3. Роззброєння і міжнародна безпека. Ядерне роззброєння.

Гонка озброєнь у XX ст. набула небачених масштабів. Протягом століття світові воєнні витрати зросли більш як у 30 разів. Якщо в період між двома світовими війнами людство витрачало на воєнні цілі від 20 до 22 млрд дол. щорічно, то сьогодні ця сума перевищує 1 трлн дол.

У сферу світової військово-виробничої діяльності, за підрахунками експертів ООН, включено близько 50 мли чол., а у військових дослідженнях і створенні нової зброї зайнято від 400 до 500 тис. На ці цілі припадає 2/5 усіх витрат на науку. Дані:IISS,The Military Balance,2009.

Стокгольмський міжнародний інститут дослідження миру (СІПРІ) – незалежний міжнародний інститут з дослідження проблем миру та конфліктів, насамперед процесів контролю над озброєннями та роззброєння. СІПРІ, заснований в 1966р., забезпечує політиків, науковців, журналістів і зацікавлених читачів даними, аналітичними матеріалами та рекомендаціями, що грунтуються на відкритих джерелах інформації. Випускає перідочине видання «Щорічник СІПРІ». У 2011р. світові військові витрати склали $1 738 млрд. і вперше з 1998р. не зросли: в 10 з 15 країнах світу з найвищим рівнем військових витрат – у т.ч. у США та деяких їх ключових країнах-союзниках у Європі та в Азійсько-Тихоокеанському регіоні – у 2011р. військові бюджети були скорочені або залишилися на минулорічному рівні. Але, на фоні досягнення піку світових військових витрат, тривало зростання обсягів поставок звичайних озброєнь і продажів 100 найкрупнішими компаніями - виробниками озброєнь і постачальниками військових послуг. Крім того, хоча у 2011р., порівняно з попереднім роком, загальні світові військові витрати не зросли, але п’ять із 15 країн з найвищим рівнем військових витрат – Китай, Росія, Саудівська Аравія, Південна Корея і Туреччина – збільшили свої оборонні бюджети. Серед 15 країн світу з найвищим рівнем військових витрат найбільше зро- стання військових бюджетів у 2002-2011рр. зафіксоване в Китаї (170%), Саудівській Аравії (90%), Росії (79%), Індії (66%). Водночас ядерні держави продовжували модернізацію і в окремих випадках – збільшення арсеналів. На кінець 2011р. вісім держав, що володіють ядерною зброєю, разом мали близько 19 тис. ядерних боєзарядів, з яких близько 2 000 перебували у стані високої боєготовності. Зберігалося занепокоєння ядерними програмами Ірану та Північної Кореї, а трирічне розслідування МАГАТЕ засвідчило, що об’єкт у Сирії, знищений ізраїльською авіацією у 2007р., з високим ступенем віро- гідності був ядерним реактором, не задекларованим, всупереч міжнародним зобов’язанням, сирійським Урядом.

Гонка озброєнь безпосередньо впливає на величину національного багатства, на рівень життя населення. Гонка озброєнь — це також фактор забруднення природного навколишнього середовища, головними носіями якого виступають виробництво та випробування зброї масового ураження — ядерної, хімічної, бактеріологічної. Нині в світі нагромаджено близько 50 тис. різних ядерних боєзарядів. Крім того, що вони самі загрожують людству, процес їхнього створення також несе в собі небезпеку.

Одним з найбільш ефективних міжнародно-правових засобів збереження миру і запобігання війні є роззброєння і обмеження озброєнь.

Під роззброєнням слід розуміти комплекс заходів, спрямованих на обмеження і зменшення озброєнь держав і військових блоків. По-іншому можна сказати, що це комплекс узгоджених заходів держав і міжнародних організацій, покликаних припинити нарощування засобів ведення війни, добитися їх обмеження, скорочення, а в кінцевому підсумку 0 цілковитої ліквідації. В міжнародному праві вже встиг сформуватися універсальний принцип роззброєння. Він зобов’язує усі держави: 1) суворо дотримуватися діючих норм міжнародного права щодо роззброєння; 2) брати участь у договорах і заходах із роззброєння; 3) прагнути до вироблення нових норм і правил щодо роззброєння.

