Зміст

стор.

Вступ 3

1. Нормативна і законодавча база з охорони праці.

1. Закон України про охорону праці (ст. 1, 13, 14, 9, 19, 44,20) 6

2. Закон України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ст. 37, 38) 9

3. Спеціальне розслідування при груповому несчасному випадку на підприємстві 10

2. Виробнича санітарія і гігієна праці

1. Шкідливі і небезпечні виробничі фактори. Фактори виробничого процесу 27

2. Класифыкація пилу.Методи боротьби із запиленістю повітря 32

3. Пожежна безпека. Визначення факторів 34

Список використаної літератури 38

Вступ

У 2015 році робочими органами виконавчої дирекції Фонду зареєстровано 4 592 (з них 360 - смертельно) потерпілих від нещасних випадків на виробництві, на яких складено акти за формою Н-1. У тому числі складено 4 151 (в т.ч. смертельно – 263) актів за формою Н-1 на випадки, що сталися і розслідування яких закінчилось у звітному періоді, та 441 (в т.ч. смертельно – 97) актів на випадки, що сталися у минулих роках, а акти на них складені у звітному періоді.

У 2015 році у порівнянні з 2014 роком кількість страхових нещасних випадків зменшилась на 8,1% (з 4999 до 4592), кількість смертельно травмованих осіб зменшилась на 6,3% (з 384 до 360).

Кількість нещасних випадків на виробництві збільшилась у: Волинській області - на 39 випадків, або на 26,9%, Львівській області - на 36 випадків, або на 14,5%, Луганській області - на 33 випадки, або на 36,7%, м. Києві - на 27 випадків, або на 7,6%, Чернігівській області - на 23 випадки, або на 22,5%, Черкаській області - на 21 випадок, або на 23,9%, Житомирській та Херсонській областях - на 13 випадків, або на 11,7%, 18,8% відповідно, Івано-Франківській області - на 9 випадків, або на 11,8%.

Також збільшилась кількість страхових нещасних випадків із смертельним наслідком у: Чернігівській області - на 8 випадків, Луганській області - на 7 випадків, Херсонській області - на 6 випадків, Дніпропетровській області - на 4 випадки, Волинській та Львівській областях - на 3 випадки, Кіровоградській області - на 2 випадки, Донецькій та Чернівецькій областях - на 1 випадок.

Значне зниження страхових нещасних випадків відмічається у: Тернопільській області – на 36,0% (з 89 до 57), Кіровоградській області – на 32,9% (з 85 до 57), Чернівецькій області – на 32,6% (з 43 до 29), Харківській області – на 24,1% (з 261 до 198), Вінницькій області – на 20,6% (з 228 до 181), Донецькій області – на 16,5% (з 873 до 729), Дніпропетровській області – на 13,2% (з 740 до 642).

Найбільша кількість страхових нещасних випадків зареєстрована у Донецькій області (15,9%), у Дніпропетровській області (14,0%) та у м. Києві (8,3%). Кількість травмованих осіб у цих областях складає 38,2% від загальної кількості травмованих по Україні.

На підприємствах України травмовано 75,9% (3485) чоловіків та 24,1% (1107) жінок від загальної кількості травмованих по Україні.

Отримали травми на виробництві у стані алкогольного сп'яніння 111 осіб (2,4% від загальної кількості травмованих по Україні), при цьому 42 особи отримала травми із смертельним наслідком.

Найвищий рівень виробничого травматизму спостерігався серед працівників віком від 40 до 49 років (1128 осіб, що складає 24,6% від загальної кількості травмованих по Україні за 2015 рік).

Найбільш травмонебезпечними місяцями у 2015 році були липень (439 потерпілих) та жовтень (425 потерпілих).

Серед причин нещасних випадків переважають організаційні – 65,0% (2987) нещасних випадків. Через психофізіологічні причини сталося 23,6% (1082) нещасних випадків, а через технічні причини - 11,4% (523) нещасних випадків.

