7.Особливості використання інтерактивних методів навчання (імн) української мови у старших класах.

Інтерактивні методи – один із провідних засобів навчання української мови на сучасному етапі; мають значний потенціал для формування комунікативної, мовної, мовленнєвої, соціокультурної компетенцій учнів; стимулюють пізнавальну активність учнів, сприяють кращому засвоєнню інформації, забезпечують занурення учнів у спілкування. Забезпечують комунікативний розвиток підлітків. Таким чином, практична спрямованість стає не тільки метою, а й засобом навчання української мови. Особливо продуктивним є використання ІМН, що орієнтують на різноманітні життєві ситуації. Іноді мовленнєва ситуація підказується життям класу, інтересами учнів, їхніми захопленнями, подіями в країні, школі. На відміну від традиційних методів навчання, які будуються переважно на однобічній комунікації, ІМН принципово змінюють схему комунікації в навчальному процесі. Ключовим моментом організації НУМ в старших класах є стимулювання продуктивної мовленнєвої діяльності учнів, спонукання їх до виконання текстотворчих комунікативних завдань, що є важливою умовою й необхідним компонентом процесу праці, пізнання й орієнтації людини у світі. Такі вправи привчають старшокласників, працюючи в групах, виконувати різні ролі. Зміст і мета цих вправ визначають добір ІМН. ІМН – мобільне багаторівневе утворення , що складається з низки різноманітних прийомів: спостереження, порівняння, конструювання, комунікативно-ситуативні вправи тощо. Провідним засобом створення комунікативних ситуацій уважаємо комунікативно-ситуативні вправи, що підтримують у школярів необхідність у спілкуванні, сприяють удосконаленню комунікативних умінь і навичок, забезпечують перехід від відтворення мовлення до його продукування. Елементом навч. спілкування стають комунікативні настанови. Іноді вправи містять кілька настанов, що визначали послідовність дій учнів. Модель комунікативно-ситуативних вправ вимагає від учнів самостійного добору мовних засобів відповідно до комунікативних завдань, дозволяє включити засвоєні учнями знання в комунікативну діяльність. Учні, опинившись в умовах, максимально наближених до реальних, мають змогу адекватно оцінити себе, переконатися в необхідності збагачення власних знань, удосконалення комунікативно значущих умінь і навичок. Спостереження за навчальним процесом, власний досвід роботи в старших класах дають підстави стверджувати, що розподіл методів на традиційні й інтерактивні умовний, а межі між ними нестійкі, спостерігалося взаємопроникнення методів.

8.Форми занять із мови у 10-11 класах. Нетрадиційні заняття із мови: урок-лекція, урок-семінар, урок-практикум, урок-колоквіум, урок-залік, урок-гра тощо.

Основною формою навчання в старших класах був і залишається урок, отже, йому належить провідна роль у підвищенні результативності навчання, розвитку й виховання учнів. Уро́к — навчальне заняття; певний проміжок часу, відведений для заняття групою учнів постійного складу з окремого предмета за сталим розкладом. Якої б модифікації не зазнавала його структура, урок є стрижнем, навколо якого розташовуються інші форми навчальних занять незалежно від типу школи. Для раціональної організації навчання, особливо в старших класах, ураховуючи обсяг навч. матеріалу, його об’єктивну складність, малу кількість годин лише традиційних уроків усіх типів часто не вистачає. Тому урок, як і вся с-ма навчання мови, останнім часом зазнає істотних змін. Інноваційні процеси, що відбуваються сьогодні в освіті, спричиняють виникнення нових підходів до організації й проведення уроку української мови. У шкільній практиці з’являються нетрадиційні, або нестандартні уроки, що найчастіше проводяться саме в старших класах. У лінгводидактиці існують різні класифікації нетрадиційних форм навчання, що свідчить про складність питання. Отже, до нетрадиційних уроків української мови належать інтегровані уроки, уроки-лекції, уроки-семінари, уроки-колоквіуми, уроки-заліки, уроки-консультації, уроки-практикуми та дидактичні ігри. Необхідність вибору нетрадиційної форми навчання зумовлена й тим, що старшокласники – це потенційні студенти, тому виправдано приділяти особливу увагу таким формам, як лекції, семінари, заліки, практикуми, оскільки в цих формах будуть відбуватися заняття у вищих закладах освіти. Урок-лекція – форма навчання, що будується на основі інформаційно-монологічного методу й передбачає с-матичний, довготривалий виклад навч. матеріалу вчителем, продуманий і підготовлений заздалегідь, із застосуванням способів і прийомів пізнавальної діяльності учнів. На відміну від традиційного уроку, лекція забезпечує більш прискорений темп навчання, формування у старшокласників уміння самостійно й критично мислити, виробляє в них навички самоосвіти.

