Соціальна стратифікація.
Стратифікація – поділ на прошарки.
Соціальна стратифікація – диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Це розташування індивідів згори вниз горизонтальними шарами за ознакою нерівності ( в прибутках, у власності, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі, стилі життя).
Соціальна стратифікація має принаймні дві суттєві особливості:
по-перше, стратифікація являє собою рангове розшарування, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі, ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостей розвитку);
по-друге, верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю членів суспільства, що до них належать, аніж нижчі.
Стратифікації притаманні декілька системних властивостей:
соціальність цього явища;
традиційність, оскільки нерівність становища різних груп людей зберігається протягом всієї історії цивілізації;
універсальність, тобто її історична зумовленість не заперечує можливості оцінки її оптимальності стосовно конкретного суспільства;
функціональність, тобто визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла, небажаного в суспільстві феномена, що дозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від прояву ціннісного почуття справедливості до наукового аналізу реальних відносин між людьми.
Соціальна мобільність.
Соціальна мобільність – переміщення по соціальній драбині
Розрізняють вертикальну, горизонтальну та міжпоколінну мобільність
Горизонтальна – переміщення в межах свого прошарку (переїзд з одного села в інше цілої родини (соціальна група), зміна місця роботи (індивідуальне))
Вертикальна – переміщення з одного класу в інший (різке збагачення, або збідніння)
Міжпоколінна – вертикальне або горизонтальне переміщення в межах покоління (збагачення, збідніння, переїзд одного з поколінь).
Обставини, які зумовлюють соціальну мобільність
Структурні зрушення в економіці.
Зміни характеру і змісту розподілу суспільної праці.
Послаблене закріплення працівників за соціальними і економічно-нерівноцінними видами діяльності.
Умови, що сприяють соціальній мобільності
Соціальне походження.
Фінансові можливості.
Наявність престижних позицій.
Освіта.
Види соціальної мобільності.
ДИВ. 28
Особистість в системі соціальних зв’язків.
Людина - біологічний індивід, найвищий ступінь живих організмів на землі. Як жива істота людина підпорядковується основним біологічним та фізіологічним законам, як соціальне законам розвитку суспільства.
Індивід – конкретна окрема людина з усіма її психологічними, психічними, моральними характеристиками.
Соціологію цікавить людина як соціальна істота, як продукт і суб'єкт істотних процесів, як вираження суспільних відносин. Все це виражається в понятті особистість. Таким чином, особистість - це характеристика соціального в людині.
Особистість – стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп до яких ця особистість належить, до життєдіяльності яких включена.
Основні принципи аналізу особистості:
1) кожна людина є індивідом, але не кожен - особистістю; особистістю не народжуються, особистістю стають;
2) особистість - конкретне вираження сутності людини і водночас вираз соціально значущих рис даного суспільства, його культури;
3) входження особистості в суспільство відбувається через входження її в різні соціальні спільності, які є основним шляхом з'єднання суспільства і людини.