Грицай Н. Б.

Тема 8. Вид і видоутворення. Критерії і загальні ознаки виду

1. Історія розвитку концепції виду

2. Формулювання поняття «вид»

3. Критерії виду

4. Використання поняття «вид» в агамних і облігатно-партеногенетичних форм та в палеонтології

5. Структура виду

7. Видоутворення — джерело виникнення різноманіття в живій природі

8. Основні шляхи і способи видоутворення

9. Принцип засновника і видоутворення

Література:

1. Бровдій В. М. Еволюційне вчення : підручник / В. М. Бровдій. – К. Видавничий центр «Академія», 2013. – 336 с.

2. Воронцов Н. Н. Теория эволюции: истоки, постулаты и проблемы / Н. Н. Воронцов. – М. : Знание, 1984. – 62 с.

3. Грицай Н. Б. Еволюційне вчення : cловник-довідник / Н. Б. Грицай. – Рівне : МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука, 2006. – 48 с.

4. Корж О. П. Основи еволюції : навчальний посібник / О. П. Корж. – Суми : ВТД „Університетська книга”, 2006. – 381 с.

5. Парамонов А. А. Дарвинизм / А. А. Парамонов. – М. : Просвещение. – 1978. – 336 с.

6. Северцов А. С. Теория эволюции : учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по направлению 510600 «Биология» / А. С. Северцов. – М. : Гуманитар. изд. центр «Владос», 2005. – 380 с.

7. Яблоков А. В. Эволюционное учение : учебник для биол. спец. вузов / А. В. Яблоков, А. Г. Юсуфов. – 6-е изд., испр. – М. : Просвещение, 2006. – 310 с.

Мікроеволюційні процеси, що відбуваються в популяціях, можуть приводити до виникнення нових видів – найважливішого етапу еволюції живого на Землі. З появою нового виду зникає можливість нівелювання, згладжування відмінностей, досягнутих у процесі мікроеволюції окремими популяціями і їхніми групами. Припинення нівелювань шляхом усунення схрещувань визначає можливість виникнення того різноманіття органічних форм, що спостерігається в природі.

1. Історія розвитку концепції виду

Аристотель уживав термін «вид» для характеристики подібних тварин. Після появи робіт Д. Рея (1686) і особливо К. Ліннея (1751-1762) поняття про вид міцно закріплюється в біології як основне. «Без поняття виду вся біологія перетворювалася в ніщо», усі її галузі мали потребу в ньому як основи. Однак уявлення про вид як про якісно своєрідний і основний етап еволюційного процесу виникло не відразу.

Факти стійкості і сталості видів у природі привели до панування ідеї про незмінність і створення видів (креаціонізм). У боротьбі з креаціонізмом розвивався трансформізм (Ж. Бюффон). Ж. Ламарк, захопившись ідеєю змінюваності видів, став заперечувати реальність виду взагалі, зводячи будь-яку мінливість у природі до видоутворення.

Ч. Дарвін, не заперечуючи реальності видів, розвинув уявлення про їхню нестійкість і динамічність. Правильне уявлення, але не обґрунтоване достатнім знанням генетичних процесів, що відбуваються усередині виду, згодом знову приводило деяких дослідників до заперечення реальності виду в природі.

На початку XX ст. відбувається ламання уявлень про вид як про морфологічно однорідну єдність («типологічна» або «монотипічна» концепція виду). У вивчених групах рослин і тварин основною одиницею класифікації стала географічна раса, що вважалася далі неподільної. Вид став розглядатися як група таких географічних рас (або підвидів); на додаток до біномінальної виникла триномінальна номенклатура: у латинську назву стала входити назва роду, виду і підвиду (наприклад, Vulpes vulpes vulpe – середньоросійська лисиця, Vulpes v. stepensif;– степова лисиця).

Наступними важливими кроками в розвитку уявлень про вид було відкриття сезонних, екологічних або фізіологічних рас усередині, здавалося б, однорідних підвидів. Але справжній переворот у поглядах на вид відбувся в зв'язку з успіхами генетики. Експериментальними роботами генетиків була виявлена складна генетична структура виду. Спочатку це привело деяких дослідників до заперечення реальності виду: традиційні «ліннеївські» види розпадалися на сотні і тисячі спадково стійких дрібних форм. Завдяки такому дробленню вид м'якої пшениці, наприклад, був розділений на кілька тисяч форм («жорданонів» – «дрібних константних видів»). Лише на початку 30-х років XX ст. в основному завдяки роботам генетиків шкіл М.І.. Вавилова в Росії і Дж. Клаузена в США проблема виду стала наближатися до вирішення. Вид виявився складною генетичною системою. Особини одного виду мають загальний генофонд і захищені від проникнення генів іншого виду бар'єрами ізоляції (біологічна концепція виду). Вид може включати різні за способом життя і будовою форми (підвиди, групи популяцій), і представники цих форм час від часу можуть схрещуватися і давати плідне потомство. Таке розуміння виду сприяло розвиткові сучасної концепції політипового виду. Так у наш час з'єдналися воєдино, здавалося б, суперечливі точки зору на вид як на основну структурну одиницю органічного світу і на вид як на складну, багатогранну динамічну систему, яку часом важко встановити в природі.