15.Гарантії права на інформацію в Україні

Гарантії права на інформацію(Г.п. на і.) — сукупність умов та засобів, спрямованих на забезпечення права вільно одержувати, використовувати, поширювати і зберігати інформацію. Гарантованість права на інформацію — один з основних принципів інформаційних відносин в державі, суспільстві. Перелік Г. п. на і. містить Закон України про інформацію (ст. 10). Г. п. на і. забезпечуються: обов'язком органів державної влади, органів місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення; створенням в державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, які забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації; вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; створенням механізму здійснення права на інформацію (див. Інформаційний запит); встановленням юридичної відповідальності за порушення законодавства про інформацію; здійсненням державного контролю за дотриманням законодавства про інформацію. У порядку контролю Верховна Рада України може вимагати від урядових установ, міністерств і відомств звітів, які містять відомості про їхню діяльність із забезпечення інформацією заінтересованих осіб. Г. п. на і. забезпечуються й іншими гарантіями, передбаченими національним законодавством.

16.Обмежений доступ до інформації Питання обмеження доступу до інформації регулюються різними нормативно-правовими актами України, серед яких: Конституція України, закони України «Про інформацію», «Про доступу до публічної інформації», «Про державну таємницю» та ін. Важливим компонентом у законодавстві про доступ до інформації, в тому числі інформації суспільного інтересу, є рішення Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, та які, втім, загалом не в повній мірі імплементуються в правову систему України. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог (ч. 2 ст. 6 Закону України «Доступ до публічної інформації») : 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.  Згідно з ч. 6 ст. 6 Закону України «Доступ до публічної інформації» не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".Також, відповідно до Закону України «Про інформацію» (ч. 4 ст. 21): до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості:1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей;3) про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;4) про факти порушення прав і свобод людини і громадянина;5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Вимоги щодо прозорості інформації містяться також у Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції (ч. 2 ст. 16), а саме, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація про: 1) розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам чи одержується від них особами, зазначеними в пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону (суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення - особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування);2) розміри, види оплати праці осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону (суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення - особами, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), а також одержані цими особами за правочинами, які підлягають обов'язковій державній реєстрації, дарунки (пожертви).Важливим є положення ч. 7 ст. 6 Закону України «Доступ до публічної інформації», відповідно до якого обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Віднесення інформації до державної таємниці здійснюється на підставі рішень державних експертів з питань таємниць про віднесення інформації до державної таємниці. Таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону «Про доступ до публічної інформації» (див. вище), розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі.

Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таємної інформації крім Закону «Про доступ до публічної інформації» визначається спеціальними нормативними актами (Закон України «Про держану таємницю», Звід відомостей, що становлять державну таємницю та ін.).Віднесення відомостей до конфіденційної інформації може здійснюватися фізичними та юридичними особами, (КРІМ суб’єктів владних повноважень). Обмеження доступу до службової інформації здійснюється власне суб’єктами владних повноважень – розпорядниками відповідної інформації.Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Доступ до публічної інформації» не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в ч. 1, 2 ст. 13 цього Закону, і це є:- інформація суб’єктів владних повноважень;- інформація юридичних осіб, що фінансуються з державного бюджету, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;- інформація осіб, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов’язаної із виконанням їхніх обов’язків;- інформація суб'єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;- інформація про стан довкілля;- інформація про якість харчових продуктів і предметів побуту;- інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;- інша інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Згідно з ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації», до службової інформації може належати інформація:1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

17. Інші конституційні права в сфері інформаціїКрім загального визначення права людини на інформацію в ст. 34 Конституції, є ряд інших інформаційних прав і свобод, що закріплюються конституційними нормами.1. Свобода особистого і сімейного життя ;2. Таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної й іншої кореспонденції ;3. Право громадянина не зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, шляхом збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах та організаціях із відомостями про себе ;4. Право громадянина направляти індивідуальні або колективні письмові звернення або особисто звертатися в органи державної влади, органи місцевого самоврядування та до посадових і службових осіб цих органів ();5. Право кожного громадянина на сприятливе навколишнє середовище, достовірну інформацію про її стан;6. Право кожного на свободу творчості і право доступу до культурних цінностей ; 7. Право кожного громадянина на одержання кваліфікованої правової допомоги .Деякі конституційні положення, також мають відношення до інформаційних прав і свобод.

