26.Шляхи попередження й виправлення риторичних помилок учнів.

Для роботи над правильністю мовлення треба, щоб учень зрозумів практичну необхідність здобутих знань і вмінь: спілкуючись з товаришами, слухаючи радіо чи дивлячись телевізор, необхідно вслухатися у мовлення співрозмовника, аналізувати його, робити певні висновки і в разі потреби звернутися до вчителя чи словників. У зв’язку з цим необхідно регулярно проводити заняття, присвячені питанням правильності та культури мовлення. їх доречно проводити у вигляді ділової, (рольової) гри: учитель дає кілька тем для коротких імпровізованих повідомлень, розподіляє серед слухачів ролі “спостерігачів”: один слідкує за вимовою і наголосом у мовленні виступаючих, інший – за слововживанням, третій – за синтаксичною будовою висловлювання і т. ін. Після кожного виступу результати всебічно обговорюються. “Функції спостерігачів” передаються по черзі кожному з учасників занять, як і ролі виступаючих. Через кілька таких занять кожен з учнів може мати список власних найбільш уживаних мовленнєвих помилок, виправленню яких необхідно приділяти особливу увагу.

27.Значення і завд. Розвитку усного мовлення учнів у системі профільного навчання (говоріння, аудіювання).

Говоріння як вид мовленнєвої діяльності

Уміння говорити - одне з основних комунікативних умінь. Тому на уроках української мови удосконалення цих здібностей стає провідним напрямом діяльності вчителя-словесника. Говоріння здійснюється у двох формах - діалогічному мовленні та монологічному мовленні. Покажемо їх особливості за допомогою таблиці.

Як і будь-який інший вид мовленнєвої діяльності, діалогічне мовлення завжди мотивоване, однак у навчальних умовах мотив виникає не завжди. Таким чином, перед учителем стоїть завд. - створити умови, які б спонукали учня щось сказати, висловити почуття тощо. Важливою психологічною особливістю діалогічного мовлення є його ситуативність, оскільки часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, у якій воно відбувається. Ситуації, які під час навчання спонукають до мовлення, називають комунікативними. Моделювання таких ситуацій сприяє удосконалений діалогічного мовлення учнів. Формування діалогічного мовлення починається з родинного виховання, під час якого діти дошкільного віку користуються переважно побутовими діалогами в сім'ях і до початкової школи приходять з певними уміннями й навичками вести прості діалоги побутового характеру. Коли розпочинається системне навчання рідної мови і діалогічного мовлення зокрема, важливу роль відіграє навчальний діалог - своєрідна форма спілкування між учасниками педагогічного процесу за умов навчальної ситуації, протягом якої і відбувається інформаційно-смисловий обмін між партнерами та регулюються їхні стосунки.

До основних функцій навч. діалогу належать: а) передача інформації, соціального досвіду та культурної спадщини людства й конкретного оточення адекватними засобами, внаслідок чого й формується певний світогляд; б) регулювання стосунків, виникнення взаєморозуміння як результату діалогічної комунікації; в) забезпечення саморегуляції та саморозвитку особистості на основі внутрішнього діалогу. Ще одна важлива функція навч. діалогу - розвивальна. Мета вчителя в навчальному діалозі полягає в оптимізації процесу розв'язання учнями конкретної навчальної задачі шляхом ефективного керівництва їхньою діяльністю; створенні відповідних умов для стимуляції інтелектуального розвитку учнів; сприянні моральному та особистісному розвитку школярів. Будь-який діалог відбудеться за умов, якщо співрозмовники братимуть у ньому активну участь. Але є чинники, що заважають нормальному ходу діалогу, наприклад: нетактовне переривання па півслові; невиправдане позбавлення кого-небудь можливості висловити свою думку тощо. Тому особливу увагу слід звернути на дотримання школярами українського мовленнєвого етикету. Суттєве значення в житті кожної людини мають уміння й навички орієнтуватися в будь-якому діалозі. Навчання всіх видів діалогу відбувається па основі педагогічної взаємодії суб'єктів виховного впливу (родини, учителів). Вправи на моделювання допомагають організувати мовленнєву діяльність учнів, сприяють їхньому особистісному й мовленнєвому розвитку, накопиченню у них соціального досвіду взаємодії з іншими людьми в різних ситуаціях.

