3.3. План вивчення нового матеріалу:

·        Літературна мова.

·        Мовна норма.

·        Культура мови.

·        Культура мовлення під час дискусії.

·        Специфіка мовлення фахівця

4. Зміст нового матеріалу

4.1.ЛІТЕРАТУРНА МОВА

Українська національна мова існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови — сучасній українській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови — її територіальних діалектах.

Отже, не слід ототожнювати поняття «національна мова» і «літературна мова». Національна мова охоплює літературну мову, територіальні діалекти, професійні й соціальні жаргони, суто розмовну лексику, а літературна мова є вищою формою національної мови. Національну мову творить народ, тоді як відшліфована її форма — літературна мова — викристалізовується під пером митців слова.

Літературна мова — це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов'язкових для всіх літературних норм.

4.2.МОВНА НОРМА

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість — головна ознака літературної мови.

Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передавання звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені .зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом літературні норми можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти — видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти акцентні (алфа^/віт іалфавіт), фонематичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, а в родовому відмінку мости й мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто послуговується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.

4.3.КУЛЬТУРА МОВИ

Основою людських взаємин є спілкування.

Спілкування — це один із виявів соціальної взаємодії, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування [2 ].

Центральною ділянкою мистецтва спілкування є мовний етикет — «національний кодекс словесної добропристойності»[2], що охоплює засоби

 

2 Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. — Львів: Сподом, 2001. — С. 3.ввічливості, зорієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності.

Мовний етикет — це правила мовленнєвої поведінки, прийняті національним колективом мовців. Він охоплює стійкі формули спілкування (слова, словосполучення, мовні звороти — кліше) в ситуаціях установлення контакту із співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності.

Існує чимало типових комунікативних ситуацій (етикетних), для яких характерна впорядкована система мовних знаків (формул).

Українська мова багата на такі формули.

Вітання та побажання

Доброго ранку! Добрий день (добридень, здрастуйте, здорові будьте)! Добрий вечір (добривечір)! Доброго здоров'я! Вітаю (тебе; Вас)! Радий (тебе; Вас) вітати! Моє шанування! Дозвольте Вас привітати! Слава Україні! Хай живе ... З приїздом Вас! Поздоровляю Вас! Здоровлю з... Зичу радості, успіхів! Віншую Вас з... Зі святом Вас! Вітаю з днем народження! Бажаю (зичу) щасливого Нового року! Хай щастить у Новому році!

Звернення до незнайомої людини

Стандартна послідовність фраз у розмові з незнайомою людиною може мати таку послідовність:

1.  Вітання: Доброго ранку (Добрий день! Добрий вечір!).

2.  Вибачення і прохання: Вибачте, що затримую Вас! Скажіть, будь ласка,... (Будьте ласкаві, скажіть ...; Чине могли б Ви сказати ...).

3. Подяка: Щиро (сердечно) дякую Вам за ...'(Щиро вдячний за ...).

4. Вибачення: Пробачте, що затримав Вас (Даруйте, що завдав Вам клопоту).

2 Стельмахович М. Українсько-мовленнєвий етикет // Народознавст­во. — 1997. —№38. —С. 3.

5.  Прощання: До побачення! (Бувайте здорові! Усього Вам найкращого! Хай щастить!).

Знайомлення

Будьмо знайомі! Я хочу (хотів би) з Вами познайомитися! Мені конче треба з Вами познайомитися! Ви не проти, щоб ми познайомилися? Чому б нам не познайомитися? Дозвольте відрекомендуватися! Після цих формул ідуть фрази самоназивання: Моє ім'я...; Моє прізвище...; Мене звати ...; Я—....

Знайомлення через посередника: Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам ...; Дозвольте познайомити Вас із ...; Познайомтеся, це...; Познайомтеся, будь ласка, це ...; Знайомтеся, будь ласка. Це мій ... . Особа, якій відрекомендовують, може висловити свої почуття такими фразами: Я вже чув про Вас; Дуже приємно! Мені (надзвичайно) приємно з Вами познайомитися! Я радий знайомству з Вами!

Порада, пропозиція

Я дуже раджу Вам ...; Я пропоную Вам...; Я би радив Вам ...; Дозвольте порадити Вам...; Чи не спробувати Вам ...; Може б, Вам...; Вам слід (варто)....

Згода

Добре! Будь ласка! Згоден! Погоджуюся! Мушу погодитися! Доведеться погодитися! Звичайно; Ви маєте рацію; Безперечно; Поза всяким сумнівом; І я такої ж думки; Очевидно, це саме так; Так воно і є.

