28.Методика удосконалення умінь і навичок писемного спілкування старшокласників (читання, письмо). Види робіт і методика їх проведення (з урахуванням профілю навчання).

Читання як вид мовленнєвої діяльності

Крім аудіювання. до рецептивних видів мовленнєвої діяльності належить читання, що полягає в декодуванні графічних символів, тобто перекладі буквеного коду в мислительні образи, який реалізується в зовнішньому або внутрішньому мовленні Уміння грамотно читати-необхідне й важливе для сучасної людини, оскільки сприяє розвиткові навчально-виробничих завдань, забезпечує формування й задоволення культурно-естетичних потреб. У зв'язку з цим набуває актуальності питання розвитку павичок читання на уроках української мови. Процес читання складається з одночасного сприймання та осмислення інформації. Від якості сприймання залежить характер і рівень розуміння тексту. Розрізняють два основних рівні розуміння тексту: рівень значення і рівень смислу.

У лінгводидактиці не існує єдиної класифікації видів читання. Чинною програмою передбачено такі види читання, як уголос і читання мовчки. До основних способів читання належать:

□ поглиблене читання, увага звертається на деталі. Таким способом читаються підручники, наукові тексти;

□ ознайомлювальне читання: здійснюється загальне ознайомлення зі змістом, виділяються основні ідеї і проблеми, приділяється увага тільки основній інформації. Таким способом читаються публіцистичні та іноді художні тексти;

□ читання-перегляд: використовується для попереднього ознайомлення з книгою;

□ читання-сканування: швидкий перегляд друкованого тексту з метою пошуку потрібних слів, прізвищ.

□ швидке читання відрізняється не тільки швидкістю читання, але й якісним засвоєнням прочитаного.

У процесі читання учні повинні осмислити сприйнятий текст з метою розв'язання певного комунікативного завд.. Методисти радять ураховувати функції читання як виду мовленнєвої діяльності: пізнавальну, регулятивну, ціннісно-орієнтаційну. Навчання учнів читати, в основі якого лежить процес сприйняття й обробки інформації, здійснюється за умови їхнього активного творчого мислення. У процесі читання тексту відбувається смислова обробка інформації: значення слова співвідноситься зі значеннями інших слів, установлюється характер зв'язку між ними та контекстуальне значення; слова об'єднуються в синтагми, синтагми - в речення; речення об'єднуються в більші смислові утворення (ССЦ), а останні - в цілісний мовленнєвий твір. Уміння сприймати текст вимагає особливої уваги словесника: правильне, точне сприймання чужого тексту стає ґрунтом для конструювання власного висловлювання, адекватного запропонованому. Сприйняття, відповідне авторському задумові, зумовлюють кілька чинників, серед яких головне місце посідає попередній досвід читача, крізь призму якого сприймається текст. Необхідною передумовою розуміння тексту є сформовані вміння декодувати вербальну інформацію. Особливої уваги вимагає декодування художніх текстів. Навчання читання, аналізу й розуміння текстів є основою для формування всіх мовленнєвих умінь. Розвинені навички читання створюють умови для переходу до інших способів використання тексту в процесі розвитку мовлення учнів: переказу прочитаного чи почутого, висловленню власних думок (твір, рецензія, лист тощо). Таким чином, удосконалюючи уміння текстосприймання, учитель створює умови для формування текстотворчих умінь. Сформованість умінь текстосприймання забезпечує розуміння, дозволяє учням вступати в діалог. Ефективним видом роботи є читання науково-популярної лінгвістичної літератури, що з одного боку сприяє поглибленню знань учнів, з другого - удосконаленню читацьких умінь, і відповідно сприяє формуванню мовної компетенції учнів. Вправи, що містять аналіз (або його елементи) мовних і композиційних особливостей тексту-взірця спрямовані на вдосконалення мовленнєвих умінь. Саме аналіз тексту дозволяє побачити динаміку мовленнєвої діяльності від задуму до конкретної мовленнєвої реалізації. Процес сприйняття тексту відбувається за допомогою завдань-запитань. Важливо дібрати тексти для читання, які б забезпечували розуміння, сприйняття, проживання чужого твору. Учень як читач формується па матеріалі художніх текстів, а його вміння висловити свої думки - на матеріалі публіцистики. Однією з умов формування стійких умінь читання є с-матичність впровадження цього виду роботи на уроках української мови. Невід'ємною складовою навч. процесу є перевірка та оцінювання знань, умінь і навичок учнів. Чинна програма пропонує критерії оцінювання результатів мовленнєвої діяльності, зокрема аудіювання й читання. Визначити напрями діяльності вчителя й учнів щодо корекції умінь і навичок допомагають різноманітні форми контролю. С-матичний контроль якості навчання дозволяє учителеві своєчасно оцінити власну с-му роботи, визначити ефективність пропонованої методики, доцільність застосування прийомів і засобів.

