(Входять царі, продовжуючи розмову)
1-й цар: (Налужний О.)
Дивна в очах людських є постанова Божа:
сяйвом зорі Різдво для всього світу проявляти,
а Того, Хто Царем приходить до людей,
маєм в такому місці бідному шукати?
2-й цар: (Похильченко М.)
Але над всім є Божа мудрість.
Вона в нас розуму не буде позичати
і що, коли і як здійснитись має,
лише Господь про все те може знати.
3-й цар: (Тримбалюк В.)
Ми мудрістю людською не осягнемо те,
що в задумах своїх Господь тримає,
але хвала Йому, що в часі певному, те, що спасенним є для нас,
своєю милістю, для тих, хто Його любить – відкриває.
(Підходять до яскині.)
1-й цар: (Налужний О.)
Замало слів я знаю, щоб мого Пана привітати,
бо Він на радість нам прийшов у виді людського Дитяти.
Тобі поклін кладу і золото приношу в дар,
бо все Твоє і все Тобі належить, Ти Цар для нас і Володар
(кладе золото з поклоном).
2-й цар: (Похильченко М.)
Дитятко Боже, прийми поклін смиренний.
Ось ладан в дар слуга приніс,
нехай буде Тобою світ благословенний (кладе ладан).
3-й цар: (Тримбалюк В.)
Бо нам Господь позволив бачити Того,
що нам пророками Себе пізнати дав
і я приносячи це миро в дар,
Тобі від себе і від царства,
Належну шану склав. (кладе миро з поклоном).
Марія Діва: (Скрипник О.)
Боже мій, Боже, Отче наш, хвала Тобі!
Царі: (разом)
І ми Тобі, Господня Мати, складаємо поклін (кланяються).
Пора нам у дорогу. Витайте нам! (Виходять).
Пастушок 1: (Рібий А.)
Ого, самі царі прийшли Дитятко привітати.
Пастушок 2: (Маркевич Д.)
А що тут дивного: Дитятко-Бог, а це є Божа Мати!
Пастушок 3: (Кінаш А.)
Та я це розумію…Тепер святі до нас у хату точно не підуть (Плаче).
Діва Марія: (Скрипник О.)
Не плач, дитя, ми вже готові в путь,
коли береш насправді?
Пастушок 1: (Рібий А.)
Та я … та я… А хочете – то я Ісуса понесу…?
Не бійтеся, великий виріс вже і може… може не впаду?
Діва Марія: (Скрипник О.)
За поміч дякую (сміється).
Бачиш, для тебе затяженький буде.
Неси ось клуночок оцей, показуй стежку.
Надіюся, що не заблудим?
Пастушок 2: (Маркевич Д.)
Ні! Ні! Ходіть за нами.
Ми заведемо вас до мами.
(Виходять всі. Заходить козак та Ірод)
Козак: (Слобода Р.)
Іроде, твоя сваволя меж не знає,
Невсилі, серце не сприймає
Твою жорстокість.
Твій меч дітей не скривдить, ні,
Бо ти горітимеш в огні,
В смолі кипітимеш, проклятий,
І більш не будеш панувати.
Ірод: (Качорак П.)
Ти як смів зайти до хати
І мене перебивати?
Козак: (Слобода Р.)
Я козак із-за Дніпра,
З козацького роду.
Пережив вже мій народ
Не одну пригоду.
Довгі ночі, довгі дні
Січ в могилі спала,
Аж учора у горі
Ясна зірка засіяла.
Повставали ми вдосвіта,
Стали ми збиратись
Отаман мене послав
Про усе дізнатись.
Ірод: (Качорак П.)
І ти, і нарід твій убогий
Теж вітаєте того Бога?
Козак: (Слобода Р.)
Народ український в Бога віру має
Ісуса народження щиро вітає.
Щоб захистити Божу дитину
Встане до бою в кожну хвилину.
(Заходить воїн)
Воїн 1: (Рожаловський М.)
Царю, твою волю ми вчинили
Всю дітвору перебили,
А між них і твого сина,
В тім була твоя провина.
Ірод: (Качорак П.)
Геть від мене, геть голото,
Я потоплю вас в болоті,
Я насажу вас на спис.
(Заходить смерть. Ірод звертається до неї)
Гей смерте! Смерте моя мила,
вiрно ти мені служила
Хай непокiрних кров тече рiкою,
Махни своєю гострою косою!
Смерть: (Лавро Р.)
Тут панове, я з косою,
Нiби кликав хто за мною!
Кого маю я скосити?
Ірод: (Качорак П.)
З них нiхто не має жити!
Їх усiх скоси, крiм того
Бога ще скоси малого,
Що сьогоднi народився