4 Система інформаційного права України. Джерела інформаційного права

За своєю структурою система інформаційного права поділяється дві частини - загальну й особливу.

До загальної частини інформаційного права належать правові норми, що визначають основи цієї галузі:

- загальні поняття та принципи інформаційного права:

- предмет і метод інформаційного права:

- класифікація інформації.

Крім того, до загальної частини інформаційного права належать кілька універсальних інститутів, що об'єднують близькі за змістом правові норми, що визначають ключові питання інформаційних відносин:

- інститут інформаційних прав і свобод людини і громадянина;

- інститут інформаційної безпеки:

- інститут правового режиму інформації

- інститут правового режиму інформаційних ресурсів:

- інститут правових основ розбудови інформаційного суспільства.

Особлива частина інформаційного права охоплює інститути, в межах яких реалізуються основні права та обов’язки суб'єктів інформацій­них відносин, що грунтуються на нормах загальної частини. До інститу­тів особливої частини інформаційного права, зокрема, можна віднести:

- інститут державної таємниці;

- інститут конфіденційної інформації;

- інститут захисту інформації:

- інститут інформаційного забезпечення публічної влади:

- інститут телекомунікацііі:

- інститут мережі Інтернет:

- інститут вільної преси;

- інститут електронних засобів масової інформації.

Цей перелік, звісно не є вичерпним, але ілюструє основні групи правових норм, що різняться особливостями реалізації регулятивного впливу та певною відокремленістю та суспільним значенням предме­та правового регулювання. Крім того, більшість із названих інститутів дістають своє формальне вираження в певних нормативно-правових актах, що регулюють відповідний вид суспільних відносин.

Під джерелами інформаційного права слід розуміти зовнішні фор­ми вираження норм інформаційного права, за допомогою яких від­буваються формування та закріплення цих норм. Система джерел ін­формаційного права є аналогічною відповідним системам інших галузей вітчизняного законодавства. Таким чином, система джерел інформаційного права представлена як національним законодавством, так і актами міжнародного права.

Міжнародно-правова складова джерел інформаційного пра­ва насамперед представлена багатосторонніми та двосторонніми міжнародними договорами, рішеннями міжна­родних міжурядових організацій з питань, що стосуються інфор­маційної сфери (ООН. Рада Європи. ОБСЄ, Міжнародний союз електрозв'язку, СОТ тощо) та іншими джерелами міжнародного пра­ва, визнаними ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН. Ці джере­ла визначають, зокрема:

- стандарти прав і свобод людини і громадянина у сфері інформа­ції та окремі аспекти реалізації цих прав:

- міжнародну співпрацю щодо інформатизації та розбудови інформаційного суспільства:

- міжнародне регулювання питань зв'язку й телекомунікацій;

- питання міждержавного перебування інформації з обмеженим доступом (на підставі двосторонніх угод).

Національними джерелами інформаційного права є:

- Конституція України (зокрема норми, що визначають права і свободи людини у сфері інформації, захист інформаційної безпеки, загальні принципи діяльності публічної влади):

- питання міждержавного перебування інформації з обмеженим доступом (на підставі двосторонніх угод).

Національними джерелами інформаційного права є:

- Конституція України (зокрема норми, що визначають права і свободи людини у сфері інформації, захист інформаційної безпеки, загальні принципи діяльності публічної влади);

- рішення Конституційного Суду України, що тлумачать відпо­відні норми конституції та законодавства:

- законодавчі акти з питань регулювання інформаційних відносин:

- акти Президента України. Кабінету Міністрів України:

- акти міністерств і відомств, галузеві та локальні нормативно-правові акти.

 

Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні Верховна Рада України; Закон від 16.11.1992 № 2782-XII

Про інформацію Верховна Рада України; Закон від 02.10.1992 № 2657-XII

ЗАКОН УКРАЇНИ Про доступ до публічної інформації