Відмова

Ні! Звичайно, ні! Ні, я не погоджуюсь (не згоден); Ні, ніяк не можу погодитися! Я б дуже хотів (Мені дуже хотілося б), але ...; Мені шкода (жаль), однак ...; Даруйте, але я змушений тобі (Вам) відмовити; Шкода, але про це не може бути й мови! Мені требі подумати; Мушу порадитись; Я маю спочатку це обміркувати.

Розрада

Не переживай(те)! Не хвилюйся(теся)! Заспокойся(тесь)! Не журись(іться)! Візьми(іть) себе в руки! Не бери(іть) собі це так близько до серця! Викинь(те) це з голови! Не думай(те) про це! Не звертай(те) на це уваги! Сподівайся(теся) на краще! Не варто про це думати! Це все дрібниці! Це не твоя (Ваша) вина. Все буде добре (гаразд).

Співчуття

Прийми(іть) моє глибоке співчуття; Дозволь(те) висловити тобі (Вам) моє щире співчуття; Я розумію твоє (Ваше) горе; Я поділяю твій (Ваш) смуток.

Схвалення

Ти (Ви) правильно вчинив(ли) (сказав, виступив); Дуже правильний (розумний, доречний) вчинок; Ти (Ви) прийняв(ли) надзвичайно вдале (розумне, продумане) рішення; Я в захопленні від твого (Вашого) вчинку (виступу).

За нормами доброго тону особа, вчинок якої схвалено, має належно відреагувати. З цією метою можна скористатися такими формулами:

Дякую! Це тобі (Вам) тільки здається; Мені приємно, що ти (Ви) так оцінив(ли) мій вчинок; Я не вартий такої оцінки (таких слів); Те ж саме я можу сказати і про тебе (Вас).

Зауваження, докір

Я змушений зробити тобі (Вам) зауваження; Ти (Ви) не зовсім добре вчинив(ли) (зробив, сказав); Ти (Ви), напевно, недостатньо це обміркував(ли) (продумавши) як слід); Тобі (Вам) так робити (говорити) не личить; На мою думку, цей вчинок не робить тобі (Вам) честі; Твій вчинок виходить за межі етичних норм; Це було недобре.

Залежно від предмета розмови і змісту зауваження адресат може висловити:

а) вибачення: Вибач(те), я помилився; Я не хотів (не мав наміру) чинити тобі (Вам) прикрощі; Я це зробив не навмисно; Мені дуже неприємно! Вибач(те)!

б) заперечення:

Даруй(те), ти (Ви) мене неправильно зрозумів(ли); На мою думку, твоє (Ваше) зауваження не цілком обґрунтоване (цілком безпідставне, необґрунтоване); Вибачте, але ти (Ви) тут не маєш (те) рації.

в) з'ясування:

Не бачу причини для зауваження (докору); Не розумію, в чому ти (Ви) бачи(те) мою помилку; Не розумію, за що ти (Ви) на мене образився(лися); Перепрошую, а в чому, власне, річ?

Висловлення сумніву

Так? Хіба? Невже? Та невже? Правда? Ти (ви) справді так вважаєш(єте)? Цю інформацію ти (Ви) отримавши) з надійного джерела? І я в це маю повірити? Вельми невпевнений в цьому; Вам краще видно, але ...; Воно ніби переконливо, проте ...; Мені хотілося б вірити, однак ...; Мені важко сказати, чи.

Висловлення власного погляду

На мій погляд; На мою думку; На моє переконання; Я переконаний, що ...; Я думаю, що ...; Мені здається, що ...; Наскільки я розумію ...; Я хочу (хотів би) підкреслити, що ...; Що стосується мене, то ...; Мушу зауважити, що ...; Я думаю (вважаю) так: ...; На завершення (розмови, дискусії) вважаю за доцільне (потрібне) ще раз сказати ...; Така моя думка.

Комплімент

У тебе (Вас) такий чудовий вигляд! Ти (Ви) так чудово виглядаєш(єте)! Ти (Ви) така красуня! У тебе (Вас) такі красиві очі! Ти (Ви) така чарівна! Ти (Ви) маєш(єте) тонке почуття гумору (витончений смак, прекрасні манери); З тобою (Вами) так приємно спілкуватися; Тобі (Вам) винятково пасує цей капелюшок (костюм, пальто), Твої (Ваші) діти прекрасно виховані! Ти (Ви) неперевершено господиня!

