Лекція 7. Право міжнародної безпеки. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів.

П Л А Н

1. Поняття та принципи права міжнародної безпеки.

2. Види міжнародної безпеки.

3. Роззброєння і міжнародна безпека/ Ядерне роззброєння.

4. Поняття міжнародного спору і мирних засобів його розв»язання.

5. Дипломатичні та правові засоби вирішення міжнародних спорів.

1. Поняття та принципи права міжнародної безпеки.

Прагнення держав забезпечити стабільний мир на землі залежить насамперед від зовнішньої політики й безумовного виконання принципів і норм сучасного міжнародного права. Об´єктивна потреба їхнього співробітництва в питаннях забезпечення миру зумовила процес формування й функціонування нової галузі загального міжнародного права - права міжнародної безпеки.

Проблема забезпечення загального миру та міжнародної безпеки, як і раніше, є однією з центральних у сучасних міжнародних відносинах. Її основи закладено в Статуті ООН і розвинуто в Концепції всеосяжної міжнародної безпеки, закріпленої в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН від 5 грудня 1986 р. і 7 грудня 1987 р. «Про створення всеосяжної системи міжнародного миру і безпеки», а також - резолюції від 7 грудня 1988 р. «Всеосяжний підхід до зміцнення міжнародного миру й безпеки відповідно до Статуту ООН». Суть цієї концепції полягає в тому, що має бути забезпечена така організація міжнародних відносин, яка б сприяла встановленню стійкого, безпечного й ненасильницького миру.

Всеосяжний характер міжнародної безпеки передбачає взаємозв’язок і взаємозалежність найрізноманітніших аспектів - політичних, військових, економічних, гуманітарних, екологічних, фінансових, інформаційних, продовольчих та ін. Такий комплексний підхід вимагає розвитку й зміцнення всієї системи міжнародного права, соціальне призначення якого полягає, насамперед, у сприянні міжнародному миру та забезпеченні міжнародної безпеки й мирних відносин між державами.

Таке розуміння дає змогу говорити про право міжнародної безпеки в широкому і вузькому сенсі.

Право міжнародної безпеки в широкому сенсі - сукупність міжнародно-правових принципів і норм, спрямованих на підтримання міжнародного миру та забезпечення безпеки у найрізноманітніших сферах - військовій, політичній, економічній, фінансовій, гуманітарній, екологічній та ін.

Кажучи про право міжнародної безпеки у вузькому сенсі, можна виділити принципи й норми, які безпосередньо пов’язані з підтриманням міжнародного миру й безпеки у військовій і політичній сферах.

