12. Моніторинг соціально-трудової сфери як інструмент регулювання й удосконалення соціально-трудових відносин

12.1. Специфіка дослідження актуальних проблем розвитку соціально-трудової сфери

12.2. Соціологічні дослідження в сфері праці: сутність, цілі і задачі

3. Регулювання та удосконалення соціально-трудових відносин

12.1. СПЕЦИФІКА ДОСЛІДЖЕННЯ АКТУАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВОЇ СФЕРИ

Соціально-трудовою називається та сфера соціально-економічних процесів, в якій домінують відносини з приводу організації виробничих умов праці; формування трудової етики; функціонування трудових спільнот; забезпечення суспільно корисної трудової діяльності.

Розвиток господарства та суспільства передбачає їх систематичне відтворення. Праця вважається основою економічних перетворень для суспільного прогресу. Зміст управління працею визначається через процес забезпечення відтворювальних та соціально стабільних умов для трудової діяльності людей.

Специфіка управління працею як процесом суспільним, а не лише виробничим, визначається особливістю використання людського фактору: робітник – не тільки робоча сила, яка необхідна для виконання конкретних функцій на виробництві, але й людина, громадянин, член суспільства.

В умовах ринкового господарювання відбуваються суттєві зміни в організації праці на конкретному підприємстві та перетворення характеру соціального устрою.

До актуальних проблем розвитку соціально-трудової сфери в умовах ринкової економіки відносяться наступні:

1. Необхідність зростання ефективності праці на основі відповідної її організації при врахуванні суперечливих коливань кон’юнктури ринків.

2. Ускладнення взаємозв’язку між продуктивністю і соціальними параметрами трудового процесу.

3. Посилення впливу якісних соціальних характеристик працівника на результативність його трудової діяльності.

4. Максимізація ролі трудового потенціалу для прогресу соціально-економічного розвитку держави.

5. Проблема розподілу відповідальності в організації.

6. Активізація зовнішньої мобільності робочої сили на внутрішньо фірмовому та національному ринку праці.

7. Ускладнення структури винагород працівників.

8. Забезпечення соціально-економічних гарантій зайнятості населення.

9. Поширення та підвищення доступності до інформаційного забезпечення для активізації трудової діяльності.

Змістовна характеристика зазначених проблем визначає специфіку їх дослідження , в яких пріоритетними методами визначають.

Змістовна характеристика актуальних проблем соціально-трудової сфери визначає специфіку їх дослідження – пріоритет використання соціологічних та соціально психологічних методів.

12.2. СОЦІОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ В СФЕРІ ПРАЦІ: СУТНІСТЬ, ЦІЛІ І ЗАДАЧІ

Предметом економіки праці є соціально-трудові відносини та соціальні процеси в сфері праці.

Соціальні процеси в сфері праці – це процеси формування , функціонування, розвитку (або деградації) соціальних груп та конкретних робітників. Серед них можна визначити наступні:

1. Праця як базовий соціальний процес : людина в процесі трудової діяльності визначає свій соціальний статус, який є основою для задоволення потреб, розвитку здібностей, реалізації відпочинку.

2. Соціально-інтегративні процеси – процеси об’єднання людей в соціальну групу, формування відчуття корисності робітників в організації.

3. Ціннісно-орієнтаційні – це процеси формування позитивної трудової мотивації працівників.

4. Перетворювально-підтримуючі процеси – пов’язані із трудовою мобільністю робочої сили: рух кадрів, професійно-кваліфікаційні зміни, удосконалення робочих місць, розвиток трудової кар’єр.

Основна мета соціологічних досліджень – підвищення ефективності трудової діяльності при забезпеченні розвитку робітників, задоволення їх потреб, формування позитивних відносин в колективі.

Соціологічне дослідження – це аналіз соціальних явищ та соціальних процесів за допомогою спеціальних методів.

Соціологічне дослідження проводиться в 5 етапів:

1) підготовка до проведення дослідження, формування його програми;

2) збір соціологічної інформації;

3) підготовка інформації до обробки та обробка;

4) аналіз обробленої інформації, формування висновків;

5) розробка практичних рекомендацій.

Методи проведення СД - аналіз документів; опитування (анкетування, інтерв’ю, соціометрія, експертиза); спостереження; експеримент.

Програма соціологічного дослідження – це документ, де визначаються: методологія і методи дослідження; проблема, яка потребує вирішення; ціль та задачі дослідження; об’єкт та предмет; висуваються вихідні гіпотези; уточнюються поняття, які використовуються; складається організаційно-технічний план робіт.

Об’єктом дослідження виступає носій проблемної ситуації (соціальна група, сукупність людей). Він повинен бути:

• чітко визначеним (професійна, галузева, територіальна належність; функціональна визначеність – визначаються міжособистісні відносини на роботі, виробничі зв’язки, відпочинку...);

• обмежений часовим фактором (вивчається в статиці або в динаміці, з яким часовим інтервалом);

• кількісно визначеним (вивчаються вся сукупність, вибірка, репрезентативність вибірки);

• описаним в системі факторів, які впливають на його стан.

Предметом дослідження вважаються ті створенні об’єкту або сфери його функціонування, які потрібно вивчити для вирішення поставлених задач, виконання сформульованої мети.

Гіпотеза – наукове передбачення, яке задає напрямок всьому дослідженню. Вона формулюється на основі попереднього системного аналізу об’єкту дослідження.

Функції соціологічних досліджень:

1. Інформаційно-дослідницька – спрямована на створення бази соціальної інформації, яка постійно поновлюється та доповнюється.