Письмо як вид мовленнєвої діяльності

Писемне мовлення — це такий вид мовленнєвої діяльності, що полягає в кодуванні інформації за допомогою графічних засобів мови. Уміння писати - це графічно правильно зображати літери алфавіту, дотримуючись правописних норм; формулювати свої думки в письмовій формі. Важко переоцінити роль писемного мовлення в житті сучасної людини. З його допомогою фіксуються отримані знання, відбувається конспектування, реферування джерел, інтерпретується вихідний текст, створюються власні висловлювання. Тому удосконалення писемного мовлення учнів є важливим напрямом діяльності вчителя-словесника. Оволодіти писемними мовленням - означає навчитися точно і грамотно висловлювати власні думки в різних жанрах, типах і стилях мовлення. Смисловий бік письма розглядається методикою зв'язного мовлення, насамперед методикою написання переказів і творів.

До умінь і навичок монологічного мовлення (усний або письмовий переказ, усний або письмовий твір) належать:

□ будувати висловлювання певного обсягу;

□ враховувати тему висловлювання;

□ виразно відображати основну думку;

□ використовувати мовні засоби відповідно до комунікативного завд.;

□ дотримуватися норм літературної вимови:

□ зберігати єдність стилю.

Письмо належить до продуктивних видів мовленнєвої діяльності. Письмом (написанням) називають процес створення тексту з його подальшою графічною фіксацією. У письмі виділяють техніку і зміст, оформлення якого пов'язано з оволодінням правописом - орфографією й пунктуацією, різновидами писемного мовлення (типи, стилі, жанри). Комунікативне написання має місце у випадку, коли необхідно передати певний зміст якомусь адресату. Це спрямовує роботу словесника до складання тексту з його обов'язковим адресатом. На уроках розвитку мовлення діти вчаться складати художні описи, розповіді, включаючи їх до записів у щоденникові записи, листи, дописи в газету тощо. Написання може бути повним чи скороченим. У зв'язку з цим програмою передбачено такі види робіт з розвитку мовлення, як детальний і стислий переказ, анотація (короткий виклад змісту).

За ступенем готовності розрізняють чернетку й чистовик. Учителі-словесники під час підготовки до творів або інших видів письмових робіт рекомендують дітям використовувати чернетки, що важливо для обробки думки, її вдосконалення. Як і всі види мовленнєвої діяльності, письмо має таку структуру:

1. Етап попереднього орієнтування. На цьому етапі той, хто пише, визначає, з якою метою, кому і що він буде писати.

2. Планування діяльності. На цьому етапі планується не тільки зміст, а й форма мовлення.

3. Реалізація процесу письма.

4. Контроль мовленнєвої діяльності. Перевіряється форма і зміст написаного.

Результатом писемного мовлення як виду мовленнєвої діяльності є писемне висловлювання. Під час шкільного навчання використовуються різні підвиди писемного мовлення: писемне мовлення - слухання, писемне мовлення - читання, тобто учень слухає й пише (диктанти, перекази, конспекти, тези тощо), або читає й пише (плани, анотації, плани-конспекти). Записи сприяють збереженню прослуханого або прочитаного матеріалу, допомагають кращому його засвоєнню. У людини з розвиненою мовленнєвою культурою робота над створенням тексту починається з осмислення попереднього плану висловлювання, який будується на основі авторського задуму, що визначає основний зміст майбутнього тексту. Цей план, спочатку схематичний, не розписаний детально, є точкою відліку для розгортання думки. Під час письма план зазнає уточнень, змін. З урахуванням цього плану намічається зміст мовленнєвих конструкцій, відбираються синтаксичні схеми й лексика. Якщо якась частина тексту вже зафіксована письмово, під час осмислення наступних частин автором береться до уваги, те, що вже створено. Кінцевий результат досягається за допомогою зіставлення й критичного аналізу "заготовок" тексту. Схарактеризуємо труднощі, з якими зустрічаються учні під час створення писемних висловлювань. До них належить відсутність мотивації. Переходячи до писемного мовлення, більш умовного, дитина не розуміє, для чого треба писати. Отже, організовуючи роботу над творами важливо враховувати психологічні чинники, що стимулюють діяльність учнів і викликають творче піднесення. Найважливішим з них є мотив, що спонукає до діяльності. Формування стійкої мотивації - запорука успішної роботи дітей над самостійними писемними висловлюваннями. Малий словниковий запас, неточне вживання слів заважають дитині створювати власні висловлювання й передавати чужі. Розосереджена лексична підготовка містить роботу над значенням і вживанням у мовленні нових і частково знайомих слів, об'єднаних у лексико-семантичні й тематичні групи. Групування слів пояснюється тим, що асоціативні зв'язки, які лежать в основі, лексико-семантичних груп, сприяють активізації словникового запасу, наявного в мовленнєвій пам'яті учнів.