Принципи права міжнародної безпеки можна класифікувати на загальні і спеціальні. До загальних відносяться основні принципи сучасного міжнародного права. Це твердження є безперечним, але при цьому може бути поставлене питання: чи всі і чи рівною мірою? Природно, щодо таких принципів, як незастосування сили або погрози силою, мирне вирішення суперечок, ніяких сумнівів бути не може, і в літературі автори говорять, звичайно, про них. Іноді в числі найважливіших називається ще один принцип - роззброєння. Щодо нього теж не може бути сумнівів, хоча цей принцип ні в Статуті ООН, ні в Декларації про принципи міжнародного права (1970 p.), ні в Заключному акті Гельсінської наради НБСЄ 1975 р. не відзначений. Але цей принцип є, і він, звичайно, один із основних у праві міжнародної безпеки. А що ж інші принципи, відзначені в названих документах? Чи грають вони якусь юридичну роль у питаннях забезпечення міжнародної безпеки? Візьмемо принцип суверенної рівності держав. При розкритті цього принципу в Декларації 1970 р. відзначається, що всі держави юридично рівні і, отже, крім іншого, мають право на рівну безпеку, кожна держава зобов'язана шанувати територіальну цілісність і політичну незалежність інших держав. Остання вимога особливо красномовно підкреслює вплив і значення принципу суверенної рівності у сфері забезпечення міжнародної безпеки. Приблизно так само складається ситуація і з принципами невтручання у справи, що, по суті, входять у внутрішню компетенцію будь-якої держави. Цей принцип тісно пов'язаний із принципом суверенної рівності і вже тому має. пряме і безпосереднє відношення до права міжнародної безпеки. Разом із тим, у Декларації 1970 р. при розкритті цього принципу відзначені конкретні положення, недотримання яких веде до явного порушення безпеки держав. Серед таких положень: - заборона збройної інтервенції або інших форм втручання чи погрози втручання, спрямованих проти її політичних, економічних і культурних основ; - заборона організації, заохочення, допомоги чи допущення збройної, підривної або терористичної діяльності, спрямованої на зміну устрою іншої держави шляхом насильства; - заборона застосування сили для позбавлення народів права вільно вибирати форми їхнього національного існування. Це останнє положення, крім того, що воно посилює значення принципу невтручання у праві міжнародної безпеки, також підкреслює таке значення і щодо принципу рівноправності та самовизначення народів. До того ж, при розкритті цього принципу в Декларації 1970 р. відзначається, що всі держави зобов'язані утримуватися від будь-яких насильницьких дій, що позбавляють народи їхнього права на самовизначення, свободу і незалежність. Щодо принципу територіальної цілісності держав варто зауважити, що цей принцип як самостійний в Декларації 1970 р. не відзначається. Там він розглядається як одне з важливих положень, що деталізують принцип суверенної рівності. Однак це не применшує його значення у праві міжнародної безпеки, тим більше, що в Заключному акті Гельсінської наради 1975 р. йому надане значення самостійного принципу сучасного міжнародного права. Те ж саме можна сказати і про принцип непорушності кордонів, але тільки з тою різницею, що в Декларації 1970 р. він розглядається як частина принципу незастосування сили чи погрози силою, а в Заключному акті Гельсінської наради він виділений у самостійний принцип (поки що тільки для Європи). Говорячи про значення для права міжнародної безпеки такого принципу як співробітництво держав, варто звернути увагу на те, що, згідно трактування цього принципу в Декларації 1970 p., "держави зобов'язані співробітничати одна з одною в різних сферах міжнародних відносин із метою підтримки міжнародного миру і безпеки". При розгляді принципу сумлінного виконання міжнародних зобов'язань і його причетності до права міжнародної безпеки варто пригадати, що це один із найстаріших принципів міжнародного права, що прийшов у наш час від римського "pacta sunt servanda". Стародавні римляни, запроваджуючи цей принцип, розуміли, що, крім іншого, однією з причин виникнення воєн, які часто поставали, була недобросовісність у дотриманні міжнародних зобов'язань. Історія розвитку міжнародних відносин красномовно підтверджує це. У наш час заборона ведення воєн, забезпечення міжнародного миру і безпеки - це вимога Статуту ООН, який підписали на сьогоднішній день майже всі держави світу і, отже, тим самим взяли на себе міжнародне зобов'язання не порушувати миру і безпеки. І якщо це зобов'язання буде неухильно всіма дотримуватися, завдяки цьому принципу людство буде жити в умовах миру і безпеки. Що стосується останнього з основних принципів сучасного міжнародного права, сформульованого в Статуті ООН і Заключному акті в Гельсінкі в 1975 р. - принципу поваги прав людини, - то можна відзначити, що порушення прав людини нерідко вело і веде в наші дні до різних конфліктів, аж де збройних, і масштаби цих конфліктів можуть бути дуже значними. Приклади Югославії, Ірландії, Камбоджі, курдів та ін. говорять самі за себе. Тому принцип повага прав людини має велике значення у справі юридичного забезпечення міжнародної безпеки. В загальному плані це значення обумовлене тим, що кожна людина володіє невід'ємним правом на мир і безпеку. З огляду на всеосяжний характер і загальновизнану силу основних принципів сучасного міжнародного права і їхнє значення у сфері правового забезпечення міжнародного миру і безпеки, спеціальні принципи у цій сфері не такі численні. До числа таких принципів можна віднести: -принцип рівної безпеки; - принцип рівності й однакової безпеки; - принцип неприпустимості нанесення шкоди безпеці держав. На перший погляд, перший і другий принципи певною мірою схожі, і їх можна було б якось об'єднати. Проте це тільки видима подібність. У змісті цих принципів є істотне розходження. Воно полягає в тому, що основними юридичними положеннями, на яких базується принцип рівної безпеки, є: - невід'ємне право кожної держави на безпеку без будь-яких винятків; - рівне право на забезпечення безпеки для всіх - без будь-яких виключень; - рівне врахування інтересів держав у сфері безпеки в будь-якому переговорному процесі; - можливість досягнення згоди тільки на основі балансу інтересів. Принцип рівності й однакової безпеки держав передбачає збалансовану рівновагу держав і їхніх угрупувань у військовій сфері, завдяки чому вони зобов'язані: - шляхом добровільного узгодження воль на компромісній основі визначати основні параметри стратегічної рівноваги; - визначати на основі рівності рівні з кожного виду озброєнь; - постійно на паритетних засадах при обопільній погодженості вживати конкретних заходів для постійного і неухильного зниження рівнів озброєнь і збройних сил. Таким чином, якщо в основі принципу рівної безпеки лежать, в основному, мотиви політичного характеру, властиві загальному принципу суверенної рівності держав, то в основі принципу рівності й однакової безпеки лежать мотиви воєнного характеру, властиві загальному принципу роззброєння. Що стосується принципу неприпустимості нанесення шкоди безпеці держав, то слід зазначити, що цей принцип передбачає: - неприпустимість зміцнення безпеки одних держав за рахунок безпеки інших держав; - неприпустимість отримання односторонніх переваг у забезпеченні безпеки; - неприпустимість нанесення шкоди безпеці інших держав; - беззастережну відмову від будь-яких дій, спроможних заподіяти реальну шкоду безпеці держав. Розгляд відзначених спеціальних принципів права міжнародної безпеки дає можливість дійти висновку, що вони певною мірою сприяють деяким загальним принципам, а також їхній ефективності і реалізації.

