2. Методи економічного районування (зонування)

2.1. Інтегральне економічне районування (зонування)

Економічне районування - поділ території за природними умовами та умовами формування територіально-виробничих комплексів, що проводиться з метою забезпечення збереження екологічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки адміністративно-територіальних утворень.

Економічний район (зона) — це частина території країни, ре­гіону або району, що характеризується комплексністю системи виробництва і спе­ціалізацією інфраструктури. Характерними для економічного району (зони) є спільність умов і процесів розвитку структури землекористування та його вза­ємодія з навколишнім природним середовищем.

Виділення економічних районів забезпечується в результаті глибокого аналізу всієї сукупності природно-ресурсних, економічних, історичних, транспортних та інших умов розвитку і розміщення господарства.

Райони (зони) територіальної організації використання та охорони земель можуть виділятися за такими чинниками:

• спільність ресурсного потенціалу території;

• подібність соціально-економічних умов, в т.ч. сформо­вані локальні системи розселення та елементи інфраструктури (ме­режа шляхів, система енергоспоживання, мережа ринків збуту про­дукції, мережа рекреаційних або оздоровчих об'єктів і територій тощо);

• подібність природних умов;

• адміністративний поділ (умови управління).

Основні принципи комплексного підходу до районування:

•  врахування відмінностей у спеціалізації господарства або ти­пах землекористування всередині адміністративно-територіальної одиниці та виявлення їх сталості і доцільності господарського вико­ристання земель;

•  виявлення районоутворювального значення міст, промислових вузлів та інших центрів, що визначають місце в ієрархії районів вищого рангу;

•  аналіз транспортно-економічних зв'язків, їх інтенсивності й конфігурації, що впливають на формування функціональної струк­тури землекористування і відображають характер територіальної організації використання земель навколо промислових вузлів і центрів;

• врахування ймовірності будь-яких великих новобудов у райо­ні, експлуатації відкритих джерел природних ресурсів та форму­вання різних локальних територіально-виробничих комплексів з оцінюванням можливого їх впливу на економіку землекористування району (зони);  

• врахування особливостей окремих частин територіально-адмі­ністративних утворень з надмірною заселеністю, заболоченістю, го­ристістю та іншими компонентами природного середовища, які по­мітно впливають на спеціалізацію землекористування.

З розвитком земельних відносин та істотними змінами в структурно-територіальному поділі земельних ресурсів межі і склад районів іноді зміню­ються. Проте в цілому контури економіч­них районів залишаються достатньо стійкими протягом тривалого часу, що дає змогу ставити конкретні завдання розвитку системи землекористування.

2.2. Галузеве економічне районування (зонування)

Галузевий економічний район — це територія з певним поєднанням галузей і виробництв, яка має специфічні умови, струк­туру, проблеми і перспективи розвитку, територіальну організацію і географічне положення.

Завданнями галузевого районування (зонування) є:

•  виявлення сучасної ролі і потенційних можливостей різних територій у розвитку виробництва;  

• вивчення умов розвитку виробництва у кожному районі, особливостей способів і методів господарювання, що забезпечують найефективніше використання земельних ресурсів і дохідності виробництва;  

• визначення шляхів удосконалення взаємодії певної галузі з іншими видами виробництва в районі,

• виявлення су­перечностей та регіональних проблем, розв'язання яких сприяє підвищенню продуктивності виробництва;

•  передбачення змін.

В економічному аналізі галузевого районування важливо дати правильну економічну оцінку розміщення галузей, визначити чинники позитивного чи негативного впливу землекористу­вання на економічну ефективність виробництва, а також можливі перспективи раціонального розміщення виробництв кожної із галузей.

Головні ознаки, за якими здійснюється галузеве району­вання:

• спеціалізація,

• концентрація,

• структура виробництва,

• сис­тема галузевих центрів,

• стійкість зв'язків виробництва з ін­шими галузями у межах певної території.

В результаті галузеві спеціалізовані райони відрізняються один від од­ного природними й економічними умовами, специфікою форму­вання земельних відносин, відстанню до ринків збуту продукції, виробничою спеціалізацією і структурою землекористування.

Під час галузевого спеціалізованого районування проводиться вивчення та обґрунтування наступних факторів:

• структури землекористування і пропорційності поєднання ви­робництв щодо сталого землекористування;

• раціонального рівня використання земель і територіальної концентрації виробництв;

• територіально-виробничих зв'язків галузей АПК та інших;

• економічно виправданих зон збуту і споживання готової про­дукції сільського господарства;

• перспектив розвитку і напрямів ефективного використання землекористування.