4.Порядок встановлення та скасування податків в Україні

Встановлення, введення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюється ВРУ, ВР і сільськими , селищними , міськими радами відповідно до ЗУ «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року №1251–12 із змінами та доповненнями, інших законів про оподаткування.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних законів, прийнятих відповідно до законів України.

Зміни і доповнення до ЗУ «Про систему оподаткування », інших законів про оподаткування стосовно пільг, ставок податків і зборів (обов’язкових платежів), механізму їх сплати вносяться до цього закону, інших законів України про оподаткування не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Будь – які податки і збори (обов’язкові платежі) які запроваджуються законами України , мають бути включені до цього закону. Всі інші Закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеними у цьому законі.

Податки і збори (платежі) які не передбачені законом 12-51 – ХІІ, крім визначених ЗУ «Про джерела фінансування дорожнього господарства України », сплаті не підлягають.

5.Податкова політика та її принципи

Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику, держава за допомогою збільшення або зменшення державних обсягів податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню сприятливої кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції в розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування має значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу та технічного оновлення виробничого потенціалу держави. Податки в руках одних управлінців можуть бути знаряддям та інструментом стабілізації та економічного процвітання в державі, а в руках інших – засобом нестабільності та економічного саморуйнування. Ось чому дбаючи про формування державних грошових фондів за рахунок податків і податкових платежів та встановлюючи нові види та форми оподаткування, державні структури повинні провадити таку податкову політику, яка має оптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян-виборців. Це досягається за умови наукового поєднання наступних критеріїв: фіскальної достатності; економічної ефективності; соціальної справедливості; стабільності; гнучкості.

В Україні питання податкової політики відносяться до найбільш гострих як в економічному і соціальному, так і в політичному контексті. Податкова політика України об'єднала в собі принципи двох податкових систем, найбільш характерних для світової практики - європейської та американської. При цьому, якщо в європейській системі переважає обкладання обороту у формі податку на додану вартість, то в американській - прибутковий принцип оподаткування. Складність вітчизняної податкової політики визначена еклектичним поєднанням обох зазначених систем з базовою метою - забезпечення максимального рівня податкових надходжень, як основної складової дохідної частини бюджетів усіх рівнів.

Податкова політика, зазначає Ю.Б. Іванов, має два аспекти: формування державного бюджету і власне стягнення податків у відповідності з усіма елементами податкової системи.

Виходячи із загальної функції політики держави, мети та завдань податкової політики визначаються головні принципи її організації. До них належать: Забезпечення реалізації головних напрямків державної функції політики на основі ефективного здійснення державної податкової політики, її напрямків та умов реалізації. Державна податкова політика при досягненні кінцевого результату повинна мати те саме спрямування, що й держана фінансова політика Стабільність нормативно-правового забезпечення, яке регулює податкову систему держави, зменшення різних доповнень до законів. Підзаконні акти не повинні суперечити головним законам або указам Президента. Економічна зацікавленість. У сплаті податків повинні бути зацікавлені як платники, так і держава, яка має піклуватися про зростання добробуту населення, виконання в повному обсязі соціальних функцій та ін. Соціальна справедливість як щодо юридичних осіб, так і щодо фізичних. Рівнонапруженість податкового тиску як щодо всіх платників податкових та інших обов’язкових платежів, так і в регіональному аспекті. Принцип вигідності для держави та платника податку. Сутність цього принципу полягає в тому, що платник податку повинен отримати від суспільства таку частку благ або послуг, яка задовольняла б його уяву про їх вартість. Економічна ефективність. Усі витрати, пов’язані з організацією податкової діяльності, вилученням і зборами податків, повинні бути значно меншими, ніж результати цієї роботи. Гнучкість. Державна податкова політика повинна постійно пристосовуватись до чинної економічної системи, відображати зміни, що відбуваються в країні. Але це протидіє принципу стабільності нормативно-правової бази. Головним при здійсненні цього принципу є оптимальність при проведенні будь-яких змін і доповнень.

 

Сучасна податкова система України ґрунтується на принципах, що викладені в податковому законодавстві:

 

1. Загальність оподаткування - кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені законодавством податки та збори, платником яких вона є.

 

2. Рівність усіх платників перед законом, недопущення  будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.

 

3. Невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.

 

4. Презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

 

5. Фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями.

 

6. Соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків.

 

7. Економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування.

8. Нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків.

 

9. Стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

 

10. Рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками.

 

11. Єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

1. Понятие правового механизма налога и механизма закона о налоге.

У податково-правовій літературі містяться різні класифікації елементів оподаткування. При цьому використовуються різноманітні найменування самого терміна «елементи оподаткування», введеного законодавцем для того, щоб чітко визначити юридичні умови (а по суті - межі законності) встановлення податку. Коли йде мова про правовий механізм податку як сукупність елементів, що є необхідними й обов'язковими для встановлення податку та збору, учені по-різному характеризують цей набір елементів. Так, С. Г. Пепеляєв пропонує говорити про юридичний склад податку, М. П. Кучерявенко - про правовий механізм податку, Н. В. Іванова виділяє юридичну конструкцію податку, елементи складу податку та структури моделі податку. Деякі науковці взагалі говорять про елементи податку як правової категорії.

Н. В. Іванова пропонує одразу два погляди на юридичну конструкцію податку: це система законодавчо закріплених і таких, які реалізуються у правовідносинах, за наявності юридичних фактів, елементів моделі податку, що чітко визначає обов'язок платника податків стосовно обчислення та внесення податкового платежу в бюджет або позабюджетний фонд; прийом юридичної техніки, як зразок формування законів про податки, зміст якого розкривається через об'єктивне право, тобто сукупність правових норм, щоі є постійною.