4. Сучасне розуміння сутності природного добору

Виходячи з викладеного вище, добір можна коротко визначити як диференційоване відтворення, оскільки в результаті вибіркового виживання досягають статевої зрілості й успішно розмножуються лише окремі особи, деякі з тих, які з’явилися на світ. У визначених умовах добір веде до підвищення ймовірності залишення потомства окремими особинами.

З часів Ч. Дарвіна в поле зору еволюціоністів потрапляли в основному особини і види. Зараз з розвитком еволюційного вчення ми говоримо про популяції як елементарну еволюційну одиницю. Добір первинно діє лише в межах популяції, і кожна особина у популяції може розглядатися як об'єкт добору. Значення особини в популяції визначається тим внеском, що вносить її генотип у генофонд популяції.

Арена дії добору — популяція, об'єкти добору — особини. А кожна ознака або властивість являє собою точку прикладання добору. Тонкість дії добору разюча, і приклади підхоплювання добором незначних, здавалися б, ознак приводилися ще Ч. Дарвіном. Добір завжди йде по фенотипах, тобто по конкретному втіленню генотипу в даних умовах середовища. Лише під прикриттям фенотипу в добір включається і генотип. Звичайно, потомству можуть бути передані тільки спадкові зміни (не ознаки, а гени, не весь вигляд даного організму, а норма реакції, тобто сама можливість виникнення такого або трохи іншого організму). Але питання, чи залишить дана особина потомство, вирішиться в процесі природного добору фенотипів, тобто з неминучою участю не тільки спадкових (генотипічних) змін, але і змін, обумовлених середовищем. Таким чином, з еволюційної точки зору немає непрохідної межі, між спадковою і неспадковою мінливістю. У цьому напрямку були проведені численні експериментальні роботи, що показали можливість поступового заміщення неспадкових, змін спадковими. Цікаво, що цей процес відбувається всередині популяції, не змінюючи її вигляд за даною ознакою, і приводить до стійких еволюційних змін. У роботах І. І. Шмальгаузена і його учнів (М. М. Камшилов, С. М. Гершензон та ін.) показаний механізм заміщення фенокопій генокопіями.

Важливим доповненням до класичної теорії добору з'явилося більш глибоке розуміння практичної неможливості добору за однією єдиною ознакою. У процесі розвитку кожен ген виявляється пов'язаним з безліччю інших. Добір за одним геном неминуче викликає автоматичний добір з цілого комплексу генів, що приводить часом до несподіваних результатів, які визначають появу нових ознак в організмів. Наявність нових ознак, у свою чергу, може вплинути на зміну первісного напрямку добору. Зараз зрозуміло, що добір може йти як з окремої ознаки, так і з життєздатності організму в цілому. Деякі приклади такого роду добору приводилися вище, коли мова йшла про збереження летальних генів через більшу життєздатність гетерозигот.

Природний добір діє, направляючи лише тими конкретними відносинами, що складаються в кожен даний момент існування. Звідси випливає положення про «опортунізм» добору, про відсутність зумовленості його результатів: він діє лише щодо даного моменту. У цьому виявляється основне розходження між процесами природного і штучного добору, схожими між собою. Штучний добір завжди визначається заздалегідь сформованою схемою, метою – він цілеспрямований. Природний добір не може бути цілеспрямованим, його спрямованість є ніби рівнодіючою безлічі випадків. Розходження між штучним і природним добором підтверджується також розходженням їхніх результатів: у першому випадку досягнутий ефект свідомо підтримується через господарські розуміння (висока врожайність, швидке дозрівання і т.д.), у другому випадку всяке пристосування має яскраво виражене відносне значення. Та ознака, яка забезпечила виживання сьогодні, може завтра виявитися «поганою», і тому говорять про відносність усякого пристосування. Логічним наслідком з такої чіткої постановки питання є і критика дарвінівської формули «виживання найбільше пристосованих» — вираз, що Ч. Дарвін узяв з робіт Г. Спенсера і вважав синонімом поняття «природний добір». Ця формула суперечить положенню про відносний (щодо даного моменту розвитку) характер дії природного добору, дозволяючи припускати якесь «передбачення» процесом добору майбутнього стану, з одного боку, і міри пристосованості – з іншої. Постановка питання про міру пристосованості неправомочна, оскільки сказати, який із двох організмів або двох видів більш пристосований, а який — менш в даний момент розвитку неможливо. Раз дані організми існують у природі, виходить, дотепер вони успішно проходили контроль природного добору, виходить, вони пристосовані до своїх умов існування.

Говорити про міру пристосованості можна, тільки оглядаючись назад, використовуючи як головний критерій можливість успішного розмноження. Краще пристосованим у процесі еволюції виявиться той екземпляр (популяція, вид), темп розмноження якого більш інтенсивний і потомство якого поширюється більш широко. Всі інші критерії виявляються відносними і незадовільними. Якщо якийсь організм (популяція, вид) знаходиться в більш тяжких умовах існування, то невідомо, у якому положенні виявиться він у наступний момент еволюції. Можна привести випадки з палеонтології, коли несподівана зміна напрямку природного добору приводила до швидкого розквіту групи, що знаходилася, здавалося, на межі вимирання.