Так, за статтями 21, 24 усі люди є вільні і рівні у своєму праві на інформацію, яке є невідчужуваним та непорушним і не залежить від раси, кольору шкіри, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження тощо.

Без отримання необхідної інформації, вільного її використання людина не змогла б розвивати свою особистість (ст. 23).

Право на інформацію пов'язане зправом на свободу світогляду і віросповідання,яке включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність (ст. 35).Реалізація права на освіту (ст. 53) неможлива без вільного інформаційного обміну між людьми. Процес навчання означає, перш за все, пошук і отримання необхідної інформації.

Ст. 34 Конституції можна також розглядати як певний розвиток і конкретизацію положення ч. З ст. 15, що забороняє здійснення в Україні цензури, тобто обмежувальних заходів щодо здійснення свободи слова в засобах масової інформації. Вона гарантує духовну і творчу свободу, не обмежену ніякою обов'язковою ідеологією. Положення статті гарантують доступ до засобів масової інформації політичним партіям і рухам, громадським організаціям, профспілкам, кожній окремій людині. Ніхто не може бути примушений до зміни чи висловлювання своїх поглядів і переконань.Конституція України закріплює основний зміст прав і свобод в інформаційній сфері, але їх конкретизація відображається в ряді інших нормативно-правових актах, а саме таких як: Закон УРСР "Про мови в Українській PCP" від 28.10.1989 p., Закон України "Про науково-технічну інформацію" від 25.06.1993 p., Закон України "Про інформаційні агентства" від 28.02.1995 p., Закон України "Про Концепцію Національної програми інформатизації" від 04.02.1998 p., Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 05.07.1994 р., Указ Президента "Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності ЗМІ, дальшого утвердження свободи слова в Україні" від 9.12.2000 р., Указ Президента "Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою" від 16.09.1998 p., Розпорядження Президента "Про додаткові заходи поліпшення інформаційної діяльності" від 5.10.1998 р. тощо.

18. інформаційний ресурс - це сукупність документів в інформаційних системах.На жаль, у національному законодавстві немає єдиного визначення правового режиму інформаційних ресурсів, а більшість нормативно-правових актів регулюють правові режими інформаційних ресурсів в окремих інформаційних системах. Проте саме єдиний правовий режим може бути тією універсальною характеристикою, що об'єднує окремі документи в цілісну інформаційну систему.Така концепція набула широкого визнання в науковій літерату­рі, де вже достатньо давно використовується поняття правовий ре­жим інформаційних ресурсів, яким характеризується сукупність пра­вових норм, що регулюють суспільні відносини щодо того чи іншого інформаційного ресурсу. "Правові норми вданому випадку встановлюють обов'язкові вимоги, без яких інформаційний ресурс не мож­на включити до системи правових відносин і отримати повноцінні га­рантії в процесі взаємодії суб'єктів з приводу конкретних об'єктів да­ного ресурсу”.Правовий режим інформаційного ресурсу складається з правових норм, що визначають ключові правила, за якими той чи той інформаційний ресурс може бути залучений в обіг інформації в суспільстві.Такими нормами, є:1) право власності на інформацію, окремі документи та масиви документів в інформаційних системах;Підставами виникнення права власності на інформацію є:- створення інформації своїми силами і своїм коштом ,- договір на створення інформації,- договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи,2) порядок документування інформації, надання документам юридичної сили та її підтвердження;3) категорії інформації відповідно до рівня доступу до неї;4) мета й порядок захисту інформації.

19. Правовий режим інформації - це порядок регулювання інформацією, виражений в комплексі правових засобів і заснований на взаємодії дозволів і заборон.Якщо регулювання інформаційних відносин характеризується мірою зростання дозволений, що рівнозначно міру спадання заборон, ми можемо говорити про пільгове інформаційному режимі.Якщо регулювання інформаційних відносин характеризується мірою убування дозволений, що рівнозначно міру зростання заборон, ми може говорити про обмежений інформаційному режимі.

