85. Особливості формування стратегій розвитку країн транзитивної економіки.

Країни з транзитивною економікою - це колишні соціалістичні країни, в яких відбувається перехід від командно-адміністративних методів господарювання до сучасних ринкових. До них належать республіки колишнього СРСР, країни Центральної Європи, Монголія, Китай, В'єтнам. 

Соціалістична система в умовах науково-технічної революції, коли світова економіка вступає в постіндустріальну стадію розвитку, виявилася неконкурентоспроможною. За рівнем продуктивності праці і за якістю продукції соціалістичні країни суттєво відставали від розвинутих країн. 

Адміністративно-командна система управління економікою виявила свою негнучкість щодо здатності опанування надбанням науково-технічного прогресу. Згідно з пануючою теорією про пріоритетність виготовлення засобів виробництва основний наголос більше робився на нарощування потенціалу важкої індустрії. 

Однією з головних проблем реформування стало питання про методи й темпи економічних перетворень. З'явилися два шляхи: рішуча ламка соціалістичних економічних відносин й перехід до ринкового механізму якнайшвидше (так звана «шокова терапія»), - цей шлях обрала більшість країн; поступовий, еволюційний метод формування, що зберігає сильні позиції державної адміністрації, - таким чином здійснюються реформи в Китаї (з деякими відхиленнями) і в Білорусії. 

Найбільш рішуче «шокова терапія» впровадилася у Польщі, яка однією з перших серед країн Центральної Європи стала на шлях глибоких ринкових перетворень. Шоковий метод супроводжується болісними соціальними явищами, падінням виробництва, інфляцією, бурхливим зростанням цін, зростанням безробіття, зниженням рівня життя населення, погіршенням становища його малозахищених верств. Ці негативні явища характерні для першого етапу реформування за цим методом. Потім, через декілька років, становище вирівнюється й реформи проявляють свій позитивний результат. Першими з «шокового стану» вийшла відносно розвинена група країн Центральної Європи - Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія. 

Позитивними наслідками реформ у країнах Центральної Європи стали: зникнення дефіциту товарів на ринках; поступове підвищення доходів населення; реструктуризація економіки в напрямку суттєвого підвищення частки приватного сектора; збільшення обсягів зовнішньої торгівлі; зростання продуктивності праці; поступове зрост обсягів ВВП. 

Лібералізація цін, яка була проведена без огляду на реальний стан економіки, призвела до інфляції нечуваних розмірів. 

Непідготовленим рішенням стала також лібералізація зовнішньої торгівлі. Більш дешеві й якісні зарубіжні товари буквально придушили національне виробництво багатьох видів легкої та харчової промисловості, автомобілебудування. 

86. Стратегії макрорегіональних інтеграційних об’єднань.

З розвитком міжнародних інтеграційних процесів усе більшого значення набувають стратегії, що розробляються й здійснюються на макрорегіональному рівні, в міжнародних регіональних об'єднаннях. Ступінь впливу стратегій макрорегіональних об'єднань на світове співтовариство залежить переважно від рівня інтегрованості об'єднання: чим глибший процес інтеграції, тим більший вплив. 

У світі нараховуються вже десятки макрорегіональних об'єднань різного рівня інтеграції. Стратегії більшості з них мають вузько локальний характер або слабко виражений вплив на економічний розвиток регіону, не говорячи вже про світову економіку. Серед найвпливовіших та найцікавіших за складом учасників є такі організації: ЄС; Північно-Американська угода про вільну торгівлю (НАФТА); Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН); Південний спільний ринок (МЕРКОСУР); Співдружність Незалежних Держав (СНД).

Кожне макрорегіональне інтеграційне об'єднання має свою стратегічну мету, заради здійснення якої об'єднання утворюються.

Європейський Союз - макрорегіональне об'єднання з найвищим рівнем міжнародної економічної інтеграції. Союз ставить перед собою такі цілі:  •сприяти стійкому й гармонійному економ й соціал прогресу, особливо шляхом утворення простору без внутрішніх кордонів, економічного й соціального згуртування й утворення економічного й валютного союзу;  утвердженню індивідуальності Союзу на міжнародн мережах, особливо шляхом здійснення спільної зовнішньої політики й політики безпеки; посилити захист прав та інтересів громадян держав-членів за допомогою введення громадянства Союзу.

Відповідно поставленій меті й визначеним цілям формується політика Європейського Союзу з різних напрямків діяльності.

Економічна політика ЄС здійснюється за такими напрямами: торгівля; виробництво (промисловість, сільське господарство, транспорт); рух факторів виробництва (капітал, робоча сила); регулювання відносин між суб'єктами міжнародної економіки в межах ЄС (конкуренція, антимонопольне законодавство та ін.). 

Спільна торговельна політика ґрунтується на митному союзі. Митні збори на імпорт та експорт товарів між членами Союзу скасовані. Для стимулювання експорту в треті країни здійснюється політика надання пільг виробникам тих товарів, в експорті яких зацікавлений Союз.

Промислова політика спрямована на підвищення конкуренто- спроможності промисловості країни ЄС. Для цього створюються такі умови: сприяння структурній перебудові відповідно до науково- технічного прогресу; заохочення ініціативи і розвитку підприємни- цтва, особливо малих і середніх підприємств; стимулювання інновац політики, впровад-ня наук досліджень і нової технології у виробництво.

Аграрна політика є важливою складовою частиною економічної стратегії ЄС. Політика в галузі транспорту й зв’язку спрямована на утворення Єдиної інфраструктури в просторі ЄС.