4. Використання поняття «вид» в агамних і облігатно-партеногенетичних форм та в палеонтології

Ще недавно формулювання поняття «вид» могло бути використано лише стосовно форм, які запліднюються перехресно (оскільки саме критерій схрещення був найістотнішим). До агамних, облігатно-партеногенетичних і самозаплідних форм, що зустрічаються в природі в основному серед нижчих рослин і мікроорганізмів, це поняття важко застосувати. Але види існують і в таких форм. Зараз, коли вид визначається не як генетично замкнута, а як генетично стійка система, застосування концепції виду до агамних і облігатно-партеногенетичних форм стає особливо зрозумілою. У таких форм видом треба вважати систему близьких біотипів – групу фенотипічно подібних особин, що мають близькоспоріднений генотип, займають спільний ареал і пов’язані спільною еволюційною долею. Ця спільність визначається одноманітністю їхнього генотипу. Образно кажучи, агамні форми можна уявити собі як одну величезну особину, що складається з безлічі дрібних однорідних частин.

Очевидно, і агамні, і облігатно-партеногенетичні форми складають своєрідні генетичні системи, стійкість яких повинна підтримуватися якимось чином. Так, у бактерій немає механізмів генетичної рекомбінації, пов'язаних зі статевим процесом (мейозом, утворенням і злиттям гамет). Але в прокаріот виробилися оригінальні способи обміну генетичною інформацією. Вони пов'язані із зараженням бактеріальних клітин помірними (тобто тими, що не спричиняють загибель клітин) вірусами та їхніми похідними – плазмідами. У кільцеву молекулу ДНК плазміди може включитися шматок ДНК клітині-хазяїна. Цей ген може бути перенесений від однієї бактерії до іншої. Бактерії обмінюються генами стійкості до антибіотиків. Це явище одержало назву латерального переносу генетичної інформації.

Агамне розмноження, партеногенез і самозапліднення, можливо, є вторинним явищем в еволюції спеціалізованих у цьому відношенні груп і ніколи не є абсолютно облігатними (навіть для ціаней і ряду бактерій первинність і облігатність агамії не можна вважати доведеною). Переважна ж більшість організмів – двостатеві форми, які перехресно запліднюються.

Принципові труднощі виникають при використанні поняття «вид» у палеонтології. Тут дослідник завжди має справу з розподілом різних форм не тільки в просторі (як у неонтології), але і в часі. Ця обставина позбавляє сенсу критерій безпосереднього, «кровного» споріднення. Як відомо, у палеонтології при розмежуванні форм використовуються практично лише морфологічні і реконструкційно-біологічні (залишки життєдіяльності, сліди, капроліти і т.п.) критерії. Розмежування форм видового рангу в палеонтології виявляється можливим поки що лише у вкрай рідких послідовно похованих на тому самому місці численних за кількістю особин серіях матеріалу з помітними морфологічними змінами в різних аспектах. Тому поняття «вид» не застосовується в палеонтології. Для позначення відрізка філогенетичного стовбура, еквівалентного виду неонтології, у палеонтології зараз усе ширше використовують поняття фратрії (філума) або ж користуються не видовими, а лише родовими визначеннями.