяг, житло, транспорт і т.п./. А то виходить, що один спеціалізується на

споживанні чорної ікри, а інший - картоплі. Тому знімемо це питання і приймемо, що соціальної спеціалізації, як такої, не повинно бути, а якщо вона реально є, то це потрібно досліджувати, і визначити, чому існує те, чого в нормальній економічній системі не повинно бути.

Шодо виробничої спеціалізації, то її потрібно досліджувати, перш за все, з точки зору раціонального набору майна людини при певному виді її виробничої економічної діяльності /виробництво продукції, або надання послуг/. Спеціалізація і кооперація тісно взаємозалежні, тому в умовах стабільної економічної системи, наприклад, вартість виробленої продукції /послуг/, скажімо за рік, столяра і лікаря повинна бути однаковою. Вартість виробничого майна /"засобів і предметів праці"/ і столяра , і лікаря також повинна бути однаковою. Тобто, з економічної /вартісної/ точки зору виходить, що спеціалізації виробничої також не існує. Існує технологічна спеціалізація, яка визначається натуральноречовим змістом різних видів і комплексів майна, а вона в свою чергу, є основним предметом дослідження не економічної науки /як уявляється нині/, а рядом галузевих технологічних наук. Узгодження їх висновків з економічними закономірностями проводиться через науку "організація виробництва". Оскільки існує не тільке виробниче майно, а й соціальне, то повинна існувати також наука "організація соціального споживання".

Кооперація - це стійкі зв'язки обміну майном /товарами/ в натуральноречовій, або умовній /послуги/ формі між суб'єктами економічної системи. Кооперація, в існуючих умовах, визначається хаотичними /випадковими і епізодичними/ зв'язками, причиною чому є різні форми протидії прояву об'єктивних економічних законів. Дослідження натуральноречового обміну, який визначається технологічними ланками /етапами/ в процесі виробництва продукції від

73

сировини до кінцевої повинно здійснюватись також вузькоспеціалізованими технологічними науками, а не

економічною, з послідуючим узагальненням через науку "організація". Економічна наука може визначити лише принципи дотримання закономірностей еквівалентного вартісного обміну в процесі натуральноречового. Економічна практика повинна об'єктивно відображати вартість товарів, забезпечувати еквівалентність обміну, аналізувати причини відхилень, прогнозувати їх. Визначення рівнів кооперативних зв'язків /на рівнях суспільнотериторіальних об'єднань людей/, контроль за ними, формування відносно замкнених економічних систем виробництва /"натурального"/ на кожному з рівнів, - нагальні питання сучасності, які вимагають певних зусиль, як з сторони науки, так і з сторони представників влади усіх рівнів. Покладання надії на "ринок сам все врегулює" є свідомим самообманом, результати сьогодні надто переконливі.

Говорячи про спеціалізацію і кооперацію виробництва важливо перш за все визначити суб'єкта цих процесів. Якщо максимальний, оптимальний розмір виробничого колективу, припустимо, - 30 чоловік, то, немає більшого утворення, яке на чомусь спеціалізується, або вступає з кимось в кооперативні зв'язки.

Важливим сьогодні вважається питання структурної перебудови економіки, воно має пряме відношення до концентрації, спеціалізації і кооперації.

Під структурною перебудовою економіки, на жаль, чогось конкретнго не розуміють, а слід було б розуміти, на погляд автора, заміну майна, яке сьогодні є у власності окремих осіб, на інші, більш відповідні потребам людей його види. Причому, як виробничого, так і соціальнтого майна. Перший крок у цьому напрямку - визначення потреб у майні на рівні окремих людей та їх внутрігромадських первинних об'єднань. Які є рекомендації науки з цих питань ? Цілісних, систематизованих, - немає. Другий крок - це створення умов для дії об'єктивних

74

економічних законів, встановлення тих обмежень, які впорядковують, а не ускладнюють товарообмінні відносини між

людьми. І третій крок - робота самих людей, які розуміють чого вони хочуть і як цього досягти.

У нас існує уявлення - "добрий дядя" видасть указ і, - структурна перебудова економіки здійсниться якось автоматично, сама собою. Казочки існують для дітей, а не для дорослих людей. Тільки цілеспрямована і свідома праця людини у впорядкованій економічній системі дасть кількість і структуру майна ту розумно достатню, якої ми потребуємо.