Право міжнародної безпеки має важливу особливість: його принципи під час регулювання міжнародних відносин тісно переплітаються з принципами та нормами решти галузей міжнародного права й, отже, утворюють вторинну структуру, що обслуговує, по суті, всю систему сучасного міжнародного права. Тобто право міжнародної безпеки є комплексною галуззю сучасного міжнародного права.

Міжнародно-правові засоби забезпечення міжнародної безпеки достатньо різноманітні. До них належать мирні засоби розв’язання міжнародних суперечностей і конфліктів, заходи із роззброєння, механізми безпеки на універсальному та регіональному рівнях, заходи довіри.

Усі засоби забезпечення міжнародної безпеки можна поділити на засоби зміцнення миру, засоби підтримання миру та засоби відновлення миру. До найважливіших засобів зміцнення миру належать роззброєння, заходи довіри, створення без’ядерних зон. З-поміж засобів підтримання миру окремо виділяють мирні засоби розв’язання конфліктів і операції з підтримання миру. Засобом відновлення миру є примусові дії ООН.

До джерел права міжнародної безпеки належать універсальні договори (Статут ООН, угоди в галузі роззброєння), регіональні договори (статути регіональних організацій безпеки, угоди в галузі роззброєння, встановлення заходів довіри та створення без’ядерних зон) і двосторонні угоди (про мир і дружбу, про роззброєння та ін.).

У преамбулі Статуту ООН сформульована одна з основних цілей ООН і морально-політичний фундамент права міжнародної безпеки - «звільнити прийдешні покоління від страхіть війни». У ст. 1 Статуту відзначено необхідність вживати ефективні колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру та придушення актів агресії або інших порушень миру. У ст. 1 п. 2 Статуту сформульовані основні принципи сучасного міжнародного права, більшість із яких прямо та безпосередньо стосується зміцнення миру й міжнародної безпеки.

Не обмежуючись декларацією основних принципів підтримання миру й безпеки, Статут приділяє велику увагу регламентації заходів і засобів підтримання миру й безпеки. До таких заходів і засобів Статут відносить мирні засоби розв’язання суперечок (переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звертання до регіональних органів або угод та ін.); заборона застосування сили й погрози силою; здійснення широкого співробітництва у розв’язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру; обмеження озброєнь і забезпечення роззброєння; тимчасові заходи щодо припинення порушень миру. Поряд із цими заходами, у випадку крайньої необхідності, Статут визначає повноваження Ради Безпеки на вживання заходів примусового характеру (ст. 41, 42), що можуть здійснюватися як без використання збройних сил (ст. 41), так і з їхнім застосуванням (ст. 42).

Важливе значення у справі зміцнення міжнародного миру й безпеки, поряд зі Статутом ООН, відіграє Декларація про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН (1970). Ця Декларація значною мірою розширила зміст основних принципів міжнародного права, коротко сформульованих у Статуті ООН, які є юридичною основою права міжнародної безпеки. Разом зі Статутом ООН і Декларацією про принципи міжнародного права (1970) з-поміж документів (джерел) універсального характеру варто назвати і резолюції Г А ООН від 5 грудня 1986 р. і 7 грудня 1987 р. про створення всеосяжної системи міжнародного миру й безпеки, а також резолюцію ГА ООН від грудня 1988 р. про всеосяжний підхід до зміцнення міжнародного миру й безпеки відповідно до Статуту ООН.

Важливе місце в комплексі джерел права міжнародної безпеки посідають взаємопов´язані багатосторонні й двосторонні договори. Вони поділяються на чотири групи:

1. Договори, що стримують гонку ядерних озброєнь у просторовому сенсі: про Антарктику (1959); про нерозповсюдження ядерної зброї (1968); про без’ядерну зону в південній частині Тихого океану (1985) та ін.

2. Договори, що обмежують нарощування озброєнь у кількісному та якісному вимірах: про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі та під водою (1963); про всеосяжну заборону випробувань ядерної зброї (1996); Договір між РФ і США про подальше скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (1993).

3. Договори, що забороняють виробництво певних видів зброї й зобов´язують знищити їх: Конвенція про заборону розроблення, виробництва та застосування хімічної зброї та її знищення (1993), Договір між СРСР і США про ліквідацію їхніх ракет середньої та меншої дальності (1987).

4. Договори, розраховані на запобігання випадковому (несанкціонованому) виникненню війни: Угода про лінії прямого зв’язку між СРСР і США (1963, 1971 рр.) та ін.

Складовими частинами права міжнародної безпеки є загальна безпека, регіональна безпека, роззброєння і заходи довіри.