7. Видоутворення — джерело виникнення різноманіття в живій природі

Поки особини з різних популяцій усередині виду хоч зрідка можуть схрещуватися в природі один з одним і давати плідне потомство (тобто поки існує потік генетичної інформації між різними популяціями усередині виду), вид залишається єдиним як складна інтегрована система. Однак у результаті виникнення сильного тиску ізоляції цей потік генетичної інформації може перерватися. Тоді частини видового населення, які виявилися в ізоляції, нагромадивши зміни під впливом діючих еволюційних факторів, можуть перестати схрещуватися при наступних зустрічах, стануть генетично самостійними.

Виникнення такої ізоляції між різними частинами видового населення означає поділ одного виду на два – процеси видоутворення.

Отже, видоутворення — це поділ (у часі і просторі) раніше єдиного виду на два або декілька. Іншими словами, видоутворення — це поділ генетично відкритої системи (якими є по відношенню одна до одної популяції і їх групи всередині виду) на генетично закриті (або обов'язково стійкі) системи. Видоутворення відбувається в результаті процесів мікроеволюції, що постійно відбуваються всередині виду.

Усі добре вивчені мікроеволюційні процеси відбуваються у сукупностях особин, які перехресно запліднюються і генетично перемішуються. Тільки в такій системі можливе утворення нескінченної кількості різних генетичних комбінацій, що є основою для ефективної дії природного добору. Однак схрещування і нівелювання внаслідок нього ускладнюють еволюційну диференціацію більш-менш великих сукупностей особин (популяцій та їхніх груп) у межах одного виду. Утворення нового виду створює звичайно нездоланні в природних умовах ізоляційні бар'єри, що дозволяють зберігати специфічні адаптації кожного виду і в остаточному результаті визначають можливість збереження і збільшення різноманітності прояву живого на нашій планеті.

У даний час вивчені різні шляхи виникнення нових видів у процесі мікроеволюції.

Видоутворення в ланцюзі підвидів великих чайок. На узбережжях Балтійського і Північного морів живуть не схрещуючись два види великих чайок: срібляста чайка (Larus argentatus) і клуша-хохотунья (L. fuscus). Ці два види поєднуються один з одним через безперервний ланцюг підвидів, що охоплюють Північну Євразію, з одного боку, і Гренландію і Північну Америку – з іншої. Кілька сотень тисяч років тому в районі сучасної Берінгової протоки жила предкова форма цих чайок. Згодом вони (біологічно пов'язані або з узбережжями морів, або з великими внутрішньоконтинентальними водоймами) почали поширюватися на схід і захід, утворивши до нашого часу два безперервні ланцюги підвидів. Особини всіх сусідніх підвидів схрещуються в природі і дають плідне потомство. У районі ж Північного і Балтійського морів відбулася зустріч кінцевих ланок східного і західного ланцюга підвидів. Накопичені в процесі мікроеволюції окремих підвидів відмінності в біології (особливості способу життя, деякі морфологічні особливості та ін.) виявилися достатніми для виникнення двох нових видів. Якщо за якимись причинами безперервний ланцюг підвидів де-небудь розірветься, то виникнуть два чітко розрізнені види. Зараз же видоутворення в цій групі чайок знаходиться ніби «у процесі становлення» (in statu nascendi), даючи нам можливість спостерігати еволюцію в дії.

Видоутворення в групі австралійських мухоловок. У даний час в Австралії поширені два близьких види мухоловок роду Pachycephala (Р. rufogularis і Р. inornata). У результаті ретельного аналізу палеогеографії і палеокліматології вдалося відновити можливий шлях утворення такої дивної на перший погляд ситуації, коли один із близьких видів живе лише на невеликому просторі, займаному іншим видом. Спочатку існував лише один предковий вид, що мав широкий ареал. У зв'язку з настанням посушливого періоду, змін у рослинності і зсуві дощових зон виникла і розвинулася значна ізоляція між західною і східною частинами видового населення. Існуючи в трохи інших умовах і при відсутності нівелювання відмінностей (при відсутності схрещування) дві форми набули видову самостійність. Потім знову одержала поширення порівняно вологолюбна рослинність і західний вид зміг розселитися на схід, де він зустрівся з родинним видом, що набув якісь специфічні особливості. Відмінності між цими колись генетично близькими формами виявилися настільки значні, що визначили можливість їхнього самостійного існування без схрещування. У порівняно недавній час у результаті того, що клімат став сухішим, знову виникла ізоляція між західною і східною частинами населення одного з видів.