57. Здібності керівника. Комунікативні здібності. Проектувальні здібності. Конструкторські здібності.Організаторські здібності.

Здібності керівника - це певні психологічні особливості особистості, що є умовою для досягнення керівником високих результатів у співпраці з підлеглими.

Комунікативні здібності займають у системі здібностей керівника провідне місце.

Вони являють собою складну структуру, що складається з перцептивних процесів, які характеризуються високим рівнем спостережливості. Важливу роль відіграє емпатія, тобто розуміння психічних станів підлеглого, співпереживання його почуттям і емоціям. Це дає змогу керівникові знайти правильний індивідуальний підхід до свого співпрацівника.

На цій здібності ґрунтується і така важлива річ, як увага керівника до підлеглого.

У складі комунікативних можливостей домінуючими повинні бути відношення, що тісно пов'язані з потребою в соціальній взаємодії, з прагненням до спілкування, до творчого опановування знань, навичок і умінь у роботі, з бажанням розумно організовувати процес діяльності і виховання, досягти рівня організації справжнього колективу.

Проектувальні здібності дають можливість керівникові правильно будувати плани роботи, вести розрахунки, будувати графіки наявних і майбутніх виробничих процесів, створювати нові оригінальні проекти. Важливо подумки забігати наперед і певним чином прогнозувати психофізіологічні стани підлеглого.

Конструкторські здібності дають змогу керівникові підходити до процесу виробництва з позиції раціональної доцільності кожного руху думки і дії, що є частиною його змісту, і економічності усього процесу. З конструкторськими здібностями тісно пов'язані гностичні здібності - арсенал засобів діяльності керівника, що дозволять йому самостійно здобувати знання процесів виробництва.

Організаторські здібності виражаються в упорядкуванні, налагодженості, досягненні єдності виробничого процесу. Керівник не лише організовує діяльність своєї групи, а й надає їй певної спрямованості, обґрунтовує мету, створюючи підлеглим правильну ціннісну орієнтацію.

58. Конфлікт. Конфлікт всередині особистості. Конфлікт між особистостями. Міжгруповий конфлікт.

Конфлікт ( лат. conflictus - зіткнення,сутичка) - зіткнення протилежних інтересів і поглядів,напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями.

Залежно від сфери життедіяльності людей він поділяється на:

- виробничі;

- громадські;

- політичні;

- побутові.

Особистісний конфлікт - це протистояння двох начал у душі людини. Воно сприймається та емоційно переживається людиною як значуща для неї психологічна проблема. Вона вимагає свого вирішення і викликає внутрішню роботу, спрямовану на її подолання.

Основи комплексного всебічного опису конфліктів, їхнє вивчення та практики роботи з ними були закладені B.C. Мерліним.

Внутрішньоособистісний конфлікт - це конфлікт всередині людини. Він виникає між різними сторонами "Я": між бажаннями, між минущими потребами і тією системою норм і цінностей, яка закладена з дитинства. Внутрішньоособистісні конфлікти виникають при зіткненні протилежних мотивів, потреб, інтересів у однієї і тієї самої людини. В їхній основі лежить негативний психологічний стан особистості: внутрішні переживання, образи та розчарування.

До таких конфліктів можна віднести зіткнення: "хочу - не хочу", "маю - хочу мати", "хто я є - ким хотів би бути". Одним словом, внутрішньоособистісний конфлікт - це завжди боротьба двох протилежних тенденцій у свідомості однієї людини.

В основі будь-якого внутрішнього конфлікту лежить проблема вибору. Індивід практично завжди має кілька варіантів дій, моделей поведінки в одній і тій самій соціально значущій ситуації: багатство або кохання, особисте життя або кар'єра, сім'я або робота. Протиборство взаємовиключних прагнень і породжує внутрішньоособистісний конфлікт.

Серед усього різноманіття внутрішніх конфліктів виділяють такі їхні різновиди:

1) конфлікт потреб;

2) конфлікт між соціальною нормою та потребою;

3) конфлікт соціальних норм;

4) конфлікт між цінністю і потребою;

5) рольовий конфлікт.

За іншими класифікаціями основними різновидами внутрішньоособистісних конфліктів є такі:

1) між "хочу" і "хочу";

2) між "можу" і "не можу";

3) між "хочу" і "не можу";

4) між "потрібно" і "потрібно";

5) між "хочу" і "потрібно";

6) між "потрібно" і "не можу".

Якщо звернутися до змістової сторони конфлікту, то цікавою є класифікація Е.М. Бабосова:

1) мотиваційний конфлікт - зіткнення мотивів або компонентів психологічної структури особистості;

2) конфлікт нереалізованого бажання - зіткнення сильного бажання, яке виникає в особистості, з дійсністю, яка не дає змоги реалізувати це бажання. Такий конфлікт може виникнути, коли людина фізично не здатна задовольнити бажання. Причиною може бути незадоволення власною зовнішністю чи фізичними даними;

3) адаптаційний конфлікт, який виникає через порушення рівноваги між особистістю та її соціальним оточенням. Зазвичай він втілюється у соціальній дезадаптації, відсутності здатності пристосовуватися до мінливих умов життя;

4) рольовий конфлікт, який виявляється у формі переживань, що виникають з приводу неможливості або утруднення реалізації одночасно кількох різних ролей (міжрольовий конфлікт). Також він може бути пов'язаний з різним розумінням вимог, які висуваються до однієї і тієї самої ролі самою особистістю та її оточенням (внутрішньорольовий конфлікт);

5) конфлікт неадекватної самооцінки, який виникає через розходження рівня домагань особистості та її оцінки власних можливостей. Такий конфлікт може виявлятися у кількох варіантах:

а) це може бути конфлікт між завищеним рівнем домагань та реальними можливостями особистості;

6) між заниженим рівнем домагань та об'єктивним усвідомленням здібностей людини;

в) між прагненням підвищити домагання, щоб досягти успіху, та знизити домагання, щоб уникнути невдачі.