Таким чином, все вищесказане дозволяє здійснити класифікацію правових режимів інформації по підставі їх належності до режиму вільного або обмеженого доступу.Режим вільного доступу містить:режим виняткових прав;режим інформації, віднесеної до суспільного надбання; режим масової інформації.Режим обмеженого доступу складають:режим конфіденційної інформації;режим інформації, віднесеної до державної таємниці.

Режим вільного доступуРежим вільного доступу до інформації можна розділити на декілька режимів:1.режим виняткових прав.Найголовнішим функцією інституту виняткових прав є наділення їх власника певним обсягом правомочностей, що відображають міру його юридичних можливостей з контролю над тим чи іншим результатом інтелектуальної діяльності. Кому виняткові права належать, той їх і регулює шляхом дозволів чи заборон.

За допомогою інституту виняткових прав треті особи юридично усунені від можливих актів наслідування і копіювання інтелектуальної продукції.2.режим суспільного надбання.У такому режимі може знаходитися інформація, яка незамінна і за своєю природою є унікальною. Принципи, на яких грунтується режим суспільного надбання:а) загальнодоступність. Реалізується за допомогою створення умов для безперешкодного ознайомлення і (або) використання відповідних відомостей;б) рівність можливостей на доступ. Усім членам суспільства за наявності виправданого дотого інтересу надаються однакові умови для ознайомлення з інформацією, віднесеної до суспільного надбання, і її отримання;в) забезпеченість інформації особливою охороною держави. Реалізує через комплекс організаційно-забезпечувальних заходів, спрямованих на збереження найбільш цінних і необхідних суспільству інформаційних ресурсів.Режим обмеженого доступу Законодавство посилається на безліч видів інформації з обмеженим доступом. Найбільш часто зустрічаються поняття: "конфіденційна інформація", "нерозкрита інформація", "діловий (виробничий) секрет", "таємниця сповіді", "таємниця нотаріальних дій", "лікарська таємниця", "комерційна таємниця", "державна таємниця", " службова таємниця "," таємниця особистогожиття "," таємниця голосування "," таємниця телефонних переговорів "," таємниця поштових відправлень "і т.д. У той же час нормативні акти не дають чіткої класифікації зазначених видів, часто ідентичні поняття в них наповнюються різним змістом.Для побудови системи інформації з обмеженим доступом необхідно виходити із суті її охорони, тобто інтересу, який переслідується шляхом охорони інформації. Види режиму обмеженого доступу:1) режими конфіденційної інформації:а)  Комерційна таємниця - це інформація, яка володіє трьома наступними ознаками:має дійсну або потенційну комерційну цінність в силу невідомості її третім особам;до неї немає вільного доступу;володар цієї інформації вживає заходів до охорони її конфіденційності.б) Банківська таємниця - це відомості про рахунки і вклади, його власника, номер та інших реквізити рахунку, розмір коштів, що знаходяться на рахунках і у вкладах, а так само відомості про конкретні угоди, про операції по рахунках і вкладах, а також майно, що знаходиться на зберіганні у банку, які не підлягають розголошенню.в)Персональні дані - це відомості, що дозволяють ідентифікувати особу громадянина.Зазначена категорія є складовою інформації про громадян.2) режим інформації, віднесеної до державних секретів.Державні секрети поділяються на дві категорії:державна таємниця;службова таємниця.Державна таємниця - державні секрети, розголошення або втрата яких може спричинити тяжкі наслідки для національної безпеки Республіки Білорусь, а також створити загрозу безпеці громадян або їх конституційним правам і свободам.Службова таємниця - державні секрети, розголошення або втрата яких може заподіяти істотної шкоди національної безпеки Республіки Білорусь, а також конституційним правам і свободам громадян.Принципами віднесення відомостей до державних секретів є:законність;безпеку особистості, суспільства і держави;обгрунтованість;співвіднесеність з заходами захисту державних секретів іноземних держав.Режим документованої інформаціїДокументована інформація виступає однією з форм представлення вільної інформації.Документована інформація (документ) - це закріплена на матеріальному носії інформація з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати.Ознаки документованої інформації:наявність матеріального носія інформації. В якості таких можуть розглядатися будь-які об'єкти матеріального світу, включаючи речі і фізичні поля, в яких знаходять своє відображення певні відомості;Ідентифікованість зафіксованих на носії відомостей. Це досягається шляхом прісовокупленіем до змістовної стороні відомостей реквізитів, які позволяють встановити джерело і призначення інформації, час її документування, а в ряді випадків і забезпечити захист того чи іншого документа (електронний цифровий підпис). Реквізити повинні бути зафіксовані на тому ж матеріальному носії, що та ідентифікуються відомості;можливість зміни форм її закріплення. Тобто інформація, закріплена на матеріальному носії одного виду, може бути одночасно представлена ​​і на інших видах носіїв без загрози втрати свого змісту і реквізитів.