 

Сьогодні у розпорядженні міжнародної спільноти є цілий комплекс міжнародно-правових норм, способів і методів для успішного вирішення проблеми роззброєння і скорочення озброєнь як в повному обсязі, так і частинами. Статут ООН визначає порядок і шляхи вирішення цього завдання. Питання роззброєння є предметом компетенції двох спеціалізованих органів Генасамблеї ООН — Комітету із роззброєння і міжнародної безпеки (Першого комітет, який діяв з 1978 по 1984 рр., замінений Конференцією ООН з роззброєння) і Комісії ООН з питань роззброєння. Остання готує рекомендації з проблем роззброєння, розробляє загальні принципи переговорів з питань роззброєння, слідкує за виконанням рішень спеціальних сесій Генасамблеї ООН з цих питань. На чергових і трьох спеціальних сесіях з роззброєння (1978, 1982 і 1998 рр..) прийнято ряд документів, які носять рекомендаційний характер. Постійно діючим органом з даної проблематики є також Конференція ООН з роззброєння, працює з 1984 р.), є єдиним наразі багатостороннім форумом для обговорення і вирішення проблем озброєнь. Цей орган, що складається з 65 держави, діє на основі консенсусу. Україна стала членом цієї організації у 1996 р. Основні питання, які вона розглядає: запобігання ядерній війні, заборона ядерних випробувань, припинення гонки ядерних озброєнь, запобігання ядерного озброєння у космосі, гарантії для безядерних держав, запобігання новим видам зброї масового знищення та новим системам такої зброї; радіологічній зброї, розробка всеохоплюючої програми роззброєння, транспарентність (відсутність секретності) в озброєннях, розгляд та прийняття річної доповіді Генеральної Асамблеї ООН. .В останні роки в рамках даної Конференції були підготовлені для підписання два документи: Конвенція про заборону хімічної зброї (1992 р.) і Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань (1996р.).

У ХХ ст. з»явилося поняття «зброя масового знищення». Це бактеріологічна, хімічна і ядерна зброя, будь-яка інша розроблена у майбутньому зброя, що матиме характеристики, порівняні з руйнівною дією атомної бомби. (визначення прийняте державами у 1048 р.).

Розглянемо коротко зміст чинних міжнародних договорів і угод щодо роззброєння.

Бактеріологічна (біологічна) зброя.

Традиційно біологічну зброю ототожнюють з бактеріологічним, тобто штучним поширенням на певній території або серед певних груп населення особливо небезпечних інфекцій бактеріального або вірусного походження. Список цих збудників обмежений і, як правило, їх властивості добре вивчені. Поняття «біологічна зброя» набагато ширше. Воно може включати будь-які способи масового, цілеспрямованого впливу біологічних факторів на популяції людей, тварин і рослин з метою погіршення здоров'я або загибелі. Також можливі фізичні і хімічні чинники, що не викликають безпосередніх руйнувань в організмі, але діють на регуляторні механізми з поступовим розвитком біологічних ефектів. Ці фізичні і хімічні чинники доцільно включати в поняття «біологічна зброя», оскільки вони діють не самостійно, але відіграють допоміжну роль для біологічних агентів.

Досягнення останнього десятиліття у фізико-хімічної біології, і, перш за все, в галузі вивчення генома, дозволяють говорити про революційний етапі її розвитку. З одного боку, світ знаходиться на порозі найбільших відкриттів в медицині, здатних позбавити людство від раку і вроджених генетичних аномалій, і з іншого - з можливістю використання нових типів біологічної зброї масового ураження, більш дешевих і ефективних, ніж ядерна зброя. Це можуть бути як модифіковані або знову сконструйовані патогенні мікроорганізми з підвищеною конгагіозностью, летальністю і стійкістю в різних середовищах, так і спеціальні генетичні конструкції, вбудовані в лікарські препарати, харчові рослини або продукти тваринного проісхожденія.208 Розвиток нових небезпечних біологічних агентів, вимагає, в першу чергу, наявності інтелекту, а не сировинних ресурсів або виробничої інфраструктури і здатне змінити весь політичний устрій світу.

