21. Властивості Helicobacter pylori. Джерела інфекції, механізм передачі.

H. рylori— грамнегативні бактерії довжиною 2,5-3,5 мкм і діаметром 0,5-1,0 мкм, спіральну або бобовидной форми, з 2-6 джгутиками на одному з полюсів. Аэрофильные властивості виражені незначно. Мікроб виробляє уреазу, лужну фосфатазу, супероксиддисмутазу та інші біологічно активні речовини. Виживання в кислому середовищі забезпечується особливими внутримембранными каналами транспорту сечовини всередину бактерії. Ідентифікований білок (UreI), регулює надходження сечовини всередину бактерії. Додатковим фактором стійкості H. рylori є експресія флагелин гена (fliA). Цей же ген визначає рухливість мікроба. Найбільш частим джерелом