2).Основні фактори,що впливають на продуктивність праці

Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності праці. Національний дохід, або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. 

Усі фактори, що впливають на продуктивність праці, можна розділити на дві групи: Перша група включає фактори, які діють у напрямку підвищення продуктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва, соціальних умов життя трудящих. Другу групу представляють фактори, що негативно відбиваються на продуктивності праці. До них відносяться несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обстановка. На рівні окремого підприємства та організації усі фактори можна розділити на внутрішні і зовнішні. Перші включають рівень технічної озброєності підприємства, ефективність застосовуваної технології, енергооснащеність праці, організацію праці і виробництва, дієвість застосовуваних систем стимулювання, навчання кадрів і підвищення кваліфікації, поліпшення структури кадрів тощо, тобто все те, що залежить від колективу підприємства і його керівників. До зовнішніх факторів варто віднести зміни асортименту продукції і її трудомісткості в зв"язку зі зміною державних замовлень чи попиту та пропозиції на ринку; соціально-економічні умови в суспільстві і регіоні; рівень кооперації з іншими підприємствами; надійність матеріально-технічного постачання, природні умови.

За своїм внутрішнім змістом і сутністю усі фактори прийнято поєднувати в три основні групи: Класифікація факторів продуктивності праці 1) матеріально-технічні, зв"язані з рівнем розвитку техніки і технології, впровадженням у виробництво наукових відкриттів і розробок, удосконалюванням знарядь і засобів праці;  2) організаційні, обумовлені організацією виробництва, праці і керування;  3) соціально-економічні, зв"язані зі складом працівників, рівнем їхньої кваліфікації, умовами праці і побуту, відношенням працівників до власності,

ефективністю стимулювання праці і зацікавленістю в кінцевих результатах виробництва, тобто з усім, що стосується людини і її відношення до праці.

3).Принципи створення безвідходних(маловідходних) виробництв.

Безвідходна технологія — практичне використання знань, методів та засобів з тим, щоб у рамках споживання людиною забезпечити найбільш раціональне використання природних ресурсів та енергії і захистити навколишнє середовище. У визначенні безвідходної технології розуміється не тільки виробничий процес. Це поняття стосується і кінцевої продукції, яка повинна мати наступну характеристику: тривалий термін служби виробів, можливість неодноразового використання, легкість повернення у виробничий цикл або переведення в екологічно безпечну форму після виходу з ладу.

Теорія безвідходних процесів у рамках основних законів природокористування базується на двох засадах: вихідні природні ресурси повинні використовуватися один раз для усіх продуктів, а не кожен раз для окремих; створені продукти після використання за прямим призначенням повинні відносно легко перетворюватися у первинні елементи нового виробництва.

Поняття «безвідходна технологія» умовне. Під ним розуміється теоретична межа або гранична модель виробництва, яка у більшості випадків може бути реалізована не в повному обсязі, а лише частково (звідси і назва — маловідходна технологія).

У цілому комплексний підхід до оцінки ступеню безвідходності виробництва повинен базуватися на: обліку не стільки безвідходності, скільки ступеню використання природних ресурсів; оцінці виробництва на основі матеріального балансу, тобто на відношенні кінцевої продукції до маси використаної сировини, визначенні ступеню безвідходності за кількістю залишків, які утворюються на одиницю продукції.

Для більш точного визначення необхідно ввести коректуру на токсичність залишків.

Основні принципи створення безвідходних виробництв полягають у комплексному використанні сировини, утворенні принципово нових та вдосконаленні діючих технологій, створенні замкнених водо- та газооборотних циклів, кооперації підприємств та територіально-виробничих комплексів.

1. Комплексне використання сировини. Залишки виробництва — це невикористана або недовикористана частина сировини. Проблема комплексного використання сировини має велике значення як з точки зору екології, так і з точки зору економіки. Вона пов'язана, з одного боку, зі зростаючими темпами промислових виробництв, а з іншого із необхідністю економного використання природних ресурсів (зменшення запасів та підвищення цін). Джерелами залишків є:

• домішки у сировині, тобто компоненти, які не використовуються у даному процесі для отримання готового продукту;

• неповнота протікання процесу, залишок корисного продукту у сировині;

• побічні реакції, які призводять до утворення невикористаних речовин.

2. Утворення принципово нових та вдосконалення діючих технологій (схем). Це дуже важливий етап у технології. Наприклад, в основу утворення атомної промисловості покладені принципи, які виключають забруднення навколишнього середовища або значне зниження його. У чорній металургії створено нову технологічну схему, яка дозволяє скоротити забруднення середовища — пряме відновлення заліза.

3. Створення замкнених водо- та газооборотних циклів. Це сприяє неодноразовому використанню води та газів, виключаючи при цьому надходження до навколишнього середовища забруднених речовин.

4. Кооперація підприємств та територіально-виробничих комплексів. У більшості випадків залишки одного виробництва є сировиною для інших виробництв. У зв'язку з цим пропонується термін «залишки» замінити на «продукти незавершеного виробництва».

Д. І. Менделєєв казав, що в хімії немає відходів, є невикористана сировина.