7. Підбір речових доказів та інших матеріалів для пред’явлення допитуваному.

8. Визначення часу проведення допиту. Приймаючи рішення про час проведення допиту необхідно виходити з конкретної слідчої ситуації, що склалася під час розслідування. Допити підозрюваних, особливо після їх затримання, необхідно проводити негайно, щоб запобігти змові між ними, визначенню лідером загальної лінії поведінки на досудовому слідстві і впливу на допитуваних з боку злочинної групи та інших зацікавлених осіб. Допит, крім виняткових випадків, повинен проводитися у день.

9. Визначення способу виклику на допит. Визначаючи спосіб виклику допитуваного слідчий повинен враховувати, що такий контакт носить не добровільний, а примусовий характер. Тому значна частина викликаних не проявляє позитивних емоцій, що є серйозною перешкодою для встановлення психологічного контакту. Обираючи спосіб виклику на допит, необхідно пам’ятати, що про цей факт може стати відомо іншим особам, які зацікавлені у результатах справи і можуть негативно вплинути на нього.

Обвинувачений викликається до слідчого по телефону, телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка вручається йому під розписку, з зазначенням часу вручення. В разі тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передачі йому вручається під розписку кому-небудь з дорослих членів сім’ї, які разом з ним проживають, житлово-експлуатаційній адміністрації або адміністрації за місцем його роботи. Особа, яка перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця попереднього ув’язнення. Якщо особа не з’являється без поважних причин до органів досудового слідства, то вона підлягає приводу (примусовому доставлені до слідчого), який здійснюється ОВС за мотивованою постановою слідчого. Привід, крім виняткових випадків, повинен здійснюватись удень.

10.  Визначення місця проведення допиту. Вирішення питання про місце допиту залежить від конкретної слідчої ситуації. Під час розслідування КП допити, як правило, проводяться за місцем досудового слідства (кабінет слідчого) або за місцем перебування допитуваного (СІЗО, ІТУ). Не доцільно проводити допит за місцем проживання злочинців (квартира, дача) або роботи (ресторан, кафе). Це обумовлюється тим, що дії слідчого можна записати на відеокамеру або диктофон, створивши для цього спеціальні умови, з метою наступної компрометації або шантажування, а також перебивати у найкритичніший момент та взагалі невідомі обстановка приміщення та інші труднощі, з якими він може зустрітися. Але місце допиту за будь-яких умов повинно сприяти встановленню психологічного контакту.

11. Визначення низки тактичних прийомів, що будуть застосовуватися під час допиту.

12. Визначення необхідних науково-технічних засобів фіксації допиту та їх підготовку.

13. Визначення учасників проведення допиту. Коло учасників визначається слідчим, виходячи зі слідчої ситуації, що склалася; предмету допиту; особи злочинця та інших обставин, що стосуються майбутнього допиту. До учасників допиту можна віднести прокурора, захисника, спеціаліста, експерта, законного представника, педагога, лікаря, перекладача, особу, яка розуміє знаки глухих, німих або сліпих, а також співробітників правоохоронних органів.

Співробітників оперативних підрозділів до участі у допитах доцільно залучати у таких випадках:

• необхідна допомога у тактично правильному використанні оперативної інформації;

• можуть бути отримані відомості, які підлягають негайній перевірці;

• оперативний працівник у неофіційній бесіді встановив з допитуваним психологічний контакт та отримав достовірні відомості без їх процесуального закріплення та ін.