Інтенсивні розробки нових векторів, ідентифікація генів відповідальних за розвиток різних захворювань і, особливо, генів, пов'язаних з програмованої активацією клітинної загибелі, створюють всі передумови для створення нових високоефективних конструкцій «анттперапевтіческого» призначення. Наявні в літературі дані про роботи з вбудовування в геном рослин регуляторних генів людини і тварин, а також можливість включення практично не виявляються стандартними методами генів людини на основі вірусних векторів або конструюються векторів типу «штучної хромосоми», дозволяють реально управляти ключовими процесами в організмі людини і тварин.

Існують терористичні і дисидентські групи, які мають мотивацію і можливості культивувати найнебезпечніші патогени і використовувати їх як агенти в терористичних діях. У 1995 р. Ірак визнав, що виробляв, оснащував і розгортав бомби, ракети і аерозольні літакові розпилювачі, що містять сибірську виразку і ботулотоксин. У тому ж 1995 р. японський культ Аум Сінрікьо випустив нервово-паралітичний газ зарин в Токійському метро. Представники цього культу також планували акти біологічного тероризму , включаючи в свої арсенали живильні середовища, ботулотоксин, культури сибірської виразки і літаки, обладнані розпилювачами. Члени цієї групи в 1992 р. відвідували Заїр, з метою отримати зразки вірусу Ебола під виглядом надання допомоги.

На відміну від воєн минулого, війна із застосуванням біологічної зброї може бути «тихою», без видимих ??дій. Імпорт країнами, що розвиваються значної частини необхідного продовольства і лікарських препаратів дозволяє практично безконтрольно використовувати як генетичне зброю, так і збудників повільних інфекцій, а також різні хімічні добавки в якості регуляторів «безмовних» генів або хронічних інфекцій. Бурхливий розвиток технологій отримання аерозольних вакцин таїть в собі небезпеку напрацювання біологічної зброї.

Застосування біологічної зброї або ж вихід з-під контролю біологічних агентів при проведенні випробувань може призвести до виникнення надзвичайної ситуації на території декількох держав. Біологічна зброя не раз застосовувалося в історії людства, ще римляни отруювали ворожі водні запаси трупами мертвих тварин, таким чином послаблюючи і деморалізуючи противника. Під час підкорення Америки англійці, яких корінне населення перевершувало за чисельністю, віддавали індіанцям «як допомогу» ковдри з лікарні, де лікували хворих віспою.

У 1918 р. Японія створила бойовий підрозділ «731», який здійснив в 1941 р. зараження китайських територій бактеріями чуми. Приклад з шотландським островом Грайнард (Gruinard Island) наочно показав, що навіть експерименти можуть привести до несподівано негативних наслідків. З 1942 р., тобто з моменту проведення випробувань, цей острів заражений бактеріями сибірської язви 2».

10 квітня 1972 року була відкрита для підписання Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про її знищення (КОБО). Цей документ, що набув чинності 26 березня 1975 року, забороняє розробку, виробництво і накопичення біологічних і таких, що містять токсини, препаратів, а також передбачає знищення такої зброї і засобів його доставки. В Конвенції беруть участь понад 150 держав, в тому числі й Україна.

Ця Конвенція стала першим міжнародним документом, який поставив поза законом один з видів зброї масового ураження. На жаль, при укладенні Конвенції не вдалося виробити протокол про контроль за її положеннями, тож пізніше (з 15 листопада 2002 р.) було вирішено проводити щорічні зустрічі держав-учасниць Конвенції і зустрічі експертів для вироблення юридичних обов’язкових заходів міжнародного контролю за дотриманням та виконанням її положень. Хімічна зброя.

