- •Українська драматургія кінця 19 століття. (театр корифеїв)
- •І.Карпенко-Карий (1845-1907 )
- •«Мартин Боруля» (1886 рік)
- •Іван Якович Франко (1856-1916)
- •Перший період творчості
- •Тематичні групи творів:
- •Класифікація творів (за акад. О.Білецьким):
- •Велика проза (повісті та романи)
- •«Мойсей» (1905)
- •1) Віршова форма з трирядкових строф, у якій римуються між собою перший і третій рядки, а другий рядок римується з першим і останнім рядками наступної строфи;
- •2) Вірш, написаний у такій формі.
- •Аналіз поеми
- •Про поему (пояснення головних елементів).
- •Коротка характеристика основних персонажів
Перший період творчості
Перший період творчості Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі» (1878), «Вічний революціонер» (1880), «Не пора…» (1880) та ін., повісті «Boa constrictor» (1881), «Борислав сміється» (1881), «Захар Беркут» (1882), низка літературознавчих, публіцистичних статей.
Політична діяльність
1888 року Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889) письменника. 1890 року за підтримки Михайла Драгоманова Франко став співзасновником Русько-Української Радикальної Партії (РУРП, її перший голова до 1898 р.), підготував для неї програму, разом з Михайлом Павликом видавав півмісячник «Народ» (1890–1895). У 1895-му, 1897-му і 1898-му роках Радикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту й Галицького сейму (від Тернопільщини), але — через виборчі маніпуляції адміністрації, провокації ідеологічних та політичних супротивників — без успіху. 1899 року через кризу в РУРП почалась криза, Франко спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904 року, після чого полишив активну участь у політичному житті.
Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»
Останні роки життя.
1908 року стан здоров'я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. За останній період він написав «Нарис історії українсько-руської літератури» (1910), «Студії над українськими народними піснями» (1913), здійснив багато перекладів з античних поетів. 1913 року вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка.
Видав власні твори у 50 томах!
Особливості творчості:
І. Франко творив майже в усіх літературних жанрах: поезії, поеми {соціально-побутові, сатирично-політичні, гумористичні, історичні, біографічні, філософські), казки, оповідання для дітей і дорослих (понад 100), повісті, романи, драматичні твори (близько 15), нариси, фейлетони, памфлети, етюди, літературно-критичні статті тощо);
проза письменника має гуманістично-просвітительський зміст, насичена соціальним оптимізмом (через соціалістичні погляди у політиці);
поезія характеризується патріотичною наснаженістю, глибиною філософських роздумів, щирістю душевних переживань (деякі твори митця покладені на музику: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Червона калино, чого й в лузі гнешся?»);
Тематичні групи творів:
– сучасне і минуле галицького села;
– зображення життя людей «дна»;
– навчання і виховання дітей;
– життя інтелігенції, духівництва, робітників;
– історичне минуле;
– проблеми сучасного життя та ін.
Стильово І. Франко належить до перших реалістів в українській літературі. Він - найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була вже його друга збірка «З вершин і низин».
