- •1. Геном прокаріот.
- •2. Кон’югація у прокаріот.
- •3. Трансформація у прокаріот.
- •4. Трансдукція у прокаріот.
- •5. Загальна характеристика спірохет.
- •6. Спірохетози.
- •7. Загальна характеристика архебактерій.
- •8. Рікетсії та хламідії.
- •9. Характеристика мікоплазм.
- •10. Збудники захворювань рослин
- •11. Збудники внутрішньолікарняних інфекцій.
- •12. Азотофіксувальні організми.
- •13. Оцтовокислі бактерії.
- •14. Властивості збудника поворотного тифу. Джерела інфекції, механізм передачі.
- •15. Загальна характеристика родини Vibrionaceae.
- •16. Властивості збудника чуми. Джерела інфекції, механізм передачі.
- •17. Властивості збудника холери. Джерела інфекції, механізм передачі.
- •18. Властивості збудників сальмонельозу. Джерела інфекції, механізм передачі.
- •19. Властивості збудника туберкульозу. Джерела інфекції, механізм передачі.
- •20. Загальна характеристика родини Enterobacteriaceae.
- •21. Властивості Helicobacter pylori. Джерела інфекції, механізм передачі.
- •22. Загальна характеристика родини Neisseriaceae.
- •23. Властивості збудника висипного тифу. Джерела інфекції, механізм передачі.
- •24. Властивості збудника лептоспірозу. Джерела інфекції, механізм передачі.
- •25. Характеристика актиноміцетів (актинобактерій).
- •26. Властивості збудника черевного тифу. Джерела інфекції, механізм передачі.
- •27. Загальна характеристика міксобактерій.
- •28. Властивості збудника дифтерії. Джерела інфекції, механізм передачі.
- •29.Бактерії-хижаки.
- •30.Родина Streptococcaceae.
- •31.Рід Staphylococcus.
- •32.Рід Bacillus.
- •33.Рід Clostridium.
24. Властивості збудника лептоспірозу. Джерела інфекції, механізм передачі.
Збудник: Leptospirainterrogans
Властивості збудника: Leptospirainterrogans - рід грамнегативних спіралеподібних бактерій класу спірохет. Бактерії цього роду рухливі - для них характерні поступальні, коливальні і обертальні рухи. Вони не забарвлюються аніліновими барвниками, їх видно тільки в темнопільному мікроскопі. Є близько 200 сероварів, 19 серологічних груп. Розмноження відбувається в болотистій місцевості.Leptospirainterrogansздійснює обертові (ротаційні, штопороподібні) та прямолінійні рухи, що сприяє його проникненню в організм людини чи тварини. При мікроскопії в темному полі живі лептоспіри мають вигляд рухомих сріблясто-білих ниток. Встановлено 3 основні структурні елементи лептоспір: зовнішню оболонку, цитоплазматичний циліндр та осьову нитку, яка за своєю структурою, фізичним і хімічним складом аналогічна або близька до джгутиків бактерій. Розмножуються лептоспіри шляхом поперечного поділу. Містять як РНК, так і ДНК. Грамнегативні, для їх фарбування можна використати метод імпрегнації сріблом. Патогенні лептоспіри утворюють екзотоксин і ферменти патогенності, а при їх загибелі вивільнюється ендотоксин. Лептоспіри мають складну антигенну структуру. Краще за інших вивчені спільний для усіх лептоспір гемолітичний антиген (родоспецифічний), розташований у глибині клітини, та типоспецифічні (серогрупоспецифічні) аглютиногени, які містяться у поверхневих структурах клітини.
Джерела інфекції: Джерелами інфекції є багато видів диких і домашніх тварин, в яких інфекція може перебігати латентно або у формі хвороби різної тяжкості. Це найчастіше гризуни з ряду мишоподібних. Велике поширення лептоспір відзначають серед свійських ссавців (велика та дрібна рогата худоба, свині, собаки тощо) і промислових (лисиці, вовки, дикий кабан тощо) тварин. Найбільше значення мають ті, які виділяють лептоспір у довкілля із сечею тривалий час, в першу чергу, гризуни і травоїдні.
Лептоспіроз належить до природно-осередкових зоонозних інфекцій. Заражені тварини разом з територією, на якій вони перебувають, утворюють природні, антропургічні (міські) та змішані осередки лептоспірозу.
Механізм передачі: Механізм передачі збудника контактний, шляхи передачі — водний, аліментарний, рановий. Зараження відбувається при вживанні контамінованої (обсімененої) води і харчів, під час купання, риболовлі, занять водним спортом у забруднених збудниками водоймах, при догляді за хворими тваринами, випадковому потраплянні сечі хворої тварини на пошкоджену шкіру людини. Для проникнення лептоспір достатньо найменших порушень цілісності шкіри. Іноді інокуляція збудника відбувається через кон'юнктиву. В шлунку людини збудник швидко гине через сильнокислу реакцію шлункового соку. Тому інфікування при вживанні забрудненої води або їжі здійснюється через дрібні пошкодження слизової оболонки ротоглотки. Хвора людина практично не становить небезпеки щодо зараження інших людей. В сечі людей лептоспіри швидко гинуть через її кислотність. Більш тривалий час виживають лептоспіри у вегетаріанців або веганів внаслідок залуження сечі через вживання рослинної їжи. Пряма передача інфекції між людьми відбувається вкрай рідко, при випадковому потраплянні крові від хворого в період лептоспіремії на незахищені шкіру та слизові оболонки тих, хто його оточує.