За правилами етикетної поведінки комплімент потребує словесної відповіді адресата: Дякую! О, дякую за комплімент! Ви так люб’язні! Ви мені лестите! На жаль, це лише комплімент.

Прощання

До побачення! Будь(те) здоров(і)! Бувай(те) здоров(і)! Бувай(те)! До зустрічі! Дозвольте попрощатися! Добраніч (На добраніч)! До завтра! На все добре! Усього (тобі, Вам) найкращого! Хай (тобі, Вам) щастить! Прощавайте!

Прощальним фразам можуть передувати такі фрази: Уже пізно; Мені час;  Будемо прощатися; Шкода (жаль), але я мушу йти; Ми прекрасно провели час; Дякую (тобі, Вам) за зустріч! Вдячний за все! Даруй(те), що так довго тебе (Вас) затримав. Не буду більше зловживати твоїм (Вашим) часом (твоєю (Вашою) гостинністю, терпеливістю); Не можу (тебе, Вас) довше затримувати.

Отже, типові етикетні ситуації мають багатий арсенал словесних формул, семантико-стилістичні властивості яких дають можливість мовцеві зробити правильний вибір, врахувавши структуру комунікативної ситуації, взаємини із співрозмовником, його вік, стать, соціальне становище.

Культура мовлення — це не тільки загальноприйнятий мовний етикет, а й дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, стилістичними і синтаксичними засобами мови. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним.

Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість — основні вимоги культури усного спілкування.

4.4.КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ ПІД ЧАС ДИСКУСІЇ.

Наше життя так чи інакше містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, які мають призводити до вирішення певних професійних питань і т.п. У зв’язку з цим виникає питання правильного ведення дискусій. Це в першу чергу стосується психології ведення дискусії, логічної та мовної культури дискусій.

Основні правила дискусії.

1. Всі відкрито висловлюють свої думки.

2. Всі точки зору повинні поважатися.

3. Слухайте інших не перебиваючи.

4. Не говоріть занадто довго та занадто часто.

5. Водночас говорить лише одна особа.

6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикуйте себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

Примітки:

1. Дуже важливо, щоб всі погодились з кожним пунктом правил, “ратифікували” їх. Це дозволить далі посилатися на ці правила як на “закон поведінки” під час дискусій.

2. Зауваження щодо порушень не повинні бути брутальними або образливими. Можуть бути застосовані будь-які форми.

3. Перелік правли не є сталим і непорушним. Учасники можуть змінювати та доповнювати його. Але важливо написати його разом. Це спочатку створить атмосферу спільних зусиль, а не накинутих настанов.

Форми організації дискусії

"Дерево рішень" (метод усіх можливих варіантів)

Суть методу і його мета:

Ця методика застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.

Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач з великою точністю заносить у колонки переваги і недоліки кожного з них. В ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.

Проблема
Варіант
переваги	недоліки

Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу

Суть методу і його мета:

Ця форма дискусії сполучає в собі переваги лекції і дискусії в групі. Група з 3-5 чоловік веде дискусію на зарання обрану тему в присутності аудиторії. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або задають питання учасникам бесіди.

Ток-шоу дає можливість чітко виразити різні точки зору за заданою темою, але для цього основні учасники обговорення повинні бути добре підготовлені. У всіх рівні умови – 3-5 хвилин. Ведучий повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялись від заданої теми. Ток-шоу добре проводити спареними уроками (1,5 год.)

Методика проведення дискусії:

1. Ведучий визначає тему, запрошує основних учасників, виробляє основні правила проведення дискусії, регламент виступів.

2. Учасників дискусії потрібно розсадити так, щоб “глядачі” були навколо стола основних діючих осіб.

3. Ведучий починає дискусію: представляє основних учасників і об'являє тему.

4. Першими виступають основні учасники (20 хв.), після чого ведучий запрошує "глядачів" прийняти участь у обговоренні.

5. По закінченню дискусії ведучий підводить підсумки, дає короткий аналіз висловлювань основних учасників.

Дискусія “Мозковий штурм”

Суть методу і його мета:

“Мозковий штурм” – це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників.

Принцип “мозкового штурму” простий. Ви збираєте групу учасники дискусіїв, ставите їм задачу і просите всіх учасників висловити свої думки з приводу рішення цієї задачі: ніхто не має права висловити на цьому етапі свої думки про ідеї інших або давати їм оцінку.

Всі декілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для вироблення найбільш розумного рішення.

“Мозковий штурм” можна вважати вдалим, якщо висловлені під час I етапу 5 або 6 ідей служитимуть основою для рішення проблеми.

