52.Особливості передачі сигналів у супутникових системах зв’язку

• Відбиті сигнали-запізнення сигналів призводить до появи від абонентів відбитих сигналів(повтор)

• Ефект Доплера- зміна частоти при зміні швидкості обєкта

53.Принципи побудови супутникових систем зв’язку

В системі супутникового зв’язку можна виділити чотири основних частини

1. космічний сегмент

2. сигнальна частина

3. наземний сегмент

4. користувацький сегмент

Космічний сегмент охоплює питання проектування супутника, розрахунку орбіти і запуску супутника. Сигнальна частина включає питання використовуваного спектру частот, впливу відстані на організацію і підтримку зв'язку, джерела інтерференції сигналу, схеми модуляції і протоколи передачі. Наземний сегмент включає розміщення і конструкцію наземних станцій, типи антен, використовуваних для різних додатків, схеми мультиплексування, що забезпечують ефективний доступ до каналів супутника. До користувацького сегменту входить абонентське устаткування.

54.Структурна схема супутникової системи передачі Призначення елементів схеми.

Елементи:

СР-супутниковий ретранслятор.

ЗС-абонетські земні станції

ЦЗС-центральна земна станція

ЦУС- земна станція системи керування і контролю забезпечує керування на штучному супутнику зем лі.

ЦУП-управління і експлуатація систем супутникового зв’язку .

ЗЛ-з’єднувальні лінії забеспечують звязок з споживачами на земних станціях

55.Супутникова служба радіозв’язку включає в себе такі служби

- фіксована супутникова служба; ФСС fixed satellite service; FSS Супутникова служба, яка використовує наземні станції з заданим місцезнаходженням і один або декілька супутників.

- радіосповіщуюча супутникова служба; РСС broadcasting satellite service; BSS Супутникова служба, в якій сигнали, що передаються або ретранслюються космічними станціями призначені для безпосереднього прийому населенням.

- пересувна супутникова служба; ПСС mobile satellite service; MSS Супутникова служба, що забезпечує радіозв’язок між пересувними земними станціями і одною або декількома космічними станціями .

56.Особливості геостаціонарної орбіти

Геостаціона́рна орбі́та (ГСО) — кругова орбіта, обертаючись на якій штучний супутник постійно перебуває над однією й тією ж точкою земної поверхні^[1].

Вона розташована над екватором Землі(нахил орбіти до екватора дорівнює 0°), на постійній висоті 35 786 км над рівнем моря (ексцентриситет дорівнює 0). Саме така висота забезпечує супутнику період обертання, рівний сидеричному періоду обертання Землі (23 години 56 хвилин). Тобто, супутник обертається навколо планети з кутовою швидкістю, що дорівнює кутовій швидкості обертання Землі навколо своєї осі й начебто непорушно зависає в небі.

57 .Принцип побудови низькоорбітальних супутникових систем зв’язку

1. Низькоорбітальні системи (LEO - Low Earth Orbіt) - із круговими орбітами висотою 700-2000 км. Супутник, що знаходиться на низькій орбіті, перебуває в зоні прямої бачимості з певної точки земної поверхні лише на протязі 8-12 хв. Тому, для забезпечення неперервного зв’язку, необхідна велика кількість супутників, які взаємодіятимуть за допомогою шлюзових станцій або міжсупутникового зв’язку. Такі системи мають гарні енергетичні характеристики радіоліній. Приклади систем: Глобалстар, Ірідіум, Теледесік, Сигнал, Гонець.