ВСТУП

Актуальність дослідження. Швидкі зміни освітньо-виховних, соціокультурних та суспільно-економічних реалій прискорюють темпи соціальної динаміки, перетворюють старі й утворюють нові соціальні структури, трансформують соціальні ідеали і цінності. Трансформації у системі ціннісних орієнтацій та моральних орієнтирів, неминуче задають нові параметри перебігу процесу соціалізації, ставлять перед її суб’єктами підвищені вимоги до формування нових моделей соціальної поведінки, конструювання персональної системи цінностей та ідентифікації структур особистості, які відповідають новим вимогам навчально-виховного закладу в системі модернізації освітнього простору України.

Соціалізація особистості, як актуальна наукова проблема та об’єкт міждисциплінарного наукового дослідження, перебуває сьогодні у центрі уваги дослідників різних наук

На думку багатьох вітчизняних учених, таких як Л.І. Божович, Л.А. Венгер, Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв, М.І. Лисіна, Д.Б. Ельконін, С.Л. Рубінштейн та ін., перші роки життя – це критично важливий період для соціального, інтелектуального та особистісного розвитку, адже саме в дитячому віці у людини формується самосвідомість та закладаються перші уявлення про себе, утворюються стійкі форми міжособистісної взаємодії, моральні і соціальні норми. У змісті праць зарубіжних дослідників з проблеми соціалізації Е. Дюркгейма, Ч. Кулі, Т. Тарда та ін. просліджується інтерес щодо аналізу процесу виховання як соціального інституту розвитку особистості соціалізації дитини. Науковцями розроблено сучасні вітчизняні та зарубіжні концепції соціалізації особистості (Н. Голованова, Н. Заверико, І. Звєрєва, Н. Лавриненко, Г. Лактіонова, А. Мудрик, С. Савченко, С. Харченко); розкрито соціально-психологічні аспекти соціалізації з урахуванням вікових особливостей (В. Авраменкова, К. Абульханова-Славська, І. Бех, Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін, І. Кон, О. Кононко, В. Кудрявцев, О. Леонтьєв, В. Мухіна, А. Петровський, Т. Рєпіна, Д. Фельдштейн). Особливе місце серед досліджень проблем соціалізації займають роботи, присвячені соціалізації особистості на ранніх етапах онтогенезу, автори яких: А. Богуш, Ю. Богінська, Л. Варяниця, Н. Гаврик, О. Караман, С. Козлова, В. Кузьменко, С. Курінна, О. Малахова, Т. Поніманська, Р. Пріма, С. Сайко.

Об’єкт дослідження – альтернативи визначення процесу соціалізації дошкільного дитинства.

Предмет дослідження – альтернативи визначення процесу соціалізації дошкільного дитинства в різних умовах діяльності дитини.

Мета дослідження – визначити альтернативи визначення процесу соціалізації дошкільного дитинства в різних умовах діяльності дитини, а також здійснити педагогічний аналіз умов соціалізації дитини дошкільного віку.

Задачі дослідження:

1) Провести теоретико-методологічний аналіз умов соціалізації дитини дошкільного віку;

2) Дослідити питання процесу соціалізації дошкільника в сучасному освітньному просторі;

3) Визначити та проаналізувати умови процесу соціалізації дитини дошкільного віку

1.1. Процес соціалізації дошкільника в сучасному освітньному просторі

Світ дитинства – невід’ємна частина людського суспільства. Суспільство не зможе пізнати себе, не зрозумівши закономірностей його розвитку, водночас не можна зрозуміти світ дитинства без знань про особливості його культури. По-перше, тому, що індивідуальний розвиток дитини відбувається не в соціальному вакуумі, а в багатоплановому спілкуванні зі світом дорослих і однолітків. Це добре видно на прикладі дитячих ігор, що моделюють доросле життя. Світ дорослої культури ніби накладається на дитяче світосприйняття. По-друге, дитина одушевляє навколишній світ, насичує його емоційним забарвленням. Вона перетворює у своїй уяві предмети дійсності, драматизує стосунки з однолітками і на цій основі формує й відтворює найважливішу культурну якість людини у створенні ідеальних цінностей. Протягом перших шести-семи років життя малюк за допомогою дорослих оволодіває наукою та мистецтвом інтеграції у суспільство. Цей процес називається соціальною адаптацією і пов’язаний з формуванням самосвідомості малюка, освоєнням ним рольової поведінки, оволодінням навичками самообслуговування, елементарними формами самоконтролю та саморегуляції. Соціалізація як процес освоєння дитиною правил і норм, необхідних їй для нормального функціонування в суспільстві, здійснюється різними шляхами: стихійно, в результаті несанкціонованих впливів, поза планами і контролем дорослих; у ході відносно спрямованого і контрольованого батьками і педагогами процесу; внаслідок самовиховання (бажання і здатності дитини змінюватися на краще, позбуватися певних вад, оволодівати вміннями, долаючи перешкоди).

