2. Види міжнародної безпеки.

Розрізняють два види міжнародної безпеки: універсальну та регіональну. Обидва вони належать до системи колективної безпеки, тобто вони можуть бути забезпечені лише колективними зусиллями всіх або більшості держав світу чи регіону.

Універсальна безпека створюється для світового співтовариства вільних держав і народів в цілому. Вона заснована на системі міжнародних догово­рів, спрямованих на забезпечення міжнародної безпеки для всіх без винятку суб'єктів міжнародного права.

Універсальна система забезпечення міжнародної безпеки сформована в рамках Організації Об'єднаних Націй. Головним органом такого забезпечен­ня виступає Рада Безпеки ООН. Це єдиний орган в світі, якому на підста­ві Статуту ООН надано право визначати, чи існує в світі загроза агресії, чи здійснюється така на практиці, і яких заходів необхідно вжити для того, щоби зберегти мир і забезпечити в повному обсязі міжнародну безпеку членів між­народної спільноти.

Рада Безпеки ООН має право вжити щодо агресора комплекс заходів, в тому числі використання збройної сили, щоб не лише припинити агресію, але й створити умови для недопущення її в майбутньому. Однак застосувати ці заходи світове співтовариства може лише за умови єдності волі всіх держав­-постійних членів Радбезу ООН. Цей орган діє в постійному режимі й потен­ційно здатний своєчасно реагувати на запити держав чи регіонів, які виража­ти. свою занепокоєність реальними загрозами їх безпеці.

Ще одним видом колективної безпеки є регіональна міжнародна безпека - безпека в окремому регіоні. В другій половині XX століття склалася система колективної безпеки в Європі. Вона заснована на механізмі функціонування кількох систем, в тому числі Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Організації Північноатлантичного договору (НАТО).

Колективна європейська безпека в рамках ОБСЄ почала формуватися в 1975 році, коли 33 європейські держави, а також США і Канада на вищому рінні підписали Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Євро­пі (НБСЄ). Для європейського континенту підписання цього акту стало надзвичайно важливою подією, яка поклала початок сучасному розподілу сил безпеки не лише в Європі, а й у світі. Поясненням цьому є дві причини.

По-перше, в XX ст. Європа була осередком двох світових війн, що забра­ні життя понад 55 мільйонів людей. Ініціатор обох воєн - Німеччина - після Другої світової війни понад два десятиліття проводила політику реваншиз­му, тобто намагалася спровокувати перегляд підсумків війни, що закінчилася 1945 p. І європейські держави повинні були зробити все, щоб Європа не стала театром третьої світової війни.

По-друге, незважаючи на політичний, економічний та соціокультурний розвиток Європи, вона на той момент, залишалася дуже нестабільним регіо­ні їм, де один проти одного вели боротьбу два могутніх військово-політичних блоки - Організація Варшавського договору (ОВД) і НАТО. Відносини між ними були дуже складними і часто набували загостреного характеру. В рамках НБСЄ/ОБСЄ вдалося домовитися про заходи військової довіри між державами обох блоків, знизити військовий потенціал цих альянсів. Зокрема, у Заключний акт 1975 р. було включено Документ про заходи зміцнення дові­ри і деякі аспекти безпеки і роззброєння, в якому йшлося про попередні повідомлення щодо масштабних військових навчань сухопутних військ за участю більш як 25 тис. чол., про взаємний обмін спостерігачами для присутності па військових навчаннях, про сприяння обміном військовими делегаціями ніщо. Подальшу деталізацію передбачені цим Документом заходи отримали в Документі Стокгольмської конференції 1986 р. і Віденському документі пе­реговорів із заходів зміцнення довіри і безпеки 1990 р. Ці документи містили домовленості про незастосування сили чи погрози силою в усіх її проявах. В них було передбачено: щорічний обмін інформацією про національні зброй­ні сили (військова організація, особовий склад, основні системи озброєння і техніки тощо), про плани розгортання основних систем озброєння і техніки, про військові бюджети. Також було передбачено розгортання широкої ме­режі постійних контактів: відвідання авіабаз, обміни і ознайомчі візити між представниками військового керівництва, обміни між командним і офіцерським складом, вченими в галузі військових досліджень тощо.

