12. Психологічна культура викладача внз

Психол.-пед. культура є частиною заг-людської культури, в якій з найбільшою повнотою відображені дух. і матер. цінності освіти і вих., а також способи творчої психол.-пед. д-сті, необх. для обслуговув. істор. процесу зміни поколінь, соціалізації ос-сті і здійсн. осв.-вих. процесу.

Психол. культура – оволодіння педагогом пед. досвідом людства, ступінь його досконалості в пед. д-сті, досягнутий рів. р-тку його ос-сті.

Осн. складники: – пед. спрям.; – псих.-пед. ерудиція; – гармонія розвинутих інтелект. і мор. якостей; – вис. пед. майстерн. і організов.; – уміння продуктивно поєднувати навч.-вих. і наук.-досл. д-сть; – сукупн. проф. важливих якостей; – пед. спрям. спілкув. і повед.; –самовдоскон.

Стрижневий компон. – пед. майстерність, яка передбачає синтез розвинутого психол.-пед. мислення, проф.-пед. ЗУН, емоційно-вольових засобів виразності, що дають змогу пед-ві вирішувати навч.-вих. завд.

Зміст проф. ЗУН становить професійну компетентність викладача вищої школи – одну з основних підвалин психологічної культури.

Ґрунт. знання в галузі психології та педагогіки є 2ю її підвалиною. Психол. ЗУН пов. забезпечити викладача в. школи чіткими уявленнями про закономірності функціонув. психіки студ. й особл. їх вияву в різних, у т. ч. пед. і виробн., умовах; тобто озброїти конкр. методикою впливу на основні складові псих. процесів. Він також повинен володіти ефект. прийомами впливу на свідомість і підсвід. вихованців в крит. ситуації, надавати їм своєчасну кваліфік. соц.-псих. консультацію і допомогу.

Практ. рівень опанув. досвіду людства визнач. як психол. техніка – «комплекс ЗУН, необх. педагогу для того, щоб ефективно застосувати на практиці вибрані ним методи пед. впливу як на окремих вихованців, так і на колектив у цілому.

У зміст пон. «психол. техніка» включають 2 групи компонентів:

– перша пов'язана з умінням викладача в. школи управляти своєю поведінкою, це – оптим. управління емоціями, настроєм, прояв соц.-перцепт. здібностей; волод. технікою мови; вир. демонстр. вихованцям певних почуттів, суб'єкт. ставлення до тих чи ін. дій вихованців; вміння пізнавати їхній внутрішній душевний стан.

– 2а – пов'яз. з умінням впливати на ос-сть студ. і колект. та розкрив. процесуальн. бік процесу навч. й вих.: дидакт., організац., конструкт., комунікат. вміння; технолог. прийоми висув. вимог, керув. пед. спілкув.

Наст. елемент психол. техніки – це вміння управляти як своїм псих. станом, емоц. та настроєм, так і вихованців. Здійснення різноманітних навч.-вих. заходів, уміння проводити їх на високому методичному рівні.

Психол. структура д-сті - це взаємозв'язок, с-ма і послідовність дій педагога, спрям. на досягн. поставлених цілей через розв'язання пед. задач. У ній Н.В.Кузьміна виділяє конструктивний, організаторський, комунікативний і гностичний функціональні компоненти.

Гност. компонент є своєр. стрижнем усіх вищеназв. компонентів. Він включ. в себе вивч.: 1) змісту і способів впливу на студ.; 2) вікових та інд. особливостей студентів; 3)особливостей навчально-виховного процесу і результатів власної діяльності, її переваг і недоліків.

Конструкт.: 1) добір і композицію змісту інформації, яка стає надбанням студентів; 2) проектування д-сті студентів, в якій необхідна інф-ція може бути засвоєна; 3) проектування власної майб. д-сті і поведінки, якими вони мають бути в процесі взаємодії зі студентами.

Організац.: 1) інформації в процесі її повідомл. студентам; 2) різних видів д-сті студентів таким чином, щоб результ. відповідали цілям с-ми; 3) власної д-сті і повед. в процесі безпосер. взаємодії з студентами.

Комунікат.: 1) встановлення пед. доцільних стосунків з тими, на кого спрям. вплив; 2) установка прав. взаємин з тими, хто виступає в ролі керівників даної с-ми і партнерів по д-сті; 3) співвіднес. своєї д-сті з держ. завданням, що ставиться до керівника як гром. своєї держави.