Найяскравіше такі конфлікти виявляються у талановитих людей із завищеним рівнем домагань. Зазвичай їхня поведінка характеризується тривожністю, помисливістю. Будь-який успіх вони приписують собі, а невдачу - обставинам або діям недоброзичливців;

б) моральнісний конфлікт - це зіткнення між минущими бажаннями та моральною нормою, між почуттям любові та почуттям обов'язку, між різними моральними цінностями;

7) невротичний конфлікт - це психогенний розлад, в основі якого лежить непродуктивна та нераціональна суперечність між особистістю та значущими для неї сторонами дійсності, яка супроводжується виникненням хворобливих, обтяжливих переживань невдач, незаловолених потреб, недосяжності життєвих цілей. Невротичний конфлікт виявляється у різних фобіях, страхах, підвищеній тривожності, відчутті неповноцінності.

Люди, які схильні до бурхливих внутрішньоособистісних переживань, мають деякі специфічні риси. Вони характеризуються імпульсивністю, завищеним рівнем домагань та критичності до вчинків оточення, низькою самокритичністю.

Міжгруповий конфлікт має місце там, де гострі суперечності виявляються у відносинах між окремими соціальними групами, кожна з яких керується власною метою, до того своїми практичними діями перешкоджають успіху діяльності одна одній. До такого конфлікту може призвести шпигунство, суперництво в боротьбі за зони впливу тощо.

Суперечності в людських взаєминах не завжди призводять до конфлікту: чимала частина з них розв'язується шляхом домовленості, знаходження консенсусу.

У групах і колективах, які вже сформувалися і члени яких мають достатній досвід спільного співжиття, суперечності виникають не так часто, як у новостворених.

Це пов'язано з тим, що завдяки взаємному пізнанню і обопільній адаптації досягається такий рівень сумісності членів, коли небезпека розвитку конфлікту зводиться до мінімуму. У групах і колективах, що перебувають на стадії становлення і розвитку, суперечності нерідко завершуються конфліктами, їх причиною можуть бути психофізіологічна і соціально-психологічна несумісність їх членів, важкий характер, завищена самооцінка тощо.

В особистих відносинах, що виникають із приязні і ґрунтуються на спільності життєвих інтересів, несумісність рідко буває причиною конфліктів.

В міжгруповому конфлікті сторонами протиборства виступають групи. В основі такого протиборства лежить зіткнення протилежних інтересів, цінностей, цілей. При вивченні міжгрупових конфліктів використовують різні підходи. При мотиваційному підході поведінка груп і її відношення до інших груп розглядається як відображення її внутрішніх проблем. Направлена на зовнішнє оточення ворожість (аутгрупова) є наслідком внутрішнього напруження і проблем в самій групі, її власних протиріч і конфліктів. Група має потребу в зовнішніх конфліктах, тому, що такі конфлікти дозволяють їй вирішити власні проблеми.

3. Фрейд стверджував, що аутгрупова ворожість абсолютно необхідна в будь-якій між груповій взаємодії, і носить універсальний характер, оскільки сприяє згуртованості і стабільності групи. Механізм формування цієї ворожості до "чужих" пов'язаний з інстинктом агресії, емоційною ідентифікацією зі своїм лідером. Ця інтерпретація Фрейда механізму виникнення ворожості до "чужих" і прив'язаності до "своїх" не отримала значної підтримки.

Міжгрупові конфлікти пояснюються також на основі концепції фрустраційної детермінації агресії. Л. Берковиц в книзі "Агресія: соціально-психологічний аналіз" розглядає різноманітні сотаально-психологічні впливи на агресивну поведінку. Він ввів поняття "відносна деривація" — оцінка положення власної групи як гіршої порівняно з іншими групами. Своїй групі приписуються менші можливості, обмеженість в правах, несправедливий соціальних статус. Групи можуть відчувати велике незадоволення. Якщо їх очікування були більш високими або якщо вони оточені групами, що знаходяться в кращому положенні ніж вони.

При зростанні рівня добробуту, матеріального, соціального статусу, змінюється і планка, у відповідності до якої людина, група оцінює свої досягнення. Д. Майєрс доводить, що відносна деривація виникає в результаті "порівняння направленого вверх" і стає для групи джерелом фрустрації, можливо агресії. При цьому об'єктом агресії може стати не тільки той, хто безпосередньо викликав фрустрацію, але будь-яка людина або група людей, що асоціюються з ним по ознаці групової належності або по іншим причинам виявились в ролі "козла відпущення".