Висновки

Проведений теоретико-методологічний аналіз основних умов процесу соціалізації дошкільника у науковій літературі дозволяє зробити висновок, що:

1. Соціалізація підростаючого покоління відбувається під стихійним або цілеспрямованим впливом величезної кількості відповідних суспільних структур та інститутів, виховна роль яких по-різному виявляється на вікових стадіях цього процесу. Важливим виховним фактором є найближче соціальне оточення, в якому проходить життя і діяльність учня, тобто середовище у вузькому розумінні цього слова – сім’я, дитячий колектив, товариші, дорослі люди, з якими безпосередньо спілкуються школярі.

Суспільно важливе завдання для вихователів - забезпечити розбудову такого освітнього простору, у якому особистість з раннього дитинства усвідомлювала б свою суспільну значущість і через систему ціннісних ставлень набувала досвіду взаємодії з соціумом.

Ознакою успішності процесу соціалізації особистості дошкільника є його готовність взаємодіяти з соціумом. Нами виділяються три шляхи формування цієї ознаки:

- перший шлях, коли дорослі самі формують ті чи інші життєві компетентності дошкільників у практиці особистісних взаємовідносин;

- другий – набуття життєвого досвіду відбувається в стосунках з ровесниками;

- третій – одночасно і в стосунках з дорослими, і в стосунках з однолітками.

2. Готовність дитини взаємодіяти з соціумом є умовним показником її позитивної соціалізації та визначається за такими критеріями:

а) суспільно ціннісна спрямованість;

б) свідома соціальна поведінка;

в) соціально-психологічні компетентності, які формуються в ході засвоєння особистістю системи спілкування та через включення в суспільну діяльність.

Соціалізувати дошкільника – означає збагатити його індивідуальний досвід позитивними враженнями від спільної діяльності з оточуючими, розвинути в нього соціальні потреби, сформувати соціальні вміння та навички, сформувати готовність та здатність брати потреби та думки іншого до уваги, працювати в команді, домовлятися, узгоджувати свою позицію, в разі потреби, поступатися власними інтересами на користь соціальної групи, відчувати задоволення від допомоги та підтримки іншої людини у складній ситуації – тобто жити обличчям до людей, з відкритим серцем, умінням гармонійно включатись у взаємодію з дитячою групою, знаходити в ній своє місце і роль, визначати свій статус серед однолітків відповідно до своїх можливостей та домагань.

3. Модернізація змісту дошкільної освіти у контексті особистісно-діяльнісного підходу, основна ідея якого пов’язана з діяльністю як засобом  розвитку суб’єктності дитини, полягає в орієнтації педагогів на забезпечення допомоги вихованцям у процесі становлення суб’єктами соціалізації та власної життєдіяльності. Комплекс дитячих видів діяльності, їх ампліфікація на етапі дошкільного дитинства забезпечує повноцінний соціальний розвиток, самостійний пошук шляхів задоволення дитячих потреб та інтересів. Оскільки кожен вид діяльності активізує різні напрями розвитку особистості – ефект соціалізації досягається при використанні у педагогічному процесі комплексу дитячих видів діяльностей, заснованих на співпраці та взаємодії з однолітками, що зумовлюють процес соціального розвитку дитини, становлення ціннісних орієнтацій суб’єкта соціалізації.