Головними завданнями освіти в Україні є виховання громадянина України, формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, якій притаманно почуття власної гідності, повага до прав і свобод людини, свідоме ставлення до обов’язків людини і громадянина, гордість за свою Батьківщину, здатність до саморозуміння і самовдосконалення, активної участі у соціальному житті країни. У формуванні означених важливих якостей, розвитку соціальної компетентності, вихованні особистості громадянина сучасної демократичної держави важливе місце займає середовище - все те, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї, шкільного оточення і завершуючи середовищем соціальним, у якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку і виховання.

У дошкільних навчальних закладах завершується розробка Програм розвитку, які націлені не тільки на підвищення якості надання освітніх послуг, але й забезпечення соціально-педагогічних умов формування у дошкільнят відповідного рівня дорослості. У дошкіллі успішно впроваджуються Базова державна програма «Я у світі» та експериментальна - «Впевнений старт», в основі змісту котрих закладена ідея ранньої соціалізації дитини. Підвищено роль позашкільних навчальних закладів у системі створення умов для творчої самореалізації дитини в позаурочний час та залучення її до форм змістовного дозвілля. [3]

У реаліях сьогодення в Україні розвиваються науково-практичні освітні напрями, в основі яких – європейський досвід вільного розвитку дитини. На підставі означеного пояснюється звернення до розгляду проблеми соціалізації дітей у зарубіжних системних педагогічних технологіях М. Монтессорі, С. Френе, Р. Штайнера, О. Декролі, які виникли на початку XX століття, ґрунтуються на ідеях ранньої соціалізації, вільного виховання, прагнення дати дітям можливість досягнути соціальної ідентичності. Учені визначають дитинство як самоцінність, як особливо важливий період життя людини для становлення її як особистості; у їхніх концепціях прослідковується потреба в пошуку нових механізмів сприяння успішній соціалізації на початкових етапах життя; намагання вирішити проблему «дитина і суспільство»; переконання у тому, що освіту необхідно зробити значущим фактором позитивного розвитку культури та соціального прогресу повноцінного розвитку особистості [6].

Таким чином, соціалізація дошкільника відбувається шляхом поєднання різних життєвих тенденцій – його намагання «вписатися» у незнайоме людське довкілля, оволодіти важливими для спільності рисами, визначити в колективі однолітків своє місце, проявити свої здібності, збалансувати прагнення до пристосування і уособлення, типізації та індивідуалізації, набуття суспільного досвіду і зростання самостійності. Становлення особистості і є процесом індивідуалізації соціального простору життя.

У молодшого дошкільника переважають процеси пристосування і типізації, оскільки основним завданням малюка є збагачення соціального досвіду. У старшому дошкільному віці на фоні цих процесів усе більшого значення набуває прагнення дитини проявити самостійність, відстояти власну думку, прийняти самостійне рішення, зберегти власне обличчя в групі однолітків.

Отже, людина соціальна та із самого народження має потребу у спілкуванні. Дитина тягнеться до свого однолітка, але іноді не може перебороти свій егоїзм. Найголовніше для дитини старшого дошкільного віку в межах дитячої субкультури – прагнення завоювати повагу однолітків. Завойований авторитет дитина буде відстоювати всіма силами, вона готова навіть змінити вже сформовані стереотипи власної поведінки, якщо однолітки її не схвалюють.

Одне з найважливіших завдань дошкільного навчального закладу – допомогти дитині успішно ввійти у сучасний світ взаємин з навколишнім середовищем (людьми, природою, предметним світом, самою собою). Ці середовища не ізольовані одне від одного, а тісно взаємопов’язані: дитина пізнає себе через іншого, в свою чергу вдивляється в іншого, як у дзеркало, вибудовує з ним власні відносини за допомогою предметного світу, природного оточення, ставлення до яких опосередковує ставлення до себе та інших людей.