3. Законодавство, що регулює питання неплатоспроможності та банкрутства.

Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати – 1218 грн.) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів.

Відносини, пов’язані з банкрутством, регулюються низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що в сукупності складають окремий інститут у системі господарського законодавства.

Нормативно-правові акти цього інституту можна поділити на три категорії:

I – акти законодавства загальної сфери дії, що містять окремі норми щодо регулювання відносин, пов’язаних з банкрутством (Господарський кодекс, Цивільний кодекс);

II – акти законодавства, що визначають правове становище окремих видів суб’єктів з виключним видом діяльності (страхові компанії) або певної організаційно-правової форми (кооперативи, господарські товариства, фермерське господарство) і містять окремі норми щодо можливості визнання таких суб’єктів банкрутами; (7. Дія Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” на банки не поширюється_ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб).

IIІ – спеціальні акти законодавства, що регулюють порядок визнання суб’єктів підприємництва банкрутами: Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон).

Система актів законодавства, що складають інститут банкрутства, за критерієм їх юридичної сили може бути представлена таким чином:

кодекси:

Господарський кодекс України – глава 23 “Визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом” (містить 7 статей, що визначають поняття неплатоспроможності та суб’єкта банкрутства – ст. 209; поняття кредиторів та форми їх організації – ст. 210; заходи щодо запобігання банкрутству суб’єктів підприємництва – ст. 211; процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника, – ст. 212; майнові активи боржника, за рахунок яких формується ліквідаційна маса, – ст. 213; основні засади та зміст державної політики з питань банкрутства – ст. 214; відповідальність за порушенні законодавства про банкрутство – ст. 215); Цивільний кодекс України, зокрема, ст. 110 (ч. З якої визначає недостатність активів для задоволення вимог кредиторів як одну з підстав ліквідації юридичної особи, порядок якої визначається законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом – ч.3. Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.); ПК (1.3. Цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, з банків, на які поширюються норми Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, та погашення зобов’язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій 100.3. Розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу в межах процедури відновлення платоспроможності боржника здійснюються відповідно до законодавства з питань банкрутства 101.2.1. податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядкубанкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв’язку з недостатністю майна банкрута;(безнадійний) 129.3. Нарахування пені закінчується: 129.3.3. у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України);)

закони України;

– від 14.05.1992 р. “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, який грунтовно регулює відносини, пов’язані з банкрутством; – від 29.11.2001 р. “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” (встановлює мораторій на застосування примусової реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка державної власності становить не менше 25%, з метою забезпечення економічної безпеки держави та недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств); від 18.11.2003 р. “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” (визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна); підзаконні нормативно-правові акти: -постанови Кабінету Міністрів України: від 30 січня 2013 р. № 38  Про затвердження Порядку погодження умов і порядку проведення санації державних підприємств до порушення провадження у справі про банкрутство за рахунок небюджетних джерел фінансування.

• відомчі нормативні акти.

Наказ Міністерства юстиції України “Про порядок організації проведення аукціонів у провадженні у справах про банкрутство та вимоги до їх організаторів стосовно майна державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п’ятдесят відсотків” від 01.10.2012 № 1446/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції 02.10.2012 за №1675/21987. Наказ Міністерства юстиції України від 11 січня 2013 року № 81/5 «Про затвердження Положення про Дисциплінарну комісію арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.01.2013 за № 112/22644.

Обов’язковою умовою провадження діяльності арбітражного керуючого є наявність у суб’єкта господарської діяльності ліцензії на провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), яка видається Мінекономіки. Ліцензії надаються в індивідуальному порядку фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності. Ліцензування здійснюється на основі Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, постанов Кабінету Міністрів України „Про перелік органів ліцензування”, „Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності”.

Стаття 2. Законодавство, що регулює провадження у справах про банкрутство. Цей Закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов’язаних з банкрутством суб’єктів підприємницької діяльності, за винятком випадків, передбачених цим Законом. Положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб – казенних підприємств. У разі відсутності міжнародних договорів України рішення судів іноземних держав у справах про банкрутство визнаються на території України взаємно, якщо інше не передбачено законом.

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ  П О С Т А Н О В А  18.12.2009  N 15  Про судову практику в справах про банкрутство Підстави порушення справи про банкрутство. 

Підстави провадження у справі про банкрутство.

Базовою концепцією для визначення підстави порушення справи про банкрутство за заявою кредитора у чинному Законі «Про відновлення платоспроможності…» обрана доктрина практичної або касової неплатоспроможності. За цією концепцією справу про неспроможність можна порушувати в разі такого майнового стану боржника, коли він неспроможний розрахуватися з кредиторами через нестачу ліквідних майнових активів, хоча за даними балансової звітності загальна вартість усіх його майнових активів може перевищувати суму його зобов’язань у грошовому вимірі. Водночас, підставу для порушення справи про неспроможність за заявою кредитора має визначати сукупність суттєвих ознак неплатоспроможності боржника, достатніх для того, щоб визнати необхідним і доцільним запуск такого складного і дорогого за вартістю процедурного механізму врегулювання проблеми його заборгованості, як провадження у дій справі.