У зв'язку з тим, що останнім часом активно розвиваються технічні засоби-посередники, що дозволяють спілкуватися на великих відстанях, лінгвісти виділяють такі види діалогів, як контактний і дистантний. Діалогічне спілкування на відстані за умови використання посередників називається дистантним, на відміну від контактного, що передбачає особисту присутність комунікантів. Удосконалення умінь діалогічного мовлення учнів відбувається в тісному взаємозв'язку з удосконаленням їхнього монологічного мовлення. Якість роботи з удосконалення монологічного мовлення учнів певною мірою залежить від того, наскільки вони володіють мовою, її виражально-зображувальними засобами, вміють визначати вид монологу залежно від ситуації спілкування і створювати власні монологи різних типів і стилів мовлення. Досягти цього можна, дотримуючись функціонально-стилістичного спрямування у навчанні мови і домагаючись засвоєння української стилістики. Це зумовлює спрямованість вправ і завдань на засвоєння стилістичних відтінків мовних одиниць, стилістичних колоритів текстів різних типів і стилів мовлення, необхідних знань про виражальні засоби, які є знаковою природою мистецтва і носіями інформації тексту. С-ма роботи з удосконалення монологічного мовлення повинна містити вправи і завд., розраховані на постійне залучення учнів до активних форм спілкування, сприяти розвиткові їхньої мовленнєвої компетенції. Такі вправи допомагають глибоко засвоїти мовленнєві поняття, забезпечують формування мовленнєвих умінь, прищеплюють навички критичної оцінки сказаного й написаного Удосконалення мовлення учнів відбувається як на аспектних уроках, так і на уроках розвитку мовлення, у процесі яких учні отримують знання, необхідні для створення комунікативно правильних текстів. Покажемо це за допомогою моделі: З метою підготовки учнів середньої ланки до складання наукових і публіцистичних монологів необхідно використовувати завд. аналітико-мовленнєвою характеру на основі текстів наукового й публіцистичного стилю, що передбачають аналіз текстів-взірців, під час якого учні формулюють мікротеми тексту, з'ясовують їх вплив па формулювання теми, визначають тип і стиль мовлення, виділяють мовні засоби, які вказують па основні ознаки стилю, оцінюють їх використання в тексті, складають плану тексту та його продовження. Одним із показників багатства мовлення є якісний і кількісний показник словникового запасу людини. Такі завд. використовуються на уроках розвитку зв'язного мовлення і на аспектних паралельно з вивченням, повторенням, с-матизацією, узагальненням мовного матеріалу. Основними загально-дидактичними принципами, на яких будується робота з удосконалення мовленнєвої компетенції учнів є с-матичність, послідовність, доступність, емоційність та ін. Для успішного структурування висловлювань необхідна цілеспрямована постійна мовленнєва практика, що ґрунтується на умінні вибирати потрібні слова, конструкції з урахуванням умов ситуації спілкування. Уведення активних форм мовленнєвої комунікації підвищує рівень мотивації мовленнєвих дій. Повторення теоретичного матеріалу повинно відбуватися в контексті ефективного спілкування між людьми.

Важливу роль на уроках української мови посідає імітаційне моделювання ситуацій, завдяки чому учень опиняється в умовах, наближених до реальних, де він має можливість об'єктивно оцінити свої знання, переконатися в необхідності їх збагачення.

У цьому випадку навчання здійснюється через різноманітні зразки монологічного й діалогічного мовлення: учні в кожній конкретній ситуації повинні радитися один з одним, погоджуватися, заперечувати, аргументувати власні погляди, слухати співбесідника тощо. Коли учень відстоює власний погляд, висловлює свої припущення тощо, його мовлення набуває монологічного характеру. Тому важливою складовою системи навчальних вправ є вправи ситуативного характеру, спрямовані на розвиток образного мислення. Імітаційне моделювання ситуацій часто потребує включення учнів у діалог, що вимагає від них гнучкості, мобільності, дотримання норм етикету. Це відповідає вимогам чинної програми: заняття з української мови треба буду вати так, щоб кожен із проведених видів робіт викопував свою роль у формуванні певного комунікативного уміння, щоб учні успішно оволодівали і монологічним, і діалогічним мовленням, спираючись на знання про текст, стилі, типи, жанри мовлення, ситуацію спілкування, набували культури мовлення.

Аудіювання як вид мовленнєвої діяльності

За спрямованістю на прийом і видачу мовленнєвої інформації аудіювання і читання є рецептивними видами мовленнєвої діяльності (на відміну від говоріння й письма). Аудіювання - це розуміння сприйнятого на слух мовлення. Мета аудіювання полягає в осмисленні почутого мовленнєвого повідомлення. Уміння слухати - одне з основних умінь, що є головним критерієм комунікабельності. За свідченням психологів та методистів саме аудіативні вміння визначають у подальшому успіх навчання та повноцінного спілкування в повсякденному житті, бо уміння слухати й розуміти почуте - це один із засобів пізнання навколишнього світу, оволодіння мовленням, украй важливий для опанування всіма шкільними предметами. У системі механізмів аудіювання психологами виділено три компоненти; сприймання, порівняння-розпізнавання розуміння.

