20. Глобальний фінансовий ринок: загальна характеристика, типізація, структуризація та функції.

Глобальний фінансовий ринок – це ринок, який об’єднує національні фінансові ринки країн та міжнародний фінансовий ринок, що різняться умовами емісії та механізму обігу фінансових активів. Окремо розглядають міжнародний рух золотовалютних резервів, що складаються з офіційних та приватних резервних фінансових активів.

Виділяють такі основні сегменти світового фінансового ринку: світовий валютний ринок; світовий ринок банківських кредитів; світовий ринок цінних паперів (фондовий ринок). Останнім часом стали виділяти ще один окремий сегмент глобального фінансового ринку — ринок страхових послуг.

Глобальний фінансовий ринок є тією частиною національних фінансових ринків, де угоди укладаються між резидентами різних країн, а також з фінансовими інструментами або валютою, що походять з інших країн. Виходячи з транзакційного підходу, він виступає сукупністю всіх капітальних і грошових ресурсів у їх русі між різними країнами. З точки зору цивільного права на національних фінансових ринках суб'єктами фінансових угод є юридичні та фізичні особи даної країни, а на глобальному фінансовому ринку - різних країн

Основні функції глобального фінансового ринку:

1. Посередницька. Організація різноманітних форм взаємодії кредиторів та позичальників в глобальному масштабі.

2. Перерозподільна. Переведення через розгалужену інфраструктуру тимчасово вільних фінансових ресурсів із тих секторів міжнародної економіки, де вони є відносно надлишковими та непродуктивними, у ті сектори, де в них є потреба.

3. Ціноутворююча. Визначення на підставі взаємодії попиту та пропозиції ціни купівлі/продажу різноманітних фінансових активів та кредитних грошей.

4. Регулююча: врівноваження світових інвестицій та світових заощаджень; перерозподіл іноземних інвестицій по країнах та галузях промисловості, який багато в чому визначає структуру сучасної міжнародної економіки та взаємовідносини між окремими частками світового господарства; експорт/імпорт капіталів як інструмент регулювання платіжного балансу країн та коригування валютних курсів; підтримка стабільності національних, регіональних та світової валютних систем.

5. Інформаційна. Поширення за допомогою цінових сигналів та агрегованих біржових індексів різноманітної інформації, на підставі якої економічні суб'єкти визначають свою поведінку у коротко- та довгостроковому періодах.

20. Глобальний ринок праці та механізми його функціонування.

Глобальний ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру.

Формування глобального ринку праці відбувається двома шляхами: по-перше, через міграцію трудових ресурсів і капіталу; по-друге, шляхом поступового злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та інші перегородки між ними. Це приводить до утворення так званого «спільного ринку праці».

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці.

За всіма ознаками міжнародний ринок робочої сили, що формується, має явно сегментований характер. У межах цього ринку створюються кілька окремих, відносно автономних ринків робочої сили зі специфічними закономірностями її руху. Така сегментація міжнародного ринку робочої сили віддзеркалює як міжнародний поділ праці, що склався, так і особливості у кваліфікації робочої сили й попиті на неї. Сегментування міжнародного ринку праці урізноманітнює склад робочої сили, що пропонується на цьому ринку. Водночас у його суб'єктів формуються специфічні риси й особливості, що відрізняють їх у цілому від зайнятих тільки на національних ринках праці.

Японська модель. Для неї характерна система трудових відносин, що ґрунтується на принципі "довічного наймання", при якому гарантується зайнятість постійного працівника на підприємстві до досягнення їм віку 55 - 60 років. Заробітки працівників і розміри соціальних виплат їх прямо залежать від числа пророблених років.

Американська модель. Тут для ринку праці характерна децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу безробітним, котра приймається кожним штатом окремо. На підприємствах діє тверде відношення до працівників, що можуть бути звільнені при необхідності скорочення обсягу застосовуваної праці чи скорочення

Шведська модель. Характеризується активною політикою держави в області зайнятості, у результаті чого рівень безробіття в цій країні мінімальний. Головний напрямок політики на ринку праці - попередження безробіття. А не сприяння уже втратившим роботу.