Найпоширенішими організаційними причинами стали:

- невиконання вимог інструкцій з охорони праці – 36,8% від загальної кількості травмованих осіб по Україні (1688 травмованих осіб);

- невиконання посадових обов'язків – 8,8% (403 травмовані особи);

- порушення технологічного процесу – 3,2% (149 травмованих осіб).

Найпоширенішими психофізіологічними причинами стали:

- особиста необережність потерпілого – 11,7% (537 травмованих осіб);

- травмування (смерть) внаслідок протиправних дій інших осіб – 7,0% (323 травмовані особи);

- інші причини – 3,1% (144 травмованих осіб);

- інші причини (тимчасове перебування в зоні бойових дій, не виконуючи роботи військового характеру) – 0,9% (43 травмовані особи).

Найпоширенішими технічними причинами стали:

- незадовільний технічний стан виробничих об'єктів, будинків, споруд, інженерних комунікацій, території – 3,5% від загальної кількості травмованих осіб по Україні (161 травмована особа);

- інші технічні причини – 1,8% (81 травмована особа);

- незадовільний технічний стан засобів виробництва – 1,3% (76 травмованих осіб);

- конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність засобів виробництва - 1,3% (60 травмованих осіб);

- недосконалість технологічного процесу, його невідповідність вимогам безпеки – 1,2% (54 травмовані особи).

До основних подій, які призвели до нещасних випадків, відносяться:

- падіння потерпілого під час пересування – 18,9 % (870 травмованих осіб від загальної кількості травмованих по Україні);

- дія рухомих і таких, що обертаються, деталей обладнання, машин і механізмів - 12,1% (556 осіб);

- інші види – 9,3% (426 осіб);

- падіння потерпілого з висоти – 7,6% (347 осіб).

До основних травмонебезпечних галузей економіки та видів робіт відносяться:

- добувна промисловість і розроблення кар'єрів – кількість травмованих складає 20,8% від загальної кількості травмованих по Україні (953 травмовані особи, в т.ч. 31 - смертельно);

- сільське господарство, лісове господарство та рибне господарство – 8,4% (387 травмованих осіб, в т.ч. 59 - смертельно).

Кількість травмованих осіб у цих галузях складає 35,8% від загальної кількості травмованих по Україні.

I.Нормативна і законодавча база по охороні праці.

1. Закон України «Про охорону праці»

Стаття 1. Визначення понять і термінів

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Стаття 13. Управління охороною праці та обов'язки роботодавця

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

- створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

- розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

- забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

- впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

- забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

- забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

- організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

- розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

- здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

- організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

- вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Стаття 14. Обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці. Працівник зобов'язаний:

- дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

- знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

- проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Стаття 19. Фінансування охорони праці. Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від фонду оплати праці за попередній рік.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, розмір витрат на охорону праці встановлюється у колективному договорі з урахуванням фінансових можливостей підприємства, установи, організації.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 20. Регулювання охорони праці у колективному договорі, угоді

У колективному договорі, угоді сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Стаття 44. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці.

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»

Стаття 37. Перерахування розміру страхових виплат

1. Перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу провадиться в разі:

1) зміни ступеня втрати професійної працездатності;

2) зміни складу сім’ї померлого.

2. Перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року. При цьому визначена раніше сума щомісячної страхової виплати зменшенню не підлягає.

Стаття 38. Визначення ступеня втрати працездатності потерпілим

1. Ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється МСЕК за участю Фонду і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов’язане ушкодження здоров’я, причину, час настання та групу інвалідності у зв’язку з ушкодженням здоров’я, а також необхідні види медичної та соціальної допомоги.

2. Огляд потерпілого, складання та корегування індивідуальної програми реабілітації інваліда, в якій визначаються види реабілітаційних заходів та строки їх виконання, проводиться МСЕК за умови подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту профпатології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду, суду чи прокуратури.