53. Колектив. Типи поведінки людини в колективі. Розвиток групи в колективі. Основи згуртованості в колективі.

Колектив - це група людей, залучених до спільної діяльності і об'єднаних єдиною метою, яка підпорядковується суспільній меті. Типи поведінки людини в колективі. Узгоджені дії колективу, спрямовані на досягнення мети, на підтримку спільних зусиль, кваліфікуються як колективістські дії. Поведінка особистості може бути конформною. Конформність у поведінці виявляється в тому, що людина пасивно пристосовується до оточення, не виробляє власної активної позиції, а намагається поводитися, орієнтуючись на оцінку сторонніх, пристосовуючись до їхніх вимог. Конформізм - це така поведінка людини, для якої характерною є зовнішня відповідність колективній меті, навіть якщо людина внутрішньо не погоджується з нею. Взаємовідносини окремих членів у групах і колективах складні й різноманітні. Вони можуть мати діловий характер, коли їх об'єднує співробітництво, спільна участь у реалізації важливих виробничих справ, праці. У цілому трудовий колектив — це група людей, які об’єднані для спільної соціально значущої та корисної для суспільства трудової діяльності, кінцеві результати якої залежать від кожного і яка зумовлена певною системою економічних, соціальних і психологічних відносин. Колектив характеризується спільними інтересами і цілями почуттям солідарності, самовизначення.

Соціологія вивчає функції, типи, рівні розвитку, згуртованість, структуру трудового колективу.Відомі такі основні функції трудового колективу:

·  виробничо-економічна, або цільова, заради якої і створюється колектив;

·  соціальна, що полягає в задоволенні соціальних потреб членів колективу (забезпечення матеріальними благами, створення умов для підвищення кваліфікації, розвитку й використання природних здібностей, організація відпочинку тощо);

·  духовно-інтегративна, що полягає в мотивації трудової поведінки, розвитку й соціалізації особистості, згуртуванні колективу.

Трудові колективи поділяються на різні типи:

·  за організаційними зв’язками, що мають три рівні: основний колектив (вищого рівня), проміжнийпервинний (нижчого рівня); (середнього рівня) і

·  стадіями розвитку — колектив, що формується, і зрілий колектив;

·  величиною — великі, середні та малі колективи.

Група на початковому етапі роботи може бути неорганізованою асоціацією випадково дібраних людей, що склали певний іспит і отримали змогу працювати під чиїмось керівництвом.

Сама людська природа спонукає будь-яке об'єднання людей, якщо воно досить довготривале, утворити певну внутрішню структуру. У такій групі зазвичай усі рівні, проте вона із свого складу виділяє лідера, який бере на себе влаштування якогось аспекту спільної діяльності. Якщо до появи лідера всі працювали паралельно, то після цього робота виконується спільно. Змінюється і ставлення до цілей діяльності: якщо раніше воно збігалося лише частково, то тепер - повністю.

Одним із важливих критерії рівня розвитку групи є згуртованість

колективу - риса, яка характеризує його міцність і сталість психологічних зв'язків між членами колективу в межах соціальної спільності. Чим більш згуртований колектив, тим імовірніше, що він спроможний протистояти впливові внутрішніх і зовнішніх чинників, які його дезорганізують.

Виділяють такі чинники, які сприяють згуртованості колективу:

а) ідейна згуртованість;

б) міжособистісна згуртованість; в) організаційна згуртованість.

Отже, слід з'ясувати, які засоби і методи посилюють згуртованість колективу. Передусім, це виховання, що дає змогу досягти відповідності орієнтації членів колективу на певні цінності, мету та завдання, які люди виконують. Успішність такого виховання посилює те, що організація спільної діяльності, реалізація мети досягаються за умови чіткої взаємодії і взаємодопомоги, які правильно регулюють міжособистісні відносини в колективі.