 Хімічне зброю (МО) - це отруйні речовини і засоби їїх застосування. Отруючими речовинами (>0Р) називаються токсичні хімічні сполуки, призначені для нанесення масових поразок живої силі при бойовому застосуванні.Отравляющие речовини становлять основу хімічної зброї і полягає на озброєнні армій низки держав. У армії США кожному0В присвоєно певний буквений шифр. За характером на організм людини0В поділяються :

- нервово-паралітичні;

-кожно-наривние;

-общеядовитие;

- задушливі;

-психохимические;

 - дратівливі.

Вперше хімічна зброя з метою масових поразок широко використовували під час Першої світової для нанесення поразок через органи дихання (хлором і фосгеном; відповідно у квітні й грудні 1915) і крізь шкіру (іпритом; у липні 1917).    Потім було створено артилерійські хім. боєприпаси (снаряди, міни), хім. авіабомби, хім. фугаси, реактивні хім. боєприпаси, хім. головні частини ракет, зброю змішаного враження поразок (кулі, снаряди, міни, авіабомби). Особливість останніх у тому, що вони споряджаються не самими 0В, а розміщеними окремими контейнерах його прекурсорами (попередниками) - вихідними речовинами, при змішанні яких (в останній момент пострілу чи скидання бомби) здійснюється реакція із заснуванням ВВ.

    Для досягнення враження на одну людину під час 1-ї світової війни витрачено 36 кг іприту. Для цих же цілей вимагалося 250 кг тротилу (типове ВР). Ця обставина стимулювала світовий розвиток хімічної зброї, зокрема, розробку та віднайдення нових отруйних речовин.. Так, вже під кінець Першої світової з'явилися люїзит, хлорацетофенон і адамсит; у 20-ті роки. - азотисті іприти, 30-40-і рр. - перші представники смертоносних швидкодіючих фосфор містких 0Р (>диизопропил-фторфосфат, табун, зарин, зоман).

    Після 2-ї Першої світової розробки у сфері хім. зброї інтенсивно проводились США, де у 1950-ті рр. синтезовано новий газ і психотропні инкапаситанти ; у 1960-і рр. розпочато пошуки смертоносних швидкодіючих 0Р від використання у засобах змішаних поразок і диверсійного призначення (прототипи природних отрут), дослідження хімічних чинників, що мають вражаючі властивості біологічної зброї [5, з. 11].

    Основу існуючого запасу смертоносних 0В становлять зарин,ви-газ (як найефективніші) і іприт (в якості основи “старого” запасу); використання хім. зброї з їхньої основі передбачає масоване зараження атмосфери парами зарину і аерозолямиви-газа і іприту, і навіть зараження площ осідаючими аерозолями і крапельно-рідинними рецептурами цих 0В.

    Після появою хім. зброї розроблялися спочатку захисту від дії0В. Спочатку використовували пов'язки, просочені розчином гипосульфита Na, соди ,уротропіна та інших., прикриває рота і ніс; потім за захистом органів дихання використовують протигази. Застосування іприту потребував захисного одягу і коштів дегазації шкірних покровів, бойової техніки, споруд й місцевості. Після цього було створено засоби лікування уражених0В і профілактики поразки (>Антидоти). Важливе значення захисту від ВВ мали створені перед 2-ї світової війною, і в послід, періодср-ва індикації ВВ, які дозволяють виявити сам собою факт застосування хім. зброї, характер ВВ та її концентрацію. І тому розробили індикаторні трубки і папірці, і навіть автоматичні прилади хім. розвідки, працівники хім. чи фіз. принципі.

    У чиїх інтересах збереження світу актуальне заборона хім. зброї. Першим кроком у цьому напрямі була підписана 29 липня 1899 Гаазька декларація (набула чинності 4 вересня 1900), в до-рій 27 держав Європи та Азії «висловили згоду утриматися від використання боєприпасів, основна дія яких у поширенні задушливих чи шкідливих газів». Проте її згодом використовували хім. зброю під час 1-ї Першої світової.

    1925-го (17 червня) підписано Женевський Протокол, у якому держави -учасниці заявили «про заборону застосування на війні задушливих, отруйних чи інших схожих газів і бактеріологічних коштів». Учасниками цього Протоколу є як 100 держав (СРСР ратифікував Протокол 5 квітня 1928, США - 22 січня 1975).