Процес сприймання значною мірою залежить від того, наскільки учи і володіють опорними знаннями.

Сприймання якнайтісніше пов'язане з механізмом слухової пам'яті, оскільки від здатності людини утримувати в пам'яті почуті відрізки мовлення залежить процес розуміння аудіотексту, можливість його подальшої логічної переробки. З метою розвитку механізму слухової пам'яті треба вчити дітей виділяти ключові слова, здійснювати змістово-композиційний аналіз тексту, спрямований на те, щоб допомогти учневі зрозуміти й запам'ятати зміст тексту. Дія механізму пам'яті спонукає до дії механізм антиципації, що відіграє в процес і аудіювання важливу роль і дозволяє реципієнтові за початком слова, речення, темою висловлювання спрогнозувати, передбачити його кінець чи навіть загальну структуру повідомлення. Це може бути антиципація структурного боку мовлення і його змістового боку. Робота цього механізму забезпечує активний зустрічний характер процесу аудіювання, Мовна особистість повинна передбачати зміст, структуру тексту за певними елементами, що притаманні текстам відповідних типів.

Сформованість цих механізмів - одна з умов ефективного аудіювання.

Важливою умовою ефективного аудіювання є вміння концентруватися, аналізувати зміст почутого, конспектувати матеріал, Тому вчитель повинен готувати учнів до аудіювання, настроювати їх на відповідну тему. За способом здійснення розрізняють зосереджене не рефлексивне й рефлексивне аудіювання (слухання). Не рефлексивне полягає в умінні учня мовчати під час того, коли говорить співбесідник (інший учень, учитель). Рефлексивне можна вважати зворотним зв'язком, що використовується як контроль за точністю сприйняття почутого. У методиці виділяються три основних прийоми рефлексивного слухання: постановка питань, переказ, відображення почуттів.

Засобом навчання аудіювання є аудіотекст, що, на відміну від писемного, має відповідне інтонаційне оформлення, а його відтворення визначається правильно обраним темпом одноразового читання, контактністю комунікантів.

Ефективність аудіювання залежить від того, наскільки учні володіють опорними знаннями, якою мірою в них розвинені фонетичні, лексичні, граматичні, стилістичні навички. Тому навчання аудіювання має здійснюватися в двох напрямках: формування мовленнєвих навичок та мовленнєвих механізмів аудіювання. Вправи, що формують мовленнєві Вправи на розвиток мовленнєвих навички аудіювання механізмів аудіювання

■ для формування фонетичних навичок;

■ на розвиток механізму пам'яті;

■ для формування лексичних навичок;

■ на розвиток механізму антиципації.

■ для формування граматичних навичок;

■ для формування стилістичних навичок.

С-ма вправ з аудіювання визначається тим, які вправи й завд. пропонуються до аудіативного тексту, як вони сформульовані, яка послідовність їх виконання. Умовами ефективної роботи є цілеспрямований відбір аудіатекстів і завдань до них, включення кожного уроку в продуману с-му роботи в основній школі. Серед вправ, що формують фонетичні навички аудіювання, у школах з російською мовою навчання важливими є вправи на диференціацію звукової форми слова та його розуміння, що привчають уважно слухати. Це полегшує розуміння словоформ у контексті й навчає школярів розрізнювати їх на слух. Можуть добиратися пари слів, що відрізняються лише одним звуком. Такі вправи є важливим засобом вироблення фонематичного слуху та орфоепічних навичок у російськомовних учнів. Щоб, наприклад, показати нормативну вимову дзвінких приголосних наприкінці слова і складу в українській мові, необхідно запропонувати учням послухати пари слів, порівняти їхню вимову і зробити висновок про те, як саме вимовляються в словах дзвінкі звуки перед глухими. Особливої актуальності набуває організація спостережень за звуковою стороною мовного оточення, зразковим мовленням майстрів слова. Використання технічних засобів навчання (теле-, радіопередачі, магнітофонні записи) дає учням можливість почути новий зразок мовлення, допомагає урізноманітнити навчальний процес, максимально наблизити його до природного дискурсу. Вправи на аудіювання допоможуть учням запам'ятати нормативний наголос (різновид, джерело, ознака, вірші та ін), особливо в тих випадках, коли він в українській і російській мовах не збігається.

До основних недоліків аудіювання відносять:

□ неосмислене сприйняття тексту, коли слухання є фоном для іншого виду діяльності;

□ вибіркове сприйняття окремих уривків почутого;

□ невміння критично аналізувати зміст повідомлення і встановлювати зв'язок між почутим і фактами дійсності;

□ несприятливі зовнішні умови спілкування.