О. Казарцевою виділено такі етапи підготовки учнів до письмових робіт:

1. Моделювання мовленнєвої ситуації, що викликає в дітей потребу у створенні писемного тексту.

2. Організація спостережень за дійсністю.

3. Організація роботи із с-матизації матеріалу до висловлювання.

4. Організація попередньої підготовки текстів (чернеток).

5. Написання тексту.

6. Організація редагування.

7. Аналіз тексту

Робота з розвитку мовлення учнів забезпечує тісний зв'язок лінгвістичної теорії з практикою і ґрунтується на опрацюванні текстів різних стилів і типів мовлення на аналізі їх змісту, структури і мовних засобів. Лінгвістичний аналіз тексту забезпечує комунікативно-діяльнісний та функціонально-стилістичний підходи до навчання мови: аналізуючи текст, учні засвоюють його комунікативні якості (ролі у спілкуванні), стилістичну належність та функції мовних одиниць, а отже формують і вдосконалюють свою мовну й мовленнєву компетенцію. У ході аналізу учні переконуються, що об'єкт лінгвістики - текст (лат. textum - тканина, поєднання, в'язь) є функціонально завершеним мовним цілим, основні завд. якого визначається певною метою мовленнєвої діяльності. Текст розглядається як проміжна ланка спілкування, як сукупність фраз і як смислова структурна єдність. Монолог чи діалог уважаються текстом, якщо вони мають відповідну змістову організацію, функціонально спрямовану на досягнення певної мети, розв'язання певного комунікативного завд. Аналізуючи текст, необхідно врахувати такі лінгвістичні поняття, як усні її писемні тексти, художні й не художні, прозові й віршові, монологічні іі діалогічні розповідь, опис, роздум, абзац, макротекст і мікротекст, контекст та інші. Усний текст - продукт живого мовлення, письмовий - продукт письма чи друкування. Кожний з них має відповідно властивості усного чи писемного мовлення. Усний текст сприймається на слух, писемний - візуально (зором). Під час аналізу тексту виділяються його ознаки - семантика та функціонально-комунікативна значущість, що виражаються відповідним набором мовних засобів.

Основними параметрами аналізу тексту є:

□ визначення теми й осн. думки тексту;

□ виділення абзаців (мікротем);

□ визначення стилю і типу мовлення;

□ аналіз структури тексту;

□ аналіз мовних засобів.

Для аналізу варто добирати тексти різних стилів, однак, як свідчить практика, найчастіше використовують тексти (уривки) художнього стилю.

Чинними програмами з української мови рекомендується практикувати аналіз тексту з молодших класів, поступово ускладнюючи прийоми аналізу і зміст аналізованих текстів. Лінгвістичний аналіз художнього тексту спирається на такі принципи: 1) просторово-часової співвіднесеності тексту з дійсністю; 2) авторського ставлення до зображуваного; 3) жанрової приналежності тексту; 4) урахування особливостей ідіостилю письменника; 5) смислової та структурно-граматичної організації тексту; 6) аналізу тексту за рівнями мови; 7) виявлення конкретних засобів створення образності. Дотримуючись названих принципів, здійснюємо комплексний або частковий лінгвістичний аналіз тексту. Формування умінь аналізувати текст - процес довготривалий і охоплює всі етапи навчання мови в середній школі. Елементи такого аналізу широко застосовуються на уроках української мови під час вивчення теоретичного матеріалу на текстовій основі, що поступово входить у практику роботи вчителів-словесників. Комплексний лінгвістичний аналіз тексту широко використовується на уроках зв'язного мовлення різних видів усних і письмових переказів та творів.