    1972-го (10 квітня) прийнята міжнародна конвенція «Про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічного) ітоксинного зброї та боєприпасів про їх знищення». Текст конвенції відпрацьовувався СРСР, навіть Великобританією. Конвенція набула чинності 23 березня 1975; її учасниками є як 100 держав. У зв'язку з цим важливого значення набуває розробка екологічно безпечних методів знищенн

В 1993 році була відкрита для підписання Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї та її знищення. Документ набрав чинності 29 квітня 1997 року. Він став першим діючим багатостороннім міжнародним договором, що не тільки забороняє цілий вид зброї масового ураження, але й передбачає механізм перевірки військових і цивільних хімічних об’єктів. На даний момент в Конвенції беруть участь майже 150 держав.

Ця Конвенція передбачила заснування Організації із заборони хімічної зброї зі штаб-квартирою у Гаазі (Нідерланди). Згідно Конвенції держави-учасники Конвенції зобов’язані були ліквідувати свої запаси хімічної зброї категорії 1 не пізніше квітня 2007 року. Однак досі процес ліквідації в окремих країнах триває.

Ядерне роззброєння.

Ядерна зброя міжнародним правом поки що не заборонена. Разом з тим, уже є низка обмежень щодо її розповсюдження і удосконалення.

Заходи, що сприяють зміцненню режиму нерозповсюдження ядерної зброї, можна підрозділити на політичні, організаційні та технічні.

До політичних заходів у сфері нерозповсюдження ядерної зброї відносяться: укладення відповідних міжнародних угод та договорів, діяльність в рамках ООН та інших міжнародних організацій, двосторонні та багатосторонні міжнародні зв’язки.

Система міжнародних договорів — один з найбільш ефективних бар’єрів на шляху розповсюдження ядерної зброї, адже в їхніх межах держави та інші суб’єкти міжнародного права беруть на себе конкретні зобов’язання. Ясна річ, значення різноманітних договорів залежить від таких факторів, як спрямованість та цілі, сфера дії та ефективність, універсальність застосування, заходи із контролю за їхнім виконанням, можливі санкції до порушників договору.

Основною метою організаційних заходів є створення та підтримання такої системи міжнародного співробітництва у сфері мирного використання атомної енергії, а також такого порядку використання цієї енергії на національному рівні, який би якнайбільше сприяв закріпленню режиму нерозповсюдження ядерної зброї із забезпеченням якнайширшого розвитку ядерної діяльності. Ці заходи можуть здійснюватися, при чому, як на міжнародному, так і на національному рівнях.

В деяких країнах, а також на міжнародному рівні, проведені дослідження із розробки технічних заходів, включаючи вибір певних варіантів ядерного паливного циклу, що призводять до зменшення можливості використання урану та плутонію для створення ядерних вибухових приладів.

В рамках цієї теми особливу увагу доцільно звернути на договірні заходи протидії розповсюдження ядерної енергії, акцентуючи на Договорі про нерозповсюдження ядерної зброї (далі — ДНЯЗ).

Міжнародне агентство з ядерної безпеки (далі — МАГАТЕ) — автономна міжурядова організація, що входить до складу спеціалізованих установ системи ООН. Агентство направляє доповіді про свою роботу Генеральній Асамблеї та інших органам ООН. Воно активно співпрацює з ООН на основі угод, які передбачають, власне, відповідальність МАГАТЕ за «міжнародні дії, що відносяться до використання атомної енергії в мирних цілях».

За понад 50 років свого існування МАГАТЕ зробило значний внесок у розвиток співробітництва у сфері мирного використання атомної енергії за умов послідовного забезпечення нерозповсюдження ядерної зброї.

Агентство активно сприяє розвитку науково-технічних робіт у різноманітних сферах використання атомної енергії, надаючи зацікавлених країнам послуги, матеріали та обладнання, здійснюючи обмін науково-технічною інформацією, а також сприяє вжиттю результатів робіт у промисловості, сільському господарстві, медицині та інших галузях промислової діяльності.