Вирішальним чинником для посилення згуртованості колективу є підвищення змістовності і спрямованості внутрішнього життя колективу, яке має значно виходити за межі особистісних інтересів і зосереджуватися на найважливіших напрямах суспільного життя і його інтересів. У структурі утворених груп чітко виявляється ієрархія статусів їх членів, що визначаються різними соціально-психологічними чинниками. Найпопулярніші з них входять до складу підгрупи лідерів.

Лідер - це особистість, що користується визнанням та авторитетом групи і за якою група визнає право приймати рішення про дії у важливих ситуаціях, бути організатором діяльності групи і регулювати відносили в групі.

Кожен колектив завжди має свого лідера, організатора.

Зростання і становлення колективу, як уже зазначалося, передбачає розвиток і вдосконалення спеціалізації підлеглих.

Офіційне керівництво і лідерство являють собою різні форми керування колективом. Для максимального ефекту вирішення завдань, для досягнення мети потрібний взаємовплив кожної з цих форм. Перша форма управління спрямована на вирішення стратегічних, а друга -тактичних завдань під час виробничого процесу.

У групах людей, крім офіційного керівництва, є ще і неофіційний лідер.

Разом з тим, залежно від характеру діяльності, відбувається ще й диференціація лідерів. У найкращому разі офіційний керівник поєднує і функції неофіційного лідера. У противному - непопулярний керівник, претендуючи на лідерство, буде більше зацікавлений не в успіху спільної діяльності, а у підвищенні власного авторитету, престижу, вдаючись до всіляких засобів, зрештою, на шкоду загальній справі.

Справжнім лідером колективу є той, хто завдяки своїм особистісним якостям виявляє переважний вплив на інших, вирішуючи виробничі завдання. Такий лідер чітко усвідомлює обсяг завдань на найближче і най віддаленіше майбутнє, бачить шляхи їх оптимального вирішення і працює на більш високому рівні порівняно з іншими членами команди.

Психолог Д. Картраіт приходить до висновку, що групова згуртованість характеризується тим, якою мірою члени групи бажають залишитися в ній. Група, тобто трудовий колектив, задовольняє індивіда (працівника) тільки в тому разі, якщо він забезпечує перевагу виграшів над програшами більше, ніж будь-яка інша група.

Тобто згуртованість групи має два головних утворюючих фактори: перший - це ступінь привабливості власної групи, а другий - сила привабливості інших досяжних груп.

Звідси групу можна визначити як сукупність індивідів, пов' язаних таким чином, що кожний із них вважає, що переваги від об' єднання мають більшу значимість, ніж ті, які можливо одержати поза групою. Якраз це й означає, що будь-яка група людей з самого початку є згуртованим цілим, а надалі все залежить від її сталості.

Зарубіжні учені визначають згуртованість як міжособистісну аттрактацію (притяжіння).

До факторів, які впливають на рівень згуртованості (симпатій), відносяться:

o частота взаємодії;

o стиль керівництва групою;

o статусні та поведінкові характеристики членів групи;

o вияви подібності між людьми (за установками, віком, професією тощо);

o успіх у виконанні групового завдання.

Наслідком симпатії (згуртованості) є сприятлива оцінка міжособистісної взаємодії, зростання комфортної поведінки, зростання продуктивності групи.

До сил згуртованості відносяться:

o мотивація потягу індивіда до групи як сукупність його потреб і цінностей;

o спонукальні властивості групи (цілі, характеристика членів групи, спосіб дій, престиж);

o очікування індивіда (позитивні або негативні);

o порівняння та суб' єктивна оцінка наслідків перебування людини у різних соціальних групах.

До спонукальних властивостей групи належать:

o привабливість членів групи;

o подібність між членами групи;

o особливості групових цілей;

o своєрідність взаємозв' язку членів групи;

o задоволеність груповою діяльністю;

o характер керівництва і прийняття рішень;

o статутно-рольові аспекти;

o групова атмосфера (клімат);

o величина групи.