Методика проведення дискусії:

1. Ведучий ставить перед учасниками “мозкового штурму” задачу і розповідає про його правила:

мета “штурму” – запропонувати найбільшу кількість варіантів рішення задачі;

примусьте працювати свою уяву; не відкидайте ніяку ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

розвивайте ідеї інших учасників;

не намагайтеся дати оцінку запропонованим ідеям – цим ви займетесь трохи пізніше.

2. Ведучий призначає секретаря, який буде записувати всі ідеї, що виникають, слідкувати за тим, щоб не порушувались правила, при необхідності втручатися. Перший етап триває до тих пір, доки з'являються нові ідеї.

3. Ведучий об'являє коротку перерву, щоб учасники налаштувались на критичний лад мислення. Починається II етап. Тепер учасники “мозкового штурму” згруповують і розвивають ідеї, висловлені в ході I етапу (список ідей можна надрукувати і роздати або вивісити на дощі). Проаналізувати і вибрати ті ідеї, які можуть допомогти знайти відповіді на поставлені питання, учасники приходять до рішення.

4. Ведучий підводить підсумок дискусії. Якщо “мозковий штурм” не приніс потрібного результату, слід обговорити причини невдачі.

Дебати

Суть методу і його мета:

Мета учасника дебатів – переконати інших у тому, що його підхід до рішення, проблеми правильний.

Проведення дебатів є ефективним засобом навчання учасники дискусіїв вмінню зрозуміло й логічно сформувати свою позицію, віднаходити переконливі факти й доводи в свою підтримку.

Методика проведення.

Тему необхідно сформувати у вигляді резолюцій .

2. Розподіл ролей. Розподілити учасники дискусіїв на 2 групи: в підтримку резолюції і ту, що виступає проти. Нагадати учасниками поряд проведення дебатів. Вибрати голову і його помічника, який буде слідкувати за регламентом.

3. Підготовка учасників заняття. Учасники дискусії повинні підготувати “конструктивні аргументи” (які ґрунтуються на 3-5 положеннях, логічно викладені й підкріплені фактами). Вони повинні спробувати уявити, якими будуть доводи супротивника, і підготуватися спростувати ці доводи.

Учасникам треба пояснити користь від участів дебатах: набуття навичок знаходити переконливі докази для супротивника, що не поділяє ваші переконання; вміння розуміти і поважати право інших на особисті переконання.

4. Проведення дебатів. Голова і учасники дебатів займають місця перед присутніми (праворуч від голови – група “за резолюцію”, ліворуч – “проти”)

а) Голова формулює проблему і зачитує резолюцію, встановлює регламент;

I етап б) Голова надає слово першому виступаючому від групи, що підтримує резолюцію, і просить викласти конструктивні аргументи (помічник голови повинен попередити виступаючого про закінчення часу);

в) Голова надає слово першому виступаючому від групи “проти резолюції”;

г) Голова надає слово другому...і так до тих пір, поки не виступлять усі учасники дебатів;

II етап д) на цьому етапі кожному учаснику надається можливість спростувати доводи супротивника і відповісти на їх критику. Полеміку завжди починають представники групи, що виступає “проти резолюції”. Процедура її проведення аналогічна процедурі проведення I етапу.

5. Учасники дискусії на цьому етапі викладають причини, за якими вони займають ту чи іншу позицію по визначенню до резолюції. Ведучий (головуючий) може записати на дошці ці причини. Учасники дискусії можуть відповісти на питання, що стосуються причин, але не доводити свою правоту.

6. Всі повинні вказати на ті аргументи, які не дивлячись на те, що не відповідають їх поглядам, примусили задуматися або звучали особливо переконливо

7. В кінці дебатів учасники дискусії повинні оцінити наслідки реалізації позиції супротивника. При цьому, можливо, треба буде оцінити діючий закон або політику, що проводиться.

Важливе місце після логіки та організації дискусії має культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т.п., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій.

Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна, щоб одна сторона мала більше часу для виступів.

Не можна, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії. Сила голосу – це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв’язання суперечки.

Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглядуваних питань.

4.5.СПЕЦИФІКА МОВЛЕННЯ ФАХІВЦЯ

Професіоналізми – слова й мовлення звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізм вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Мова професії - це лексика і фразеологія мови конкретної галузі науки, культури, виробництва. Знати мову професії - це вільно володіти лексикою свого фаху, легко нею користуватися. Мовні знання - основний компонент професійної підготовки. Правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися у складній професійній ситуації та успішно контактувати з представниками своєї професії.