7. Еколого-ландшафтний і агроекологічний методи

Метод еколого-ландшафтного землеустрою, основою якого є агроекологічна типізація, призначений для діагностики й оцінювання агроекологічного стану земель, виявлення їхньої придатності під культури й угіддя, а також для розроблення заходів щодо охорони земель і поліпшення режимів життєзабезпечення конкретних груп сільськогосподарських рослин.

Еколого-ландшафтний метод враховує ландшафтну дифе­ренціацію території з виділенням еколого-ландшафтних зон (типів, підтипів, видів) і передбачає устрій території по визначених частинах агроландшафту (місцевостях, урочищах, підурочищах).

Землевпорядне проектування на ландшафтній основі починаєть­ся з еколого-ландшафтного мікрозонування території сільської ради або с-г підприємства, яке здійснюється в ході підготовчих робіт до складання проекту землеустрою і закінчується формуванням екологічно однорідних ділянок, до яких прив'язується система господарства, землеробства. Додатково проектуються організаційно-територіальні захо­ди, які підвищують екологічну стабільність території: мікрозаповідники, міграційні коридори, зони рекреації та ін.

Агроекологічний метод передбачає вивчення агроекологічних особливостей території (агроекологічних чинників і режимів) щодо окремих видів або груп с-г рослин і виділення агроекологічно однотипних територій (зон, класів, підкласів, ком­плексів) як базису здійс­нення землеустрою.

Підсумком землевпорядного проектування при цьому є виділен­ня первинних агроекологічно однорідних ділянок (агроекотонів) як фізичної основи каркаса для при­в'язування системи ведення господарства, встановлення складу, площ і трансформації угідь, розміщення сівозмін, їхніх полів, робо­чих ділянок, облаштування території садів, виноградників, сіножа­тей, пасовищ тощо.

Виділення в складі земельного фонду груп земель, однорідних за агроекологічними ознаками і властивостями, називають агроекологічною типізацією земель.

Дані агроекологічної типізації земель вико­ристовують для визначення агроекологічного потенціалу території, що є основним критерієм агроекологічного оцінювання.

При агроекологічній типізації (класифі­кації) земель визначають агроекологічні зони вирощування сільськогосподарських культур, еколого-економічні класи земель, агроекологічні підкласи земель,  агроекологічні комплекси земель.

Агроекологічна зона вирощування с-г куль­тур (агроекотип) — найбільша із систематичних одиниць типології поєднує землі за чинника­ми, що характеризують природні процеси, особливості міграції і нагромадження речовин, у тому числі забруднювальних, а також формування агроекологічних режимів.  Агроекологічне зонування пов'язане з типізацією агроландшафтів.

Еколого-економічний клас земель поєднує землі, однорідні за спрямованістю й інтенсивністю природних процесів, які формують агроекологічні режими. У межах одної зони можна виокремити кілька класів за ступенем ерозійної небезпеки, еродованості, зволоженості, рівнем окупність затрат при вирощуванні основних с-г культур.

Агроекологічний комплекс земель або тип землекористування — це сукупність агроекологічне однорідних ділянок, що входять у ви­значену систему устрою території з погляду інвестиційної приваб­ливості землекористування.

Агроекологічний підклас земель характеризує екологічно однорідний масив землі, яку називають екотипом, з конкретними параметрами життєвих умов, що задовольняють ті або інші сільськогосподарські рослини.

Агроекологічний потенціал земель залежить від поєднання агро­екологічних чинників і оцінюється за здатністю земельних ділянок виробляти різноманітний асортимент продукції.

Агроекологічні чинники — це чинники природного середовища, що зумовлюють ріст і розвиток рослин (абіотичні (чинники неживої природи), біотичні (рослини і живі організми), антропогенні (спричинені діяльністю людини).

Питання

Принципи системно-діагностич­ного аналізу регіонального, територіального або внутріш­ньогосподарського розвитку землекористування.

Сутність методів економічного районування території (інтегрального і галузевого)

Сутність методів типології і класифікації земель.

Зміст методу оцінювання економіко-географічного поло­ження і природно-господарського використання.

Зміст ме­тодів комплексного економічного оцінювання регіона­льного розвитку системи землекористуван­ня.

Норматив­ний метод землевпорядного проектування.

Балансовий метод землевпорядного проектування.

Сутність картографічного методу землевпорядного проектування.

Сутність і зміст еколого-ландшафтного ме­тоду землевпорядного проектування.

