Лекція 3. Організація формування облікової політики підприємств

1.Сутність облікової політики

2. Принципи формування та вимоги до облікової політики

3. Перегляд та розкриття облікової політики підприємства

4. Оформлення наказу про облікову політику

1.Сутність облікової політики

Традиційно, готуючись до нового звітного року, підприємства встановлюють або уточнюють власну облікову політику. Від того, наскільки продуманою є така політика, прямо залежатимуть підсумкові показники їх фінансової звітності.

Основоположні правила та принципи ведення бухгалтерського обліку, які забезпечують доступність та корисність фінансової інформації, установлено Законом про бухоблік. При цьому національне бухгалтерське законодавство, надає можливість підприємствам самостійно приймати рішення про встановлення облікової політики. Відповідно до цього господарюючі суб’єкти повинні вести облік та складати звітність виходячи із самостійно розробленої облікової політики.

Поняття «облікова політика» було закріплено законодавчо й офіційно введено до бухгалтерської термінології з початком реформи системи бухгалтерського обліку — 1 січня 2000 року. Статтею 1 Закону про бухоблік та п. 3 П(С)БО 1 облікову політику визначено як сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Отже, головне призначення облікової політики — установити найвигідніші для конкретного підприємства методи обліку та на їх підставі скласти фінансову звітність, що відповідає встановленим П(С)БО 1 якісним характеристикам.

Право суб’єкта господарювання встановлювати облікову політику на свій розсуд регламентовано п. 5 ст. 8 Закону про бухоблік. Цим же пунктом Закону визначено, що підприємство самостійно: — обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних засад, установлених Законом про бухоблік, виходячи з особливостей своєї діяльності та технології обробки облікових даних;

— розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

— затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

— може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Питання встановлення облікової політики на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

2. Принципи формування та вимоги до облікової політики

Під принципами бухгалтерського обліку розуміються правила, якими необхідно керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності (п. 3 П(С)БО 1).

При формуванні (виборі) облікової політики передбачається, що:

— активи і зобов’язання кожного підприємства, існують відокремлено від активів та зобов’язань як його власників, так і сторонніх цьому підприємству осіб, у зв’язку з чим майно і зобов’язання власників та інших господарюючих суб’єктів не повинне відображатися у фінансовій звітності такого підприємства (принцип автономності або майнової відокремленості);

— діяльність підприємства триватиме в подальшому, тобто в підприємства відсутні наміри ліквідації або суттєвого скорочення діяльності (принцип безперервності діяльності);

— прийнята підприємством облікова політика застосовується постійно (від одного звітного року до іншого) (принцип послідовності застосування облікової політики).

Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

— діяльність підприємства для цілей складання фінансової звітності розподіляється на певні періоди часу (принцип періодичності).

Крім того, облікова політика підприємства повинна відповідати таким вимогам:

— повнота — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

— обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів та доходів підприємства;

— превалювання змісту над формою — відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій відповідно до їх сутності, а не тільки виходячи з юридичної форми;

— своєчасність — господарські операції та події має бути відображено в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності підприємства в тому звітному періоді, в якому їх було здійснено;

— несуперечність — забезпечення тотожності даних аналітичного обліку відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього календарного дня кожного місяця, а також показників фінансової звітності — даним синтетичного та аналітичного обліку.

Отже, основна інформація, яку повинна містити облікова політика, — це опис принципів статей звітності підприємства та вибір одного з можливих методів обліку, передбачених П(С)БО, яких потрібно дотримуватися, щоб скласти фінансову звітність.

Практична реалізація принципів здійснюється за допомогою методів бухгалтерського обліку, які являють собою сукупність прийомів реєстрації (документація та інвентаризація), вартісного вимірювання (оцінка та калькуляція), поточного групування (рахунки та подвійний запис) та підсумкового узагальнення (баланс та звітність) фактів господарської діяльності підприємства.

Прийнята підприємством облікова політика оформляється відповідним організаційно-розпорядчим документом (зазвичай наказом) підприємства.

Кожне підприємство встановлює облікову політику самостійно виходячи зі своєї структури, галузі та інших особливостей діяльності. Разом з тим облікова політика підприємства не повинна суперечити Закону про бухоблік та чинним П(С)БО. Також має бути дотримано одну найважливішу умову — єдність облікової політики на підприємстві. Це означає, що принципи, методи та процедури, передбачені обліковою політикою підприємства, повинні безапеляційно застосовуватися всіма його філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (уключаючи виділені на окремий баланс) незалежно від місця їх розташування.

Єдина облікова політика має використовуватися і при складанні консолідованої фінансової звітності (п. 9 П(С)БО 20 «Консолідована фінансова звітність»). Інакше кажучи, материнським підприємством та його дочірніми підприємствами має застосовуватися єдина облікова політика (єдині принципи оцінки та методи обліку статей звітності). Якщо при складанні консолідованої фінансової звітності неможливо застосувати єдину облікову політику, то це застерігається в примітках до консолідованої фінансової звітності.