20. Суб’єкти відносин у сфері доступу до публічної інформації.

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:- суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;- юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;- особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;- суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють:- інформацією про стан довкілля;- інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;-інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;- іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.Розпорядники інформації зобов'язані:- оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення;- систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;- вести облік запитів на інформацію;- визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;- мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації;- надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

21. Відкрита інформація — відомості, доступ до яких не обмежується законом і забезпечується систематичною публікацією в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках), поширенням засобами масової комунікації, безпосереднім наданням її заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам. Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється Законом України «Про інформацію». Держава здійснює контроль за дотриманням вимог законодавства про інформацію всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями.

22. Доступ до інформації про особу

Доступ до інформації про фізичну особу. Конституція України про доступ до інформації про фізичну особу. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Право кожного знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Забезпечення приватності інформації про особу як один з основних обов’язків державних службовців. Медична інформація як вид інформації про фізичну особу, її правовий режим. Директива Європейського парламенту і Ради Європи «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних».

Доступ до інформації про юридичну особу. Право на доступ до інформації та комерційна таємниця, їх поняття та співвідношення. Закон України «Про організацію формування та обігу кредитних історій». Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції».поняття недобросовісної конкуренції та діяльність, що визнається недобросовісною конкуренцією. Єдиний ліцензійний реєстр: поняття, порядок ведення та доступ до його інформації. Банківська таємниця. Закон України «Про банки та банківську діяльність». Порядок та умови розкриття банківської таємниці. Обов’язок оприлюднення інформації про юридичну особу.

Інформація про продукцію. Закон України «Про захист прав споживачів». Право споживача на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, кількість, якість, асортимент, а також виробника. Вимоги до інформації про продукцію.Доступ громадян до інформації у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Особливості доступу до інформації працівників засобів масової інформації - журналістів. Особливості доступу до інформації державних службовців. Особливості доступу до інформації народних депутатів України. Особливості доступу до інформації суддів. Особливості доступу до інформації співробітників підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Особливості доступу до інформації прокурорів. Особливості доступу до інформації працівників Служби безпеки України. Особливості доступу до інформації працівників банків та Національного банка України.

23. інформація із обмеженим доступомДо якої інформації може обмежуватись доступ

Стаття 34 обмежує право на доступ до публічної інформації виключно на підставі закону і:

в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, • для охорони здоров’я населення,  • для захисту репутації або прав інших людей, • для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або • для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 6 Закону про доступ до публічної інформації передбачає обмеження доступу до інформації, якщо вона має режим:• конфідеційної інформації• таємної інформації• службової інформації,і якщо обмеження доступу доступу відбулось на підставі трискладового тесту (алгоритму обмеження доступу).

Конфіденційна інформація - інформація, обмежений доступ до якої та порядок поширення визначено фізичною або юридичною особою (крім суб’єктів владних повноважень). До конфіденційної інформації відноситься також комерційна таємниця. Така інформація стосується суб’єктів приватного права.

Службова інформація - інформація органів державної влади та органів місцевого самоврядування до якої може відноситися:• інформація, що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;• інформація, зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.Така інформація стосується суб’єктів публічного права.

Таємна інформація - інформація, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. До таємної відноситься державна таємниця, а також адвокатська банківська, нотаріальна, лікарська таємниця, таємниця слідства, таємниця усиновлення та інші, передбачені законом, види таємниць. Така інформація стосується суб’єктів і приватного і публічного права.