МАГАТЕ також здійснює широку програму технічної допомоги країнам, що розвиваються — членам Агентства із організації науково-технічної роботи та підготовки кадрів в області мирного використання атомної енергії.

Діяльність МАГАТЕ відбувається у тісній співпраці з іншими організаціями як на національному, так і на міжнародному рівні.

Одне з провідних місць у діяльності МАГАТЕ займає контроль с сфері мирного використання атомної енергії. Юридичне підґрунтя контролю було закладене ще у 1957 році разом із затвердженням Статуту МАГАТЕ. Статут визначає права та обов’язки Агентства в області контролю та містить технічні концепції гарантій, які можуть здійснюватись у зв’язку із технічною допомогою МАГАТЕ або за проханням держав.

 

У Статуті Агентства також конкретно визначені функції МАГАТЕ у сфері застосування гарантій. Згідно зі статтями ІІІА5, ІІІВ2, ІХН та ХІІ, Агентство несе відповідальність за здійснення гарантій по відношенню до будь-яких ядерних матеріалів та установок, які знаходяться під його контро лем.

Одним словом, МАГАТЕ займається контролем за діяльністю у сфері мирного використання атомної енергії. Діяльність у сфері використання ядерної енергії у воєнних цілях підлягає жорсткому регулюванню сьогодні. Як на рівна міжнародних організацій, так і на рівні окремих держав укладаються міжнародні договори у сфері нерозповсюдження ядерної зброї.

Як відомо, ядерна ера почалась у 1945 році, коли США стали першою державою, яка випробувала, та першою та поки єдиною державою, яка використала ядерну зброю на практиці — в Хіросімі та Нагасакі. За США слідував СРСР, який випробував перше ядерний вибуховий пристрій у 1949 році в Казахстані на Семипалатинському випробувальному полігоні. В 1952 році ядерна зброя була створено у Великій Британії, а в 1960 році — у Франції, та в кінці кінців, в 1964 році — у Китаї. В 1998 році ядерні зброї випробували Індія та Пакистан. На думку практично всіх експертів, ядерну зброю має у своєму розпорядженні Ізраїль, який постійно утримується від будь-яких коментарів на цю тему, проте жодного разу не заперечував наявність розробок у сфері ядерної енергії. Таким чином, ми сьогодні говоримо про наявність п’яти так званих ядерних держав та трьох неофіційних (Ізраїль, Індія, Пакистан).

Із часів появи ядерної зброї СРСР виступив ініціатором боротьби за її заборону та вилучення із воєнного арсеналу. 19 червня 1946 року СРСР вніс до Комісії ООН з атомної енергії проект міжнародної конвенції про заборону виробництва та використання зброї, заснованої на використанні атомної енергії в цілях масового знищення. В цьому проекті пропонувалося всім учасникам конвенції взяти на себе зобов’язання, ні за яких умов не застосовувати ядерну зброю, заборонити її виробництво та зберігання, знищити у тримісячний строк весь запас готової зброї та такої, що знаходиться на стадії виробництва.

Проте зрозуміло, що коли на той час таку зброю монопольно мали у власності тільки США, ні про які заборони не могло йтися. Тому всі такі спроби розглядались як пропагандистські кроки.

ДНЯЗ стала першою та найбільш серйозною віхою в сфері ядерної зброї, відміченою в позиції СРСР, а в подальшому — Росії. ДНЯЗ було укладено в 1968 році, а набрав він сили в 1970 році. В 1978 році СРСР заявив, що ніколи не буде застосовувати ядерну зброю проти тих держав, які відмовляються від її використання, виробництва та придбання, а також не мають її на своїй території. Ця заява СРСР була у подальшому переглянута Росією. В 1982 році СРСР заявив, що бере на себе в односторонньому порядку обов’язок не застосовувати ядерну зброю першим. Ця заява також у подальшому була переглянута Росією.

У січні 1986 року М. С Горбачов висунув програму знищення всієї ядерної зброї та створення без’ядерного миру до 2000 року. Так само як і ідея Хрущова про побудову комунізму, ця ідея, зрозуміло, була абсолютно нереалістичною. Ви самі розумієте, що вона не була реалізована.