2. Види цін за ступенем урахування в них витрат і прибутку

Ціни даної групи класифікуються в такий спосіб.

Ціни оптові - ціни, по яких промислові підприємства або їхні посередники реалізують свою продукцію в великих обсягах (оптом), не прибігаючи до послуг торгівельних роздрібних організацій. За оптовими цінами продукція реалізується між підприємствами, галузями, з оптової сфери в роздрібну шляхом продажу торгівельним організаціям, але не населенню, що робить покупки відносно дрібними партіями. Реалізація товарів за оптовими цінами супроводжується, як правило, безготівковими розрахунками.

Ціни роздрібні - ціни, по яких товари реалізуються кінцевому споживачеві - населенню, тому що дані товари є в основному продукцією споживчого призначення. Використання роздрібних цін звичайно супроводжується розрахунками готівкою.

Ціни на продукцію й товари, що поставляються через посередників (постачальницько-збутові організації, оптові організації) роздрібним підприємствам торгівлі. Крім елементів вільної оптової (відпускної) ціни включають постачальницько-збутову, оптову й торговельну надбавки, кожна з яких включає витрати обігу й прибуток і ПДВ відповідної ланки.

В Україні перехід до ринку визначив радикальні зміни у механізмі ціноутворення. Система ціноутворення базується на провідній ролі вільних ринкових цін. Вільні оптові ціни на продукцію виробничо - технічного призначення встановлюються виготовлювачем за узгодженням на рівноправній основі зі споживачами продукції (послуг). Вони застосовуються з урахуванням податку на додану вартість при розрахунках виготовлювачів з усіма споживачами (крім населення) , у тому числі з посередниками (включаючи постачальницько-збутові, торгово-закупівельні підприємства й організації).

3. Види цін за часом їх дії

На товари, реалізовані на ринку відносно тривалий час, установлюються наступні види цін:

1. Ковзна або падаюча ціна - установлюється майже в прямої залежності від співвідношення попиту та пропозиції. У міру насичення ринку вона знижується (особливо оптова ціна; роздрібна ціна може бути щодо стабільною).

Такий метод установлення ціни застосовується найчастіше стосовно товарів першої необхідності. У цьому випадку тісно взаємодіють ціни на товари й обсяг їхнього виробництва. Чим більше обсяг випуску продукції, тим більше у підприємства можливості для зниження витрат і в остаточному підсумку - ціни.

Рухливі (ковзні) ціни застосовуються в основному в довгострокових контрактах на поставку товарів і при нестійкості кон’юнктури ринку цих товарів.

В умовах високої інфляції все більше поширення одержують різні формули ковзання, що включаються в контракти.

У загальному виді формула ковзання виглядає так:

Ці=Цо*(А+В*М1/М0+С*З1/З0)

де Ці - остаточна ціна товару ( об’єкта, послуги);

Цо - базисна ціна на дату укладання контракту;

А,В,С, - питомі ваги елементів витрат на виробництво товару, А+В+С=1;

В,С - питомі ваги відповідно матеріальних витрат і витрат по заробітній платі;

А - незмінна частина ціни, що не залежить від рівня інфляції (непрямі витрати, планована норма прибутку);

М1, М0 - поточні й базисні ціни на сировину й матеріали;

З1, З0 - поточні й базисний рівні заробітної плати.

2. Довгострокова ціна - установлюється на товари масового попиту. Вона не піддається змінам протягом довгого часу. Однак залежно від ринкової кон’юнктури в товари можуть вноситися зміни (зменшуватися їхній розмір, незначно погіршуватися якість) при незмінній ціні.

3. Ціни споживчого сегмента ринку.

Суть цього методу визначення ціни полягає в наступному: на приблизно ті самі види товарів і послуг, які реалізуються різним соціальним групам населення з різним рівнем доходів, установлюються неоднакові ціни - наприклад, на різні модифікації легкових автомобілів, на авіаквитки, на квитки в театри й т.д. Основна проблема в цьому випадку складається у визначенні правильних співвідношень цін на різні по якості товари й послуги.

4. Гнучка ціна.

Міняється залежно від співвідношення попиту та пропозиції на ринку. Використання такої ціни можливо при сильних коливаннях попиту та пропозиції у відносно короткий термін, наприклад, протягом дня при продажі окремих швидкопсувних продуктів (овочів, свіжої риби, молочних продуктів, квітів і т.д.).

Застосування цієї ціни дає ефект тоді, коли право по ухваленню рішення за цінами дано самому нижньому рівню керування (безпосередньо продавцеві).

Чим більше рівнів керування у фірми, тим більше часу потрібно їй для прийняття рішень і тем менше шансів домогтися успіху при використанні цієї ціни.

5. Переважна ціна.

Метод визначення цієї ціни передбачає для фірм, що займають домінуюче положення (частка ринку 70-80%) на ринку, певне зниження цін на свої товари. Такі фірми можуть забезпечити значне зниження витрат виробництва за рахунок росту обсягів випуску й скорочення витрат по реалізації товарів.

6. Ціни на вироби, випуск яких припинений.

Мова йде не про розпродаж за зниженими цінами, а про продаж знятих з виробництва товарів обмеженому колу споживачів. Ціни на такі товари (наприклад, запасні частини до легкових автомобілів і вантажівок самих різних марок і моделей, випуск яких завершений) вище, ніж на звичайні.

7. Ціна, установлена нижче, ніж у більшості підприємств.

Така ціна визначається на товари, що доповнюють інший товар, який реалізується за звичайною ціною. Ця ціна використовується як реклама.

8. Договірна ціна.

Суть цього методу визначення ціни полягає в тому, що покупцеві пропонуються які-небудь пільги й знижки в порівнянні зі звичайною ціною. Наприклад, при покупці двох відеокасет третя дається безкоштовно. У покупця створюється враження, що він одержав значну вигоду, здобуваючи даний товар у більшій кількості, чим йому необхідно. Фактично ж вигоду одержує продавець, тому що в нього збільшується товарообіг і підвищується прибуток.

Література: [5] с.15-21, [9 ] с. 13-17, [10] с. 14-23.