2. Організаційно-впроваджувальна – розробка за результатами аналізу методичних рекомендації, інструкцій, заходів; подання інформації відповідальним (зацікавленим) керівником.

3. Агітаційна – розповсюдження основ соціологічних знань, переважено – серед керівницького складу організації.

4. Методична – розробка нових, вивчення та використання існуючих методів соціологічного дослідження.

Соціологічні дослідження доцільно використовувати як головний методологічний інструментарій для реалізації моніторингу та формування механізму удосконалення соціально-трудової сфери.

Моніторинг СТС – це система збору інформації про соціальні процеси  в сфері праці з метою діагностики, аналізу, оцінки стану та ефективності функціонування соціально-трудових відносин.

Задачі соціологічних досліджень:

• удосконалення системи управління організацією, підвищення обґрунтованості управлінських рішень;

• підвищення рівня стабільності трудового колективу, внутрішньо колективної згуртованості, формування трудової моралі;

• розвиток системи адаптації нових робітників, окремих працівників до інновацій;

• активізація трудової діяльності на основі аналізу процесів мотивації праці; посилення її змістовності;

• підвищення якості трудового життя, забезпечення потреб робітників.

12.3 РЕГУЛЮВАННЯ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

Для регулювання СТВ держава створює систему законодавчої та нормативної діяльності, яка охоплює конкретні напрямки:

• зайнятість;

• соціальна політика;

• умови та охорона праці;

• міграційна політика

• демографічна політика.

Конституція України у відповідності до загальноприйнятих принципів і норм міжнародного права гарантує громадянам право на вільне використання та власності для підприємницької і іншої економічної діяльності.

Трудові правовідносини регулюються актами компетентних органів. До них відносяться: міжнародні договори; закони; накази Президента України; постанови Уряду України; конституції (статути) суб’єктів України; накази та інструкції міністерств, комітетів; рішення органів самоврядування.

Кодекс законів про працю є зведеним законом та діє на всій території України. Він регулює трудові відносини всіх робітників, сприяє зростанню продуктивності праці, покращенню якості роботи, ефективності суспільного виробництва та підвищенню рівня життя трудящих. Крім прав визначаються трудові обов’язки; виконання встановлених норм праці; підтримка трудової дисципліни; бережне відношення до майна підприємства.

Важливу роль в регулюванні трудових відносин виконують наступні закони: Закон України від 1 березня 1991р. «Про зайнятість населення»; Закон України за станом на 25 травня 1999р. «Про колективні договори та угоди»; Закон України за станом на 25 травня 1999р. «Про охорону праці».

Правові акти, видані міністерствами, комітетами, відомчими організаціями діють, як правило, в межах відповідної галузі.

Правові акти, видані органами місцевого самоврядування, керівниками підприємств і організацій, розповсюдження на території самоврядування та членів трудового колективу. В якості локальних правових актів виступають:

• колективний договір – правовий акт для регулювання СТВ на мікрогосподарському рівні;

• трудовий договір (контракт) – угода між найманим працівником та роботодавцем;

• нормативні акти – правила внутрішнього розпорядку (положення про преміювання, графік відпусток).

В умовах ринкових перетворень виникає об’єктивна необхідність модифікації системи регулювання СТВ, пріоритетними орієнтирами удосконалення якої є:

• «інвентаризація» наявної правової бази на предмет її відповідності вимогам і цілям соціальної держави та внесення відпові­дних змін до чинного законодавства;

• удосконалення законодавчої бази, що регулює відносини у сфері праці й передусім прийняття Трудового кодексу, побудованого на міжнародних трудових нормах, надбаннях радянської системи трудового законодавства та сучасної міжнародної практики;

• посилення безпосередньої та опосередкованої участі держави в оптимізації відносин між працею й капіталом;

• підвищення соціальної відповідальності держави;

• уживання додаткових заходів законодавчого, організаційного, економічного характеру, що спрямовані на вдосконалення соціально-трудових відносин безпосередньо на підприємствах (в організаціях);

• піднесення ефективності діяльності представницьких органів найманих працівників і роботодавців у задіяні потенціалу соціального партнерства;

• створення дієвого механізму контролю за дотриманням трудового законодавства та підвищення відповідальності за його по­рушення;

• одночасне та узгоджене реформування відносин у суміжних галузях-податковій, пенсійній, житлово-комунальній тощо;

• широкий розвиток визнаних світовою практикою форм виробничої демократії, що має реалізовуватися за такими основни­ми напрямками - застосування різних форм участі персоналу в управлінні виробництвом та участь персоналу організацій у розподілі результатів виробництва;

• запровадження систем інформаційно-пропагандистського забезпечення реформ, що здійснюється в соціально-трудовій сфері. Населення має отримувати повну, прозору інформацію щодо суті реформ, їхніх наслідків, ефективності діяльності органів влади;

• запровадження практики соціального планування на всіх рівнях ієрархічної структури суспільства;

• створення механізмів, що забезпечують «прозорість» господарсько-фінансової діяльності для всіх учасників колективно-договірного регулювання відносин у сфері праці;

• опрацювання міжнародного досвіду формування соціально-трудових відносин та використання у вітчизняній практиці основних засад європейської (континентальної) моделі відносин у сфері праці.

Реалізація на практиці зазначених вище заходів дасть змогу здійснити суттєве просування до становлення національної моделі соціально-трудових відносин, що відповідає інтересам усіх соціальних сил, сприяє розбудові соціальної держави та громадянського суспільства.