4. Проблема конституційного та правової держави. Сучасні ідеї про правову державу, їх відображення в конституційному законодавстві і реалізація в практиці державного будівництва.

До правової держави Б.Кістяківський ставить вищі вимоги, ніж до державних утворень інших типів. Він пише: «Правова держава — вища форма державного буття, яку виробило людство як реальний факт». Сучасні дослідники також стверджують, що правова держава в цілому дуже подібна до конституційної і відрізняється лише певними моментами своєї довершеності і досконалості.

Б.Кістяківський не згадує про конституцію як про одну з найголовніших ознак правової держави. Характеризуючи правову державу, Б.Кістяківський вказував на таку її найважливішу ознаку, як обмеженість і підзаконність влади та її безособовість.

На його думку, першочерговим стримуючим фактором влади виступають не закони, які обмежують владу, а — невід'ємні, непорушні, недоторканні права особи. Ці права не надаються державою, а є природними і обов'язково регламентованими. По-друге, пише Б.Кістяківський: «Правова держава — це не лише держава, яка обмежує себе встановленими з власної волі нормами і виконує ці норми. У сучасній правовій державі керують не особи, а загальні правила чи правові норми. Держава, по суті, повинна перетворитись на правове явище, де кожна дія урядового апарату, суду й інших органів скеровуються відповідним законом, узгодженим із конституційним принципом».

У правовій державі законодавство повинно бути цілковито підпорядковане народу. Б.Кістяківський наділяє громадян правової держави всіма політичними правами людини, що записані і у Конституції України 1996 року.

З прийняттям Конституції України 1996 року і закріпленням у ній таких принципів правової держави, як верховенство права, поділ влади, рівність громадян перед судом і законом, універсальний судовий контроль тощо, українські демократи поклали собі за мету змінити старий бюрократичний тип організації держави на новий, демократичний, який би працював на благо людей і забезпечував би їх природні права і свободи.

Але аналізуючи сучасну політико-правову ситуацію в Україні, ми бачимо, що перші спроби побудувати демократичну, соціально-правову державу не принесли бажаних результатів. Проте це не вина Основного Закону.

Зростаюча роками кількість наукових праць, присвячених темі правової держави, є свідченням актуальності цієї теми, а значить — складності її проблем.

5. Конституційна характеристика України як демократичної, правової держави.

16 червня 1990, В період розпаду СРСР, Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, проголосивши державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. З прийняттям цього політико-правового документу українська нація здійснила своє невід'ємне право на самовизначення: утворено національну державу, і які-небудь насильницькі дії проти нього з боку окремих осіб або їх об'єднань переслідуються за законом. У Декларації наголошувалося, що народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Таким чином, вказувалося, що джерелом державного суверенітету є народний суверенітет. Про це ж йдеться і в чинній Конституції України (ст. 5).

Принцип народного суверенітету, принцип виборності органів державної влади, принцип поділу влади лежать в основі організації механізму демократичної держави, під яким розуміється держава, організація якого дає громадянам та їх об'єднанням можливість впливати на ухвалення державних рішень, пов'язана з їх рівноправною участю у формуванні і подальшому контролі органів держави. Принцип народного суверенітету, принцип виборності органів державної влади, принцип поділу влади закріплені діючою Конституцією України (ст. 5,6).

Чинна Конституція України проголошує Українську державу як правове. Практика правової життєдіяльності українського суспільства і держави багато в чому доводить декларативність цього конституційного положення, однак не можна і заперечувати наявність передумов і початку процесу формування Української держави як держави правового, під яким розуміється держава, влада органів, посадових осіб якого обмежена правом. Іншими словами, це держава, в якій організація і діяльність державної влади в її взаємовідносинах з громадянами та їх об'єднаннями заснована на праві і йому відповідає. При цьому конституції сучасних правових держав, говорячи про пов'язаності державної влади правом і законом, не ототожнюють ці поняття. На це вказує і ст. 8 Конституції України, що закріплює дію в Україні принципу верховенства права.

Початок процесу формування української правової держави, зокрема, пов'язано з установою Конституційного Суду України, поступовим приведенням українського законодавства у відповідність до норм міжнародного права, що закріплюють стандарти в галузі прав людини, проголошенням непорушності прав людини і встановленням основ юридичного механізму, що гарантує їх реалізацію, захист .