1 Поняття інформаційного права.

2Предмет, об’єкт та метод інформаційного права.

Категорія "інформаційне право" може розглядатися в кількох аспектах:

• як галузь суспільних відносин;

• як інституція в юридичній науці;

• як навчальна дисципліна.

Як галузь суспільних відносин інформаційне право може розглядатися у двох змістах: об'єктивному і суб'єктивному.

В об'єктивному змісті інформаційне право — це вре­гульований нормативними актами комплекс суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.

У суб'єктивному змісті інформаційне право — це ком­плекс прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин щодо інформації.

Як інституція в юридичній науці інформаційне право — це відносно автономна інституція правової науки щодо до­слідження проблем суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.

Як навчальна дисципліна інформаційне право — це комплекс знань, що подаються для вивчення теорії і прак­тики регулювання суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.

Під предметом інформаційного права слід розуміти інформаційні відносини як відокремлену групу суспільних відносин, що виникають у процесі обігу інформації в інформаційній сфері в результаті здійснення інформаційних процесів у порядку реалізації кожним інформаційних прав і свобод, а також в порядку виконання обов‘язків органами державної влади і місцевого самоврядування щодо забезпечення гарантій інформаційних прав і свобод.

Серед науковців існують значні розбіжності у визначенні мето­ду інформаційного права, оскільки метод конструюється зазвичай з урахуванням особливостей предмета правового регулювання. Тому наводиться переважно приклад так званого «комплексного методу» який, за різними поглядами, може бути собою складною конструкці­єю, що поєднує в собі два (імперативнийта диспозитивний) і більше методів правового регулювання інших галузей права.

В системі інформа­ційного права реалізуються методи конституційного, адміністратив­ного, цивільного, кримінального права, процесуальних норм цих га­лузей, в ньому використовуються методи міжнародного публічного і приватного права, зберігають певну ступінь впливу заходи звичаєво­го права та ділових навичок.

Значний вплив на формування методології інформацій­ного права має інформатика — наука про закономірності, принципи і тенденції інформаційних процесів та автома­тизації їх на основі комп'ютерних технологій та технологій зв'язку.

Серед них можна назвати методи формування гіперсистем, алгоритмізації, комп'ютерного моделювання, приклад­ного системного аналізу, методи формування соціальних систем на основі критичної маси інформації тощо.

На межі інформатики і права сьогодні формуються такі науки, як правова інформатика, криміналістична інформа­тика, тектологія (теорія організації інформаційної безпеки) тощо.

Інформаційне право - Це система правових норм, що регулюють на комплексній основі дозволів і заборон область громадських відносин з пошуку, накопичення, передачі, виробництва та розповсюдження інформації та похідних від неї продуктів.

Предметом інформаційного права є суспільні відносини, що виникають у процесі створення, перетворення, зберігання, розповсюдження та споживання інформації.

Під методом правового регулювання розуміються способи впливу галузі інформаційного права на інформаційні відносини.Багатофункціональність і специфіка інформації призводять до необхідності застосовувати в інформаційному праві як диспозитивні, так і імперативні методи залежно від виду та призначення інформації.

Імперативні методи - це методи права, які грунтуються на нерівності учасників правовідносин і встановлення жорсткої, однозначної моделі їх поведінки.

До імперативних методів належать:

1. метод веління, який полягає у покладанні на учасників інформаційних правовідносин обов'язки вчиняти будь-які дії (наприклад, використання інформації з особливим правовим режимом);

2. метод заборони, який полягає у покладанні на учасників інформаційних правовідносин обов'язку утримуватися від здійснення яких-небудь дій (позначаються діяння, що являють собою інформаційні порушення).

Диспозитивні методи - це методи права, які грунтуються на рівності учасників правовідносин і на їх можливості самостійно обирати модель можливої ​​поведінки в інформаційному праві.

До диспозитивних методів належать:

1. метод дозволу, який полягає в наданні учасникам інформаційних правовідносин права вчиняти будь-які дії або не робити їх за своїм вибором (частіше використовується у сфері бібліотечної та архівної справи);

2. метод узгодження, який застосовується при регулюванні правовідносин між рівними суб'єктами для досягнення будь-якого згоди між ними (застосовується у сфері інтелектуальної власності);

3. метод рекомендацій, полягає у вказівці законодавцем кращою моделі поведінки учасників інформаційних правовідносин (регулювання засобів масової інформації);

4. метод заохочень, при цьому законодавець надає різні пільги, якщо суб'єкти інформаційного права вибирають запропоновану законодавцем модель поведінки.

Розрізняють об’єктивний і суб’єктивний зміст інформаційного права.

Перший – це суспільні відносини щодо інформації, що знаходять вираз у нормах визначених на публічно-правовому та приватно-правовому рівнях.

– це множина прав і обов’язків конкретних учасників суспільних відносин щодо інформації, як об’єкта суспільних відносин. За сутністю інформаційне право розглядається як сфера суспільних відносин, як наука, як навчальна дисципліна

Об’єкт правового регулювання у інформаційному праві – суспільні інформаційні відносини.

Основний предмет суспільних відносин - інформація (відомості, дані, знання, таємниця тощо).

Методи правового регулювання в галузі інформації: це системне комплексне застосування методів конституційного, цивільного, адміністративного, трудового такримінального права та застосування методів приватно-правового регулювання (на рівні правочинів, угод, звичаїв, традицій, норм суспільної моралі, професійної, ділової етики тощо).