83. Економічні стратегії розвинутих країн.

Стратегії розвинутих держав спираються на неоліберальні тен- денції економічної політики. Економічні стратегії бувають середньостроковими (до 10 років) і довгостроковими (понад 10 років). На більш тривалий строк стратегії не розраховуються, бо практично неможливо передбачити ситуацію в країні і навколо неї на декілька десятиліть уперед в умовах світу, який швидко змінюється.

Економічні стратегії країни значною мірою ґрунтуються на моделі економічного розвитку, притаманній даній країні. Спільним у моделях розвинутих держав є те, що механізмом їх дії є розвинута економіка ринкового типу. Відрізняються вони деякими рисами економічних відносин, що ґрунтуються на національних традиціях або виходять з конкретної соціально-політичної ситуації всередині країни. 

Сьогодні не існує єдиної для всіх країн моделі економічного розвитку.

Залежно від домінуючих тенденцій світового чи національного економічного розвитку моделі зближуються за своїм змістом. У групі розвинутих країн визначаються такі моделі:

Ліберальна модель розвитку притаманна США, Канаді, менше - Великій Британії та Ірландії. Вона характеризується мінімальним втручанням урядових структур у механізм взаємодії підприємців і робітників. Роль профспілок дуже послаблена порівняно з іншими країнами. Це надає гнучкості поведінки в ситуаціях, коли економічна кон'юнктура вимагає оперативного скорочення персоналу.

Корпоративістська модель передбачає активну роль держави в регулюванні соціально-економічних відносин і високий рівень соціального партнерства між робітниками й роботодавцями. Ця модель має два різновиди: демократичний та ієрархічний корпоративізм. 

Модель демократичного корпоративізму найбільш поширена в скандинавських країнах, особливо в Швеції. Сильні профспілки здійснюють великий вплив на трудове законодавство й трудові стосунки. Ієрархічний корпоративізм притаманний Японії, тому він одержав ще назву японської моделі. Її характерною особливістю є активне втручання уряду в економічне регулювання при незначній частці державної власності в економіці. Іншою характерною рисою японської моделі є система довічного найму працівників. 

Соціально-ринкова модель розвитку найхарактерніша для Німеччини. Важливою її рисою є підтримка малозабезпечених верств населення й взагалі тих, хто має потребу в соціальній підтримці. Це дрібні фермери й фірми, молодь, люди похилого віку, безробітні, іммігранти. Держава в цій справі відіграє найактивнішу роль, відволікаючи бюджетні й позабюджетні кошти на соціальні витрати.

Модель «дирижизму» була притаманна Франції й Італії в період між двома світовими війнами й у перші повоєнні роки. Суть дирижизму полягає в досить активному втручання держави в економічні процеси. Це виражається, насамперед, у створенні потужного держ сектора в нац економіці.

84. Специфіка економіч стратегій країн, що розвиваються.

Впровадження стратегій економічного розвитку країнами, що розвиваються, здійснюється у складних умовах. Значна їх частина знаходит на аграрній стадії екон розвитку; у структурі промисловості більшості цих країн переважають легка й гірнича, новітні галузі або відсутні, або ще недостатньо розвинуті; їх економіка знаходиться під сильним тиском ТНК й залежністю від ринків розвинутих країн. 

Дана група країн, що розвивається, досягла певних успіхів в розвитку економіки за останні 50 років.

Одним з головних факторів, що сприяв економічному зростанню певної групи країн (особливо Східної й Південно-Східної Азії), є дешева робоча сила. На цей фактор зорієнтовані такі галузі промисловості, як швейна, текстильна, взуттєва, побутова електроніка. Іншим фактором стало використання сировинної бази. Екологічно шкідливі виробництва через високі витрати на природоохоронні заходи в розвинутих країнах були з них витіснені до країн, що розвиваються. 

Одним із стратегічних напрямів економічної політики країн, що розвиваються, є переорієнтування виробництва з імпортозамінного на експортоорієнтований. Сьогодні вони значно розширили номенклатуру запропонованих на експорт товарів. 

У багатьох країнах, що розвиваються, на початковому етапі реформування економіки була широко застосована модель «етатизму» - широкого втручання держави в економічні процеси, створення потужного державного сектора. Економічні ресурси опинилися в руках уряду, який постійно регулював ціни на продукцію державних підприємств, регулював курс валют, контролював зовнішню торгівлю. Для зниження безробіття на державних підприємствах штучно завищувалася чисельність робітників. Поряд з позитивними наслідками такої політики мали місце й негативні, зокрема, зосередження великих ресурсів й екон влади в руках держ чиновників часто вели до корупції. 

У виборі й реалізації економічних стратегій країн, що розвиваються, є суттєві розбіжності по групах нових індустріальних країн (НІК) і найменш розвинутих країн. 

Головну роль у становленні нових індустріальних країн зіграла держава. Нею здійснювалася: жорстка економія валютних коштів, протекціонізм. Створювалися найсприятливіші умови для прямих зарубіжних інвестицій у сфері організації спочатку трудомістких, а пізніше - наукомістких виробництв, залучення нових технологій. Держава шляхом продуманої політики пільгового оподаткування скорочувала розвиток одних галузей і сприяла розвитку інших.  Важливим важелем державної політики було валютне регулювання. Гальмувалося підвищення курсу національних валют. Зростання ж курсу валют в міру нарощування експорту й росту конкурентоздатності національних товарів держава компенсувала субсидіями для експортерів, що продовжувало робити експорт вигідним.