Доступ до інформації може обмежуватись лише за наявності трьох складових:1. обмеження відбувається виключно:в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам,для охорони здоров’я населення,для захисту репутації або прав інших людей,для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, абодля підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;                                                  2. розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам.                                                       3. шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Випадки, коли інформація з обмеженим доступом підлягає оприлюдненню:

1) Інформація, доступ до якої обмежено неправомірно (напр.: екологічна інформація, про загрози аварій та катастроф тощо);2) Інформація, щодо якої зникли законні підстави обмеження у доступі;3) Інформація з обмеженим доступом, правомірно оприлюднена раніше;4) Інформація про розпорядження бюджетними коштами та державним чи комунальним майном.5) Інформація про осіб:1. що претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади;2. обіймають посаду державного службовця, службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії.У випадку наявності в документах інформації з обмеженим доступом документ надається з вилученням (ретушуванням, зафарбовуванням, заклеюванням, заміною інформації на відповідну позначку тощо) такої інформації.

24. Обмеження щодо розповсюдження інформації

Основні способи обмежен­ня права на інформацію:- установлення обов'язків щодо вжиття певних дій із захисту ін­формації з метою недопущення її несанкціонованого витоку, отримання та збирання;- установлення зобов'язання утриматися від певних дій з метою запобігання розголошенню або розповсюдженню інформації.

До таємної і конфіденційної інформації застосовуються од­ночасно обидва способи обмеження, а до забороненої або обмеженої до розповсюдження лише останній.

В Україні існує система норм, різних законодавчих актів, які обмежують або забороняють розповсюдження інформації з певною метою. Усі заходи досягнення цієї мети можна поділити на три основні групи:

- норми, що забороняють або обмежують виготовлення інформаційної продукції:- норми, що забороняють або обмежують ввезення інформаційної продукції на митну територію України:- норми, що встановлюють особливі правила здійснення інформаційної діяльності з розповсюдження певних видів інформації.

Закон України "Про захист суспільної моралі" вводить поняття державного регулювання і контролю обігу продукції, що нега­тивно впливає на суспільну мораль.

Нормами ст. 2 зазначеного Закону встановлено такі обмеження і заборони щодо інформаційної продукції.

1) забороняється виробництво та обіг у будь-якій формі продук­ції порнографічного характеру;

2) забороняється виробництво та розповсюдження продукції, яка:- пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України;

- пропагує фашизм і неофашизм;- принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою;

- пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь.

Закон України «Про видавничу справу» передбачає, що діяльність у видавничій справі не може бути використана для за­кликів, спрямованих на ліквідацію незалежності України, зміну кон­ституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки тощо.

З цією метою, зокрема, за­бороняється:- виготовляти чи розповсюджу вати продукцію, яка містить інформацію, віднесену до недобросовісної реклами, або рекламу­вати товари, послуги, які можуть завдати шкоди громадянам, підприємствам, установам, організаціям або державі:- виготовляти чи розповсюджувати видавничу продукцію порнографічного характеру і таку, що пропагує культ насиль­ства і жорстокості:

- виготовляти чи розповсюджу вати видавничу продукцію, що проповідує релігійні віровчення, які загрожують життю, здоров'ю, моралі громадян, порушують їх права і свободи або закликають до порушення громадського порядку.