Активність лекцій як форм навчання забезпечує їх висока цілеспрямованість, підвищена інформативність, пошуковий характер і новизна матеріалу, що подається, індивідуальний стиль подачі матеріалу, спілкування з класом, емоційність викладу. Під високою цілеспрямованістю лекцій розуміють більш раціональне використання навч. часу, коли все підпорядковане одній меті – донести до учнів основні ідеї лекційного матеріалу, обсяг якого значно більший, ніж на традиційному уроці. Цілеспрямованості лекцій сприяє їх більш логічна структура на відміну від структурного змісту підручника, що відзначається фрагментарною подачею матеріалу. Пошуковий характер лекційного викладу реалізується різними шляхами: використанням логічних прийомів мислення, узагальнення, розкриттям між- і внутрішньопредметних зв’язків, створенням проблемних ситуацій). Урок-семінар – форма навчання, що передбачає самостійне здобуття знань учнями з використанням різноманітніших джерел і наступним колективним обговоренням у класі наслідків цієї роботи. На відміну від інших форм навчання семінар надає учням змогу перевірити, уточнити, с-матизувати свої знання, навчитися точно й аргументовано висловлювати власні думки, аналізувати, дискутувати. Сприяють вихованню в учнів критичного мислення, інтересу до знань, намагання самостійно набувати й поглиблювати їх, уміння працювати з довідковою та додатковою літературою, висловлювати власне судження про прочитане. Учителі завчасно визначають тему, мету, завд. семінару, планують його проведення, формулюють проблему й додаткові питання з теми, розподіляють завд. між учнями, добирають необхідну літературу, проводять індивідуальні консультації тощо. Учні, одержавши завд., самостійно вивчають програмовий матеріал. Результати самостійної роботи оформляють у вигляді плану або тез виступів, конспекту основних джерел, реферату чи доповіді. Учитель розпочинає семінар вступним словом, у якому нагадує завд., порядок проведення, дає рекомендації тощо. Далі в класі обговорюються питання семінару. На семінарі можуть обговорюватися основні положення прочитаної вчителем-словесником лекції. У межах семінарського заняття можливе обговорення творчих робіт старшокласників. З метою залучення учнів до активної самостійної пізнавальної діяльності вчителі-словесники використовують урок-практикум – таку форму навчання, під час якої учням надається можливість застосувати отримані ними знання в практичній діяльності. З визначення випливає, що мета уроку-практикуму з української мови полягає у формуванні стійких умінь і навичок учнів, закріпленні знань. Зважаючи на особливості побудови курсу української мови в старших класах, де переважає повторення, уроки-практикуми є широко вживаними на цьому етапі навчання. Такий урок відрізняється від уроків інших типів меншою його регламентацією й більшою самостійністю учнів. Дидактичний потенціал уроку-практикуму полягає в організації різноманітної діяльності учнів, використанні методів і прийомів, що сприяють актуалізації знань учнів. Під час уроку-практикуму не пояснюється новий матеріал, оскільки це не зумовлено його метою, натомість організується дослідницько-пошукова діяльність учнів, словникова робота. Важливою складовою такого уроку є орфографічно-пунктуаційний практикум. Логічним завершенням вивчення багатьох тем і розділів з мови є урок-залік, головна мета якого полягає в перевірці якості знань учнів: повноти, глибини, с-матичності й системності, гнучкості, міцності, усвідомлення. Залік з мови, особливо в старших класах, має велике значення для реалізації мети навчання. Учителі проводять його по-різному. Один із варіантів – залік, що проводиться після вивчення теми або навіть цілого розділу. Підготовка до заліку містить розробку плану, що визначає зміст заліку, відбір мовного матеріалу, видів і форм роботи, системи контролю. Залік може передбачати роботу зі словниками, українським правописом, підручником, пам’ятками, оскільки формування умінь працювати з книгою, словником належить до головних завдань навчання і передбачає контроль за формуванням. Під час заліку перевірка глибини, міцності, дієвості знань і вмінь поєднується з індивідуальним підходом до них з метою виявлення кожного до випускного екзамену. Перевіряються не лише повнота й системність знань, а й вміння застосовувати теоретичні знання для аналізу мовних явищ, виконання різноманітних творчих завдань, видів розбору й творчих завдань. Різноманітність запропонованих завдань повинна забезпечити перевірку гнучкості знань учнів. У той же час мета вчителя на такому занятті – оцінити роботу кожного учня за допомогою усного, писемного, практичного контролю. У багатьох школах для цього використовують методи програмового контролю, наприклад, за допомогою комп’ютерів. Ефективність у навчанні забезпечує с-матичне застосування дидактичних ігор. У зв’язку з цим учителі намагаються поєднати весь навчальний матеріал “наскрізним” сюжетом, застосовуючи імітаційне моделювання ситуацій. Дидактичні ігри створюють підґрунтя для формування умінь соціальної комунікації, а також забезпечують засвоєння учнями максимального обсягу мовленнєвих моделей, що згодом зможуть легко репродукуватися в інших ситуаціях; інтенсифікують формування загально-предметних знань, умінь і навичок, розвивають спостережливість, увагу, пам’ять, мислення, сенсорні орієнтації дітей. С-матичне використання вчителем дидактичних ігор забезпечує розширення світогляду, збагачення словникового запасу учнів, формує стійку зацікавленість навчальними дисциплінами, самостійність, відповідальність за результати своєї роботи. Як свідчать спостереження, у старших класах найчастіше використовуються ігри дискусійного характеру, а також ігри, що моделюють майбутню професійну діяльність учнів. Проте, як показують спостереження, ділові ігри не завжди розроблені на належному методичному рівні. Звичайно, добираючи ту чи іншу форму навчання, учителям доводиться враховувати цілий низку чинників: її вплив на розвиток учнів, дидактичну мету заняття, зміст і характер навч. матеріалу, навчально-матеріальну базу школи, власний досвід та ін. Заслуговує на увагу й такий чинник, як урахування запитів і побажань самих учнів.