5 Основні філософські школи стародавнього Китаю і їх проблематика.

Духовним каноном життя Стародавнього Китаю є так зване «П’ятикнижжя», в якому в образно-міфологічній формі подано найфундаментальніші складники давньокитайського світобачення. В одній із версій, що мала важливе значення для китайської культури, світ утворив першопредок Пань-Гу, який, розколовши первинне яйце, відділив Небо від Землі. На Небі запанували ідеальні закони буття, на Землі навпаки – панують стихійність і випадковість. Серед усіх філософських шкіл Стародавнього Китаю найважливішими були дві, до розгляду ідей яких ми і звернемося.

Конфуціанство заснував Конфуцій (551-479 рр. до Р. X.). Це була школа в якій на першому плані були проблеми людських стосунків та норм людської поведінки. Вирішальну роль у людському житті відіграє закон (повеління) Неба. Людина повинна навчитися сприймати й розуміти цей закон і вибудовувати свою поведінку відповідно до волі Неба. Якщо людина спроможна це робити, вона постає як шляхетна, тобто така, у душі якої діє доброчинність. Шляхетній людині протистоїть низька людина, яка не має внутрішніх переконань, а діє під впливом юрби або безпосередніх життєвих потреб. Велику увагу Конфуцій приділяв проблемам державного та суспільного життя, вихідним принципом організації якого життя вважав шанування традицій Порушення цього принципу, за Конфуцієм, веде до безладдя. В подальшому вчення Конфуція було канонізоване й донині відіграє важливу роль у духовній культурі Китаю.

6 Проблема буття в Античній філософії.

Видатний філософ XX ст., що присвятив сорок років свого життя проблемі буття, Мартін Хайдеггер стверджував, що питання буття і його вирішення філософом античності Парменідом визначили долю західного світу, що народжувалася в поетичних висловлюваннях античного філософа

Зрозуміло, проблема буття не придумана філософами античності, а мала реальні життєві коріння, відображала зовсім певні запити та потреби суспільства. Питання про буття і відповідь, дана філософами, в якійсь мірі визначили світоглядні і ціннісні настанови. Не можна ототожнювати буття (Абсолют, Благо, Добро та ін.) з християнським Богом. Буття — це безособова трансцендентна реальність, це Абсолют, до якого античний грек не міг звернутися за допомогою, не шукав спілкування з буттям, а йому досить було впевненості, що буття як абсолютна думка є гарантією стійкості людського існування. Вирішення в античності проблеми буття відкрило можливості для метафізики, тобто вчення, де люди намагаються говорити не тільки про матеріальне, але й нематеріальне буття, не залежне ні від людини, ні від людства, шукати ідеальних природних сутностей всього існуючого.Проблема буття зазнала глибоких змін.По-перше, однією з важливих змін є відмова від метафізики. Поняття метафізика — дослівно те, що після фізики, введене одним з коментаторів Аристотеля — Андроніком Родоським для визначення тієї частини вчення античного філософа, зміст якого не стосується пізнання природи, виходило за межі природничих пошуків. Методи метафізичного пізнання не включали чуттєвий досвід і предметно практичні дії і перевірки, обмежувались міркуваннями у просторі чистої думки. Починаючи з античності в мета фізиці головною стала тема буття. Розвиваючи проблему буття, філософи серйозно займалися з'ясуванням співвідносин буття реальності і світу чуттєвості. Створювались моделі упорядкованості речей, світу, ступені їх близькості до істинного, нематеріального буття. Аристотель вважав, що мертва матерія — це найнижча сходинка, а потім сходинки рослин, тварин, людини — вища з матеріальних істот, здатна до свободи від фізичної матеріальності, а далі йшли смертні духи і на вершині — Бог, абсолютно вільний від матерії, а тому найдосконаліший. Фома Аквінський теж будував ієрархічні сходинки, але уже як ієрархію причетностей буття. На думку Фоми Аквінського, Бог і тільки Бог один є буття істинне, справжнє, а все інше — неістинне буття. Чим вище стоїть річ на сходинці цінностей, тим самостійніша, незалежна від інших. І хоча Людина і має найбільшу самостійність в порівнянні з іншими, все ж не є абсолютно самостійне буття через причетність Богу.