25. Поняття інформаційної безпеки Інформаційна безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації.  Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки  Спеціальне законодавство в області безпеки інформаційної діяльності представлено низькою законів. У їхньому складі особливе місце належить базовому Закону «Про інформацію, інформатизацію і захист інформації», що закладає основи правового означення всіх найважливіших компонентів інформаційної діяльності: інформації й інформаційних систем; суб'єктів - учасників інформаційних процесів; правовідносин виробників - споживачів інформаційної продукції; власників (власників, джерел) інформації - оброблювачів і споживачів на основі відносин власності при забезпеченні гарантій інтересів громадян і держави.  Під інформаційною безпекою (ІБ) ми розумітимемо захищеність інформації та інфраструктури, що її підтримує, від випадкових або навмисних дій природного або штучного характеру, які можуть завдати неприйнятного збитку суб'єктам інформаційних відносин, зокрема власникам і користувачам інформації та інфраструктури, що її підтримує. Захист інформації - це комплекс заходів, направлених на забезпечення інформаційної безпеки.  Таким чином, правильний з методологічної точки зору підхід до проблем інформаційної безпеки починається з виявлення суб'єктів інформаційних відносин та інтересів цих суб'єктів, пов'язаних з використанням інформаційних систем (ІС). Загрози інформаційній безпеці - це зворотна сторона використання інформаційних технологій.  Іінформаційна безпека не зводиться виключно до захисту від несанкціонованого доступу до інформації, це принципово ширше поняття. Суб'єкт інформаційних відносин може постраждати (зазнати збитки та/або одержати моральний збиток) не тільки від несанкціонованого доступу, але й від поломки системи, що викликала перерву в роботі. Більш того, для багатьох відкритих організацій (наприклад, учбових) власне захист від несанкціонованого доступу до інформації стоїть за важливістю зовсім не на першому місці.  Повертаючись до питань термінології, відзначимо, що термін "комп'ютерна безпека" (як еквівалент або замінник ІБ) представляється нам дуже вузьким. Комп'ютери - тільки одна складових інформаційних систем, і хоча наша увага буде зосереджена в першу чергу на інформації, яка зберігається, обробляється і передається за допомогою комп'ютерів, її безпека визначається всією сукупністю складових і, в першу чергу, найслабкішою ланкою, якою в переважній більшості випадків виявляється людина.  Згідно визначення інформаційної безпеки, вона залежить не тільки від комп'ютерів, але і від інфраструктури, що її підтримує, до якої можна віднести системи електро-, водо- і теплопостачання, кондиціонери, засоби комунікацій і, звичайно, обслуговуючий персонал. Ця інфраструктура має самостійну цінність, але нас цікавитиме лише те, як вона впливає на виконання інформаційною системою своїх функцій.  Звернемо увагу, що у визначенні ІБ перед іменником "втрати" стоїть прикметник "неприйнятний". Очевидно, застрахуватися від всіх видів втрат неможливо, тим більше неможливо зробити це економічно доцільним способом, коли вартість захисних засобів і заходів не перевищує розмір очікуваних втрат. Значить, з чимось доводиться миритися і захищатися слід тільки від того, з чим змиритися ніяк не можна. Іноді таким неприпустимими витратами є нанесення шкоди здоров'ю людей або стану навколишнього середовища, але частіше поріг неприйнятності маєматеріальний (грошовий) вираз, а метою захисту інформації стає зменшення розмірів втрат до допустимих значень. Основні складові інформаційної безпеки Інформаційна безпека - багатогранна, можна навіть сказати, багатовимірна область діяльності, в якій успіх може принести тільки систематичний, комплексний підхід. Спектр інтересів суб'єктів, зв'язаних з використанням інформаційних систем, можна розділити на наступні категорії: забезпечення доступності, цілісності і конфіденційності інформаційних ресурсів та інфраструктури, що її підтримує.  . Доступність - це можливість за прийнятний час одержати необхідну інформаційну послугу. Інформаційні системи створюються для отримання певних інформаційних послуг. Якщо за тими або іншими причинам надати ці послуги користувачам стає неможливо, це, очевидно, завдає збитку всім суб'єктам інформаційних відносин. Тому, не протиставляючи доступність решті аспектів, ми виділяємо її як найважливіший елемент інформаційної безпеки.  Цілісність можна поділити на статичну (тобто незмінність інформаційних об'єктів) і динамічну (що відноситься до коректного виконання складних дій (транзакцій)). Засоби контролю динамічної цілісності застосовуються, зокрема, при аналізі потоку фінансових повідомлень з метою виявлення крадіжки, переупорядковування або дублювання окремих повідомлень. Цілісність виявляється найважливішим аспектом ІБ в тих випадках, коли інформація служить "керівництвом до дії". Рецептура ліків, наказані медичні процедури, набір і характеристики комплектуючих виробів, хід технологічногопроцесу - все це приклади інформації, порушення цілісності якої може опинитися в буквальному розумінні смертельним. Неприємно і спотворення офіційної інформації, будь то текст закону або сторінка Web-сервера якої-небудь урядової організації.  Конфіденційність – найбільш опрацьований у нас в країні аспект інформаційної безпеки. На жаль, практична реалізація заходів по забезпеченню конфіденційності сучасних інформаційних систем натрапляє на серйозні труднощі. По-перше, відомості про технічні канали просочування інформації є закритими, так що більшість користувачів позбавлене можливості скласти уявлення про потенційні ризики. По-друге, на шляху призначеної для користувача криптографії як основного засобу забезпечення конфіденційності стоять численні законодавчі перепони і технічні проблеми. 