Окрім того, в цих міжнародних документах було конкретизовано і розши­рено обсяг заходів повідомчого характеру. Так, військова діяльність підлягає сповіщенню, коли в ній в будь-який час бере участь 13 і більше тис. чоловік. В цих випадках всім членам ОБСЄ надсилається відповідне повідомлення дипломатичними каналами за 42 дні і більше до початку військової діяльності, Також, в якості обов'язкового заходу передбачено обмін щорічними планами військової діяльності держав, що розсилаються членам ОБСЄ не пізніше 15 листопада кожного року. Запроваджено обмеження, що забороняють про Ведення військової діяльності за участю більш як 40 тис. чоловік, якщо ця діяльність не була передбачена щорічним планом про військову діяльність. Нагляд за виконанням і дотриманням усіма членами ОБСЄ передбачених за­ходів здійснює спеціально уповноважена інспекція ОБСЄ.

Сталося так, що 1991 року один з двох блоків - ОВД - припинив своє існування. Тож сьогодні систему колективної безпеки в Європі складають ОБСЄ та НАТО.

Членами ОБСЄ наразі є 55 держав, в тому числі США та Канада. В рамках ОБСЄ було прийнято чималу кількість важливих для міжнародної безпеки документів. Серед них слід виокремити Кодекс поведінки щодо військово-політичних аспектів безпеки, прийнятий на Будапештській зу­стрічі 5-6 грудня 1994 року, а також Хартію європейської безпеки 1999 p., в якій було визначено шляхи, засоби і методи забезпечення безпеки на євро­пейському континенті.

Колективна європейська безпека забезпечується також і в рамках НАТО. Задля справедливості варто сказати, що на сьогодні це єдиний в світі органі­зований та активно функціонуючий військово-політичний союз, який вико­нує роль реального гаранта колективної безпеки не лише в Європі, але й в усьому Західному світі. Нині членами НАТО є 28 держав, серед яких біль­шість становлять країни-члени Європейського Союзу. Членами НАТО, так само як і членами ОБСЄ, є також Сполучені Штати Америки і Канада.

Серед інших систем регіональної колективної безпеки, що на практи­ці функціонують, можна виділити також ШОС - Шанхайську організацію співробітництва. Її учасниками є шість держав: Казахстан, Киргизстан, Та­джикистан, Узбекистан, Китай і Росія. Фактично дві останні країни і грають провідну роль у цьому союзі. Саме завдяки їм ШОС веде активну діяльність в сфері забезпечення безпеки в регіоні, де локалізовано чимало заморожених або таких, що тривають, регіональних конфліктів.

Ще одним прикладом забезпечення колективної безпеки в певному регіоні є діяльність створеної на початку XXI ст. Організації Договору про колективну безпеку держав - учасниць СНД. Ця організація не могла затребуваною народами держав-учасників, оскільки в період зростання викликів і загроз міжнародної та регіональної стабільності відповідає корінним інтересам забезпечення військово-політичної безпеки в Євро-Азіатському регіоні.

21 травня 2003 в Стокгольмі відбулося підписання Угоди про багатосторонню ядерно-екологічну програму в Російській Федерації (МНЕПР). Ця Угода відкриває новий етап у спільних зусиллях держав північного заходу Європи з рішенням таких актуальних завдань, як утилізація списаних атомних підводних човнів і судів атомного технологічного обслуговування на північно-заході Росії. Держави - учасниці Угоди будуть взаємодіяти у створенні інфраструктури для безпечного поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами.

Принципово важливо, що тепер створюється основа для використання цієї Угоди в якості орієнтира для вироблення двосторонніх домовленостей з глобального партнерства в рамках «вісімки» найбільш розвинених держав. Зокрема, це стосується Російсько-британського додаткової угоди про співробітництво в ядерно-екологічної області, яка буде підписана найближчим часом. Росія готується укласти і інші подібні угоди, в тому числі з Німеччиною, Італією, Канадою та Японією.

Важливе значення у справі забезпечення міжнародної, регіональної і національної безпеки мають двосторонні домовленості між державами. Це добре видно на прикладі Росії та Франції. Для поглиблення взаємодії двох держав з проблем міжнародної безпеки і в області двосторонніх відносин відповідно до рішення президентів двох країн був створений Російсько-французький рада співпраці з питань безпеки. Основні теми на порядку денному Ради - проблеми глобальної та регіональної безпеки, боротьба з тероризмом, протидія розповсюдженню зброї масового знищення. У рамках Ради сформовані спільні робочі групи з нерозповсюдження зброї масового знищення і боротьби з новими загрозами та викликами. З підключенням експертів ведеться пророблення ряду конкретних напрямків двостороннього співробітництва та узгоджених ініціатив у цих областях. Источник:http://o-pravovedenii.ru/index.php?catid=38&id=285:vidi-mizhnarodno%D1%97-bezpeki&Itemid=7&option=com_content&view=article