Розподіл ґрунтів на класи обмежень за показником еродованості:

Еродованість
Ступінь еродованості	Крут. схилу, ◦	Використання в с-г	Клас придат	Угіддя
відсутня	До 3	Використання грунтів не потребує жодних протиерозійних заходів.	I	Рілля
Слабкий ступень еродованості	3-5	Грунти потребують запровадження протиерозійної агротехніки.	II
Середній ступень еродованості	5-8	Грунти потребують запровадження протиерозійної агротехніки та специфічних протиерозійних заходів	III
Сильний ступень еродованості	8-12	Грунти потребують запровадження специфічних протиерозійних заходів.	IV
	12-16	Землі залужують різнотравно-злаковою рослинністю і придатні для інтенсивного випасання тварин. Основний напрямок використання – пасовища.	V	Пасовища та сіножаті
	16-20	Землі придатні для помірного випасання тварин. Основні напрямки використання – пасовища та сіножаті.	VI
	20-25	Землі не придатні під пасовища. Основний напрямок використання – сіножаті.	VII
	Більше 25	Землі використовуються під паркові та рекреаційні зони. Випасання чи скошування травостою на таких землях забороняється	VIII	Паркові та рекреаційні зони

Зволоження
Назва грунту	Рівень грунтових вод	Необхідні заходи	клас	угіддя
неоглеєні	Більше 3 м	Рівень підґрунтових вод глибше 3 м не призводить до надмірного зволоження ґрунту. Такі ґрунти без жодних обмежень доцільно використовувати у складі ріллі	I, II	Рілля
Глеюватий грунт	2-3 м	При рівні підґрунтових вод 2-3 м грунти можна використовувати у складі ріллі за умови дренажу земельних ділянок.	III, IV
Глейовий грунт	1,5-2 м	Рівень підґрунтових вод у 1.5-2 м робить грунти перезволоженими і непридатними для використання у складі ріллі. Зазвичай такі земельні ділянки рекомендують використовувати під природні сіножаті та пасовища.	V-VII	Пасовища, сіножаті
Поверхнево оглеєний	Менше 1,5 м	Непридатними для ведення с-г виробництва вважаються земельні ділянки з рівнем підґрунтових вод ближче ніж 1,5 м від поверхні. Такі ділянки можна залучати до с-г виробництва лише за умови проведення осушувально-меліоративних заходів.	VIII	Не використовуються

Засолення.

Засолення
Грунт		Вміст солі	заходи	клас	Угіддя
Незасолений		Менше 0,3%	Не потребує меліоративних заходів	I	Рілля
Засолений		0,3-3%
Солонцюватий		3-10%	Потребують гіпсування	ІІ-ІІІ
Солонець	Солонець мало натрієвий	10-25%		IV
	Солонець середньо натрієвий	25-40%		V-VII	Природні пасовища
	Солонець багато натрієвий	Більше 40%		VIII	Не використовуються

Придатність земель для лісового господарства

Клас	Наявність обмежень	Характеристики грунтів	Продуктивність
I	Не мають суттєвих обмежень для використання в лісовому господарстві.	Ґрунти потужні, добре дреновані, середнього механічного складу, з високим ступенем вологоємності, високопродуктивні	Більше 12 м3/га в рік
II	Мають невеликі обмеження	Потужні, добре дреновані ґрунти середнього і важкого механічного складу з доб­рою водоутримуючою здатністю. Обмежуючим фактором є віднос­но несприятливі кліматичні умови, мала потужність кореневого шару, недостатня родючість або комплекс несприятливих фак­торів.	10-12 м3/га в рік
III	Мають помірні обмеження	Обмежуючим фактором є несприятливі кліматичні умови і експозиція схилів, ускладнений дренаж, низька родючість ґрунтів, порівняно недостатня або зайва зволоженість. Ґрунти рівної потужності, середнього або важкого механічного складу.	7,5-9,9 м3/га в рік
IV	Мають помірно суворі обмеження	Недостатня потужність коренезаселеного шару, надлишок або недостача ґрунтової вологи, несприятливі кліматичні умови, несприятлива експо­зиція схилів, низька родючість	5,5-7,4 м3/га в рік
V	Мають сильні обмеження	Місцеві або регіональні кліматичні умови, не­сприятлива експозиція схилів, недостатня потужність профілю, надлишкове або недостатнє зволоження, сильна кам'янистість, низька родючість	3,5-5,4 м3/га в рік
VI	Мають сильні обмеження для використання в лісовому господарстві.	Основними обмежуючими факторами є невелика потужність ґрунтового шару, недостатня або надмірна зволоженість, низька природна родючість, дуже великий вміст каміння (вихід скельних порід), несприятлива експозиція схилів. Ґрунти малопродуктивні, сильно кам'янисті, дуже легкого механічного складу.	1,1-3,4 м3/га а рік
VII	Мають сильні обмеження, які майже вик­лючають лісівництво.	Мінеральні малопотужні ґрунти з виходом скельних порід, сильно-еродовані, погано дреновані ґрунти і т.п., обмежуючими факторами є дуже мала потужність ґрунтового профілю, заболочення, часте затоплення, дуже сильно розвину­та, ерозія, дуже несприятливі кліматичні умови і експозиція схилів.	нижче 1,0 м3/га в рік