26. Види, об'єкти та суб'єкти інформаційної безпекиОб'єктами інформаційної безпеки [information security object] можуть бути: свідомість, психіка людей; інформаційні системи різного масштабу і різного призначення. До соціальних об'єктів інформаційної безпеки звичайно відносять особистість, колектив, суспільство, державу, світове товариство.До суб'єктів інформаційної безпеки відносяться:держава, що здійснює свої функції через відповідні органи;громадяни, суспільні або інші організації і об'єднання, що володіють повноваженнями по забезпеченню інформаційної безпеки у відповідності до законодавства.Інформаційна безпека особистості — це захищеність психіки і свідомості людини від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання свідомістю, дезінформування, спонукання до самогубства, образ і т. ін.Інформаційна безпека держави (суспільства) характеризується мірою захищеності держави (суспільства) та стійкості основних сфер життєдіяльності (економіки, науки, техносфери, сфери управління, військової справи і т. ін.) відносно небезпечних (дестабілізуючих, деструктивних, що уражають державні інтереси і т. ін.) інформаційних впливів, причому як з упровадження, так і добування інформації. Інформаційна безпека держави визначається здатністю нейтралізувати такі впливи.Концепція інформаційної безпеки держави — це систематизована сукупність відомостей про інформаційну безпеку держави та шляхи її забезпечення.В концепції інформаційної безпеки держави:проводиться системна класифікація дестабілізуючих факторів і інформаційних загроз безпеці особистості, суспільства і ержави;обґрунтовуються основні положення з організації забезпечення інформаційної безпеки держави;розробляються пропозиції по способах і формах забезпечення інформаційної безпеки.

27. Загрози інформаційній безпеці – це сукупність умов і факторів, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства й держави в інформаційній сфері.

До основних загроз інформаційній безпеці України, зазначають експерти, можуть бути віднесені обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації, руйнування системи цінностей, духовного та фізичного здоров'я особи, суспільства, негативні зміни їх цільових настанов, маніпулювання громадською думкою з боку державної влади, фінансово-політичних кіл, низький рівень інтегрованості України в світовий інформаційний простір тощо.

Всі загрози інформаційній безпеці поділяють на наступні основні групи:загрози шкідливого впливу відповідної інформації (недостовірної, шкідливої, дезінформації) на особистість, суспільство, державні інтереси;загрози несанкціонованого чи неправомірного впливу сторонніх осіб до інформації й інформаційних ресурсів фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування;загрози обмеженню інформаційних прав особистості, механізмам їх реалізації.

Явища та процеси природного й штучного походження, що породжують інформаційні загрози, називають дестабілізуючими факторами.

Джерелами дестабілізуючих факторів можуть бути:окремі особи, організації, різного роду об'єднання, інші держави та відповідно їх органи, організації, громадяни тощо;інформаційні системи та засоби, що є знаряддям приведення в дію інформаційних загроз, каналом їхнього проникнення у свідомість особистості або суспільну свідомість і генератором спонтанних загроз, що виникають внаслідок технічних несправностей та інших причин;природне середовище (катаклізми, природні стихії, катастрофи тощо).

Види дестабілізуючих факторів можна поділити на:внутрішньодержавні дестабілізуючі фактори: правовий вакуум у більшості питань забезпечення інформаційної безпеки; порушення законодавства з питань інформаційної безпеки; політичні конфлікти; відмови, збої, технічні помилки інформаційних систем (засобів); природні явища, що ускладнюють передачу, прийом і зберігання інформації або руйнують інформаційні системи;міждержавні дестабілізуючі фактори, що виникли в результаті конфліктів міждержавних масштабів і проявів (між державами, організаціями та державами, організаціями чи особами різних держав): воєнні, економічні, політичні, терористично-іде о логічні тощо.

Підтримання національної безпеки є важливим напрямом державної діяльності, що актуалізується залежно від наявності та ступеня відповідних загроз. Виділяють (В.Є. Лепський) фактори, що впливають на складність забезпечення інформаційної безпеки.

