Лекція 3. Оперативне регулювання цін

У лекції розглянуто основні поняття, які відображають сутність інфляції та з’ясовано особливості цінової політики на фоні інфляції. Розглянуто сутність, зміст і принципи використання цінових знижок.

1. Цінова політика на фоні інфляції

2. Суть та види цінових знижок

1. Цінова політика на фоні інфляції

Інфляція - це категорія, що позначає зниження купівельної спроможності грошей. Вона проявляється в знеціненні грошей стосовно: товарів (ріст товарних цін), золоту (підвищення ринкової ціни золота), іноземних валют (падіння курсу національної валюти стосовно іноземних грошових одиниць).

Інфляція приводить до росту цін. Причому ціни підвищуються нерівномірно по їхніх видах (оптовим і роздрібним, наприклад), стадіям виробництва й обігу. Підвищення цін охоплює як готові товари, так і фактори виробництва, відбувається нерівномірно в часі й т.д. Зміни в динаміці цін можуть відбуватися й в умовах відсутності інфляції, однак їхній негативний вплив буде слабко відчутно для економіки. В умовах же інфляції нерівномірність цін різко підсилюється й стає фактором, що робить дестабілізуючий вплив на всю економіку. Неоднакові темпи зміни різних видів цін приводять до втрат для окремих господарюючих суб’єктів, багатьох верств населення.

Підвищення цін у першу чергу охоплює матеріально-речовинні елементи, що перебувають у сфері обігу, а товарно-матеріальні цінності, зосереджені в запасах, знецінюються.

Тому запаси сировини, матеріалів, незавершене виробництво, основні виробничі фонди повинні систематично переоцінюватися щоб уникнути фінансових труднощів. Однак ця робота здійснюється повільніше, ніж ціни підвищуються

Головним негативним наслідком інфляції є стихійний, непередбачений перерозподіл доходів.

По-перше, інфляційний ріст цін приводить до зниження доходів груп населення, що мають фіксовані номінальні доходи (пенсіонери, студенти, службовці державних установ і т.д.), тобто так званих бюджетників, якщо темпи росту їх номінальних доходів відстають від темпів росту інфляції. Тому важливе значення в цих умовах здобуває індексація доходів відповідно до темпів інфляції.

По-друге, групи населення, що одержують нефіксовані доходи, можуть виграти від інфляції, якщо ріст їх номінальних доходів випереджає ріст цін. Працівники галузей, що розвиваються, промисловості можуть мати номінальну заробітну плату, ув’язану з рівнем інфляції. Інфляція може бути на руку керівникам фірм і інших одержувачів прибутків за умови, що ціни на готову продукцію будуть рости швидше, ніж ціни на ресурси, тобто витрати.

По-третє, інфляція й відповідне їй підвищення цін знецінює заощадження: поточні й термінові рахунки в банку, страхові поліси й інші паперові активи з фіксованою вартістю.

По-четверте, інфляція приводить до перерозподілу доходів між кредиторами й дебіторами. Виграш одержує дебітор, а кредитор програє, тому що позикоодержувач поверне йому позичку, знецінену на розмір інфляції.

Інфляція приводить до перекручування важливих економічних показників розвитку господарства й, насамперед, - відсотка за кредит і рентабельності виробництва. При нормальному стані економіки й виробництва величина відсотка й розмір рентабельності виробництва перебувають у певній залежності. Ставка відсотка визначається динамікою рентабельності виробництва. З настанням інфляції ці залежності порушуються й динаміка відсотка за кредит перестає відповідати динаміці рентабельності виробництва, більше того, вона різко відхиляється від її в різних напрямках. Інфляційний ріст цін приводить до збільшення ставки відсотка, тому що кредитор, щоб зберегти свої гроші й одержати відсоток по позичці, змушений установити ставку відсотка, що перевищує темп росту цін. Підвищення ставок відсотка значно знижує рентабельність підприємств, що порушує нормальний хід виробництва, приводить до його скорочення або навіть зупинці. Тому при високих ставках відсотку за кредит різко скорочуються позички не тільки для інвестування, але й для поточного виробництва.

В умовах інфляції відбуваються різкі коливання фінансового стану підприємств.

Підвищення ставок відсотка й коливання рентабельності ведуть до дезорганізації виробництва, підриваючи тим самим економічне життя суспільства. У результаті рентабельність виробництва залежить не від застосування у виробництві науково-технічних досягнень і зусиль колективу підприємства, а від динаміки цін і залежної від них величини відсотка за кредит.

Без стимулювання загального пожвавлення економіки реальних результатів боротьби з інфляцією не можна досягти. Мірами такого стимулювання повинні стати впорядкування системи оподатковування, підвищення стимулів продуктивних нагромаджень, захист стратегічного потенціалу, у тому числі наукового, спрощення процедур відкриття й ведення власної справи, зм’якшення кредитної політики, насамперед відносно виробництва.

Таким чином, головними напрямками фінансово-економічної політики в Україні повинні бути значний ріст інвестицій і пожвавлення виробництва при мінімальному рівні інфляції. Це підтверджує й досвід інших країн з ринковою економікою, що стійко розвивається.

Іншими важливими завданнями нашої економіки є також проведення макроекономічного аналізу статистичної інформації, виявлення тенденцій розвитку інфляційних процесів, вивчення їхніх закономірностей.

Для відновлення дієздатності й розвитку ділової активності необхідна послідовна державна політика стимулювання конкурентних ринків і регулювання монопольних ринків. Підприємства конкурентних ринків повинні одержати економічну підтримку держави у вигляді пільгового оподатковування, цільового інвестиційного кредитування, приватизації державних пакетів акцій. Підприємства монопольних ринків необхідно залишити поки в зоні більше пильного державного контролю за ціноутворенням. Тільки за допомогою активних державних зусиль по організації ринків, захисту конкуренції й заохоченню вітчизняного виробника, можна поступово, але безповоротно обмежити інфляцію, перебороти тривалу економічну кризу, перетворити ціни в діючий економічний індикатор ефективності виробництва.