2. Адаптація студ.-1курс. До навч. У внз, її види, умови ефект.

Перехід від навч. в сер. шк. до навч. у ВНЗ характериз. зміною умов життєд-сті ос-сті. На відміну від шк. навчання у ВНЗ:

- зміни у структурув. навч. матеріалу, що вивч., як за змістом, так і за обсягом; -  здійсн. перехід до лекційно-практ. с-ми організації навч. процесу; - змінюються умови діяльності і оточення.

Зазначені особливості зумовлюють необхідність вирішення проблем адаптації першокурсників до навч. у вищій школі. Процес передбачає:

- ознайомлення студентів із системою вузівського навчання;

- формування установки на активну самостійну навч. діяльність;

- оволодіння прийомами наукової організації праці, навичками навчальної та науково-дослідної роботи.

Тому завданням всіх вузівських структур є організація адаптаційної діяльності 1курсників. На вирішення цього завдання мають спрямувати свої зусилля деканат та органи студентського самоврядування, кафедри, куратори та викладачі, які працюють із першокурсниками.

Пит., пов'яз. з адаптацією студ. І курсу, виріш. у наст. напрямках: організація навч. та наук.-дослідної роботи; організація вих. роботи.

Зміст напрямків відображ. у відпов. планах різних рівнів: факульт. планах вих. роботи, планах роботи кафедри, планах кураторів тощо.

Адаптація - зумовлена змінами соц. дійсності специф. д-сть з оптиміз. взаємодії індивіда з навкол. середовищем. В процесі адаптації людина, орієнтуючись в нових для неї умовах, пізнає та оцінює д-сть і свої можливості щодо її викон., а також коригує відпов. до цього повед.

Адаптація як явище динам.-процесуального плану характериз. за інтенс., швидкістю, темпом, ритмом. В кожному випадку зазначені х-ки мають інд. виявлення. Цей процес залежить від виконання всіма вузівськими підрозділами наступних функцій:

- створення умов для успішної адаптації;

- вплив на формування у студентів інд. адаптивного механізму;

- створ. умов для цілеспрям. сист. р-тку людини як суб'єкта д-сті.

Рівні: 1 - рівень первинної декомпенсації, на якому відбувається:

- ознайомлення із вузівською системою організації навч., оточенням;

- сприймання вимог, правил поведінки;

- перехід до вузівської системи організації навчальної діяльності;

- оцінка правильності вибору професії, вузу;

- зміна самооцінки під впливом нових умов навчання і спілкування.

Рівень займає до 1 місяця. Він є важливим в плані активного емоційного переживання, а також значущості першого враження.

2 - рівень часткової компенсації—1)   перший досвід навч. д-сті в осн. формах організації навч.: лекційних та семін.-практ.; 2)   формуються заг. враження від виклад. окремих викладачів, їх вимог, с-м навч. взагалі; 3) оцінюв. відповідей студ. на заняттях, їх навч. д-сті, виконаних інд. завдань; 4)кожна ос-сть займає власне місце (статус) у первісно складеній си-мі міжособист. відносин; 5) студенти здобувають досвід самостійної роботи, її систематичності, організованості.

три форми адаптації: Формальна - стосується пізн.-інформац. пристосування студ. до нового оточення, до структури вищої школи, до вимог і своїх обов’язків.Соціальна - процес внутр. інтеграції груп студ.-1курсників і інтеграція цих груп зі студ. оточенням в цілому

Дидактична - стосується підготовки студентів до нових форм і методів навчальної роботи у вищій школі

3.Пробл. профорієнт. старшокласн. і профвідбору абітур. до ВНЗ.

Проф. орієнтація – це с-ма науково-практ. д-сті з/о навч. закладу, низки ін. сусп. інститутів, метою яких є проф. самовизначення учнів, що відповідає інд. особливостям кожної ос-сті й потребам с-ва в кадрах.

Пробл. в профорієнт. виник. через неправ., непродуманість вибору професії громадянином для навч. в учбових закладах. Призначенням с-ми проф. орієнтації пов. бути не лише підгот. старшокл. до вибору майб. професії, а й формув. в них спрямованості на майб. проф. успіх.

Дослідж. життєвих планів молоді, їхніх уподобань і пріоритетів є одним із засобів поліпш. наукової організації профорієнтац. роботи, підвищ. її ефективності. К.М.Варнавських - проблеми професійного самовизначення молоді на сучасному етапі ринкових перетворень.

1. Слабка інформованість молоді зі світом професій. Привабливими для неї є професії переважно інтелект. праці, які вимаг. вищої освіти: юрист, економіст, програміст, перекладач, лікар, інженер, вчитель. Певну попул. мають професії, за якими можна працювати в багатьох галузях госп-ва: бухгалтер, кухар, водій та ін. Така обмеженість проф. світогляду поясн. тим, що різні ланки сусп. життя (радіо, ТБ, преса), заклади освіти, служби зайнятості не ведуть роботи з проф. інформації.

2. Навіть після закінч. школи багато молоді проф. не визначились, що є наслідком недостатньої роботи з різних напрямків проф. орієнтації (поч. з незадов. роботи шк. психологів), інф-ції, консультації, відбору.

3. Гол. мотивами проф. самовизнач. є висока зарплата, стабільність; мало цікавить можл. розкриття і застос. здібностей, результ. роботи.

4. Існує дисбаланс між проф. намірами молоді і попитом на ринку праці (вона не обирає клас. професій у пром., буд., с/г, сфері культури.

Зазначене вимагає застосув. нових прогрес. методів профорієнтац. роботи в закладах освіти; відновл. посад профконсульт., психологів, соц. працівників, які можуть подавати допом. юним в пит. проф. само визнач.; розгорт. мережі держ. агенцій, відділів, профінф-ції та профорієнтації, де кожний може одерж. потрібну інф-цію про зміст певної проф., перспективи її здоб. та працевлашт., психолог. дослідж.

Структурна побудова проф. орієнтації випливає з метод. підходів до розгляду цілей і змісту профорієнтац. роботи, а також із розуміння діапазону її компетенції. Отже, різні визначення проф. орієнтації, різне трактування її цілей і змісту неминуче відбив. на її структурі, а отже, й на її формах і методах.

Проф. інформацію (перший структ. елемент профорієнтації) можна визначити як психолого-пед. с-му формування в ос-сті активної профорієнтац. позиції, що відповідає суб'єкт. і об'єкт. умовам здійсн. ос-стю вільного й усвідомл. проф. самовизначення. Вона ніяк не ототожн. із с-мою заходів щодо накопич. й розповсюдження відомостей про професії або пропаганду професій відпов. до потреб регіону.

Роб. з профінф-цією передбачає виріш. таких основних завдань:

• ознайомл. учнів з інформац. матеріалом, що характериз. професії;

• інформув. учнів про умови оволод. професіями (про навч. заклади, навч. предмети, строки навчання, кваліфікаційні перспективи тощо);

• формування позит. ставлення до різних видів професійної д-сті;

• формув. стійких проф. інтересів і прав. мотивованих проф. намірів, в основу яких покладено усвідомл. власних проф. значущих психолог. особл-стей, здібностей, а також соц.-економ. умов вибору професії.

2)с-ма проф. консультації. Це с-ма психолог. вивчення ос-сті учня з метою надання йому обґрунт. порад щодо оптим. для нього напрямків і засобів проф. самовизначення. Робота соц. педагога з проф. орієнтації старшокласників ведеться в декількох напрямках: просвітницька, діагностична, корекційна та консультаційна.

Кінц. мета – підвед. старшокл. до прийняття самост., обдуманого, усвідомл. рішення про вибір професії та забезпеч., наскільки це можливо в умовах школи, початкової психолог. підготовки до професії.

В основу профорієнтац. роботи покладено такі принципи:

• комплексний х-р надання -профорієнтаційних послуг;

• узгодження інтересів особи та суспільства через ринок праці;

• діяльнісний підхід до визначення професійної придатності;

• доступність професійної та іншої інформації стосовно можливостей вибору чи зміни професії, форм навчання і працевлаштування;

• конфідент. та рекомендуючий х-р висновків профконсультацій і профвідбору, додерж. працівниками служб норм проф. етики.

Проблема профвідбору молоді

Традиц. перевірка лише знань і вмінь абітурієнта з окр. предметів не дозволяє визначити його віднош. і можливості до спец-сті, якою він хоче оволодіти. Таким чином, продовжує мати місце дуже неефективна с-ма профвідбору, так як одержувані абітурієнтом на екзаменах оцінки не є критерієм профпридатності. Як результат: у навч. закладах щороку до навч. приступає певна частина молоді, проф. непридатної до своєї майбутньої проф. д-сті. На своїх робочих місцях такі спеціалісти будуть функціонально безпорадними працівниками.

Тому, перш за все необх. визначити показники ос-сті, які підлягають оцінці та методики їх визнач., тобто сформулювати вихідні позиції та предмет оцінки. Методика профвідбору повинна передбачати перевірку схильностей і здібностей які можуть бути передумовою успіху в оволодінні педагогічною чи іншою майстерністю у вузі і надалі - в процесі самостійного вдосконалення своїх знань і вмінь.

Таким чином, визначаючи методику профвідбору на пед. чи інші спеціальності, необхідно враховувати пластичність психофізіологічної і психічної організації людини. Недостатньо розвинені спочатку здібності і якості у майб. можуть прогрес. розвиватись, що дозволить спеціалісту в цілому успішно працюв. по набутій спеціальності. Не можна робити кінцевий висновок про проф. придатність абітурієнта до даної спец-сті при наявності лише окремих хоч і важливих проф. якостей. Напр., таких як комунікат., організат. здібності, та ін., так як вони важливі для представників всіх спеціальностей, особливо у с-мі “людина-людина”.

Структура проф. придатності ос-сті до пед.. д-сті (Е.П. Шастіна):

1. Проф. пед. спрямованість (нахили, інтереси, мотиви, потреби).

2. Пед. обдарованість (своєрідне поєднання спец. пед. здібностей).

3. Характеролог. цілісність і визначеність ос-сті (мор. вихован., відповід., єдність перекон., слів і дій, оригін., урівноваж., ін. риси х-ру).

Це дозволяє визначити два головні напрями, по яких необхідно вести профвідбір абітурієнтів на педагогічні спеціальності:

1. Визначення готовності до свідомого вибору педагогічної д-сті, його педагогічної спрямованості (у формі співбесіди чи екзамену).

2. Діагностув. ступеня вияву найголовніших проф.-значимих якостей особистості до праці вчителя (застосування тих відносно нескладних і одночасно надійних методик, валідність яких уже давно доведена).

Готовність абітурієнта до свідомого вибору пед. діяльності:

- розуміння ним соціальної значимості педагогічної праці;

- його уявлення про працю вчителя;

- знання ним гол. вимог обраної пед. спеціальності та самооцінка своїх можливостей до оволодіння нею;

- зв’язок громадсько-пед. д-сті абітурієнта з профілем факультету, вміння розв’язувати доступні для нього педагогічні завдання