Так, до політичних факторів відносять:зміну геополітичної обстановки внаслідок фундаментальних змін у різних регіонах,формування нових національних інтересів,становлення державності на основі демократичних принципів, законності, інформаційної відкритості,руйнування усталеної системи командно-адміністративного державного управління,інформаційну експансію розвинутих країн, які здійснюють глобальний інформаційний вплив, з метою поширення світогляду, політичних і духовних цінностей та ідеалів західного світу,посилення міжнародної співпраці на основі максимальної відкритості сторін,низький рівень політичної, правової та інформаційної культури в суспільстві.

До соціально-економічних факторів відносять:труднощі переходу до ринкової економіки,продовження інфляційних процесів та падіння життєвого рівня населення,зростання безробіття, майнову поляризацію,поширення злочинності, криміналізацію суспільних відносин, погіршення показників здоров'я нації,зростання міжетнічної напруги.

До духовних факторів належать:криза державної ідеології,деформація системи норм, установок та цінностей, що проявляється у неадекватності оцінки інформаційно-психологічного впливу,поява нових форм та засобів впливу на індивідуальну, групову й масову свідомість,поява й ріст нових форм міфологічної свідомості,недооцінка національних і культурно-історичних традицій та проникнення в суспільну свідомість шаблонів західної масової культури, науки, освіти, виховання та культури,послаблення важливих соціокультурних інститутів держави,недовершеність та недосконалість системи етичних норм в сфері інформаційної діяльності.

Також вбачаються технологічні фактори, що значно ускладнюють забезпечення інформаційної безпеки:програмно-технічна неспроможність органів державної влади захистити власні інформаційні ресурси від несанкціонованого чи неправомірного доступу до них;технічна неспроможність інформаційної інфраструктури забезпечити інформаційні потреби всього населення держави тощо.

28. Основні принципи забезпечення захисту інформації

Забезпечення інформаційної безпеки — це сукупність заходів, призначених для досягнення стану захищеності потреб особистостей, суспільства і держави в інформації.

Держава здійснює свої заходи через відповідні органи, а громадяни, суспільні організації і об'єднання, що мають відповідні повноваження, — у відповідності із законодавством. В основу забезпечення інформаційної безпеки держави повинні бути покладені наступні принципи:законність, дотримання балансу інтересів особистості, суспільства і держави;взаємна відповідальність суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки;інтеграція систем національної і міжнародної безпеки.

Специфічними принципами забезпечення інформаційної безпеки є:превентивний характер проведення її заходів по відношенню до заходів інших видів безпеки;адекватна інформованість об'єктів безпеки, в тому числі і міжнародних.Усе починається з приймання (добування) інформації, а закінчується активною дією: реакцією на одержану інформацію. Оскільки це справедливо по відношенню до будь-якого виду діяльності, то можна стверджувати, що даний принцип є загальним, і його дія розповсюджується на всі сфери безпеки особистості, суспільства та держави.Адекватна інформованість об'єктів безпеки означає, що всі вони мають право володіти інформацією про явища і процеси, що їх цікавлять, яке обмежене тільки законодавчо з метою охорони особистої, сімейної, професійної, комерційної та державної таємниці, а також моралі.

Права та свободи суспільства в питаннях пошуку, володіння та розповсюдження інформації повинні регулюватися законодавчими актами, які видаються, щодо специфіки діяльності суспільних об'єднань та організацій або змісту інформації. Головним слід вважати принцип рівної безпеки. Стосовно до інформаційної сфери можна говорити про його трансформацію в принцип адекватної інформованості держав світового співтовариства, який передбачає право кожної держави на інформаційну безпеку, забезпечення інформаційної безпеки усіх членів співтовариства в рівній мірі, врахування інтересів усіх сторін без будь-якої дискримінації, виключення односторонніх переваг, відмова від дій, що наносять шкоду іншій державі.

Законодавча база, яка визначає перелік відомостей, що віднесені до державної таємниці, механізм та порядок її захисту повинні розроблюватися, виходячи із наведеного принципу, а також багатосторонніх угод держав, які входять до міжнародної системи інформаційної безпеки. Формування останньої буде, очевидно, справою далекої перспективи, яка ознаменує собою вищий рівень прояву довіри та зацікавленості держав світового співтовариства в забезпеченні виконання на практиці принципу адекватної інформованості. Така система повинна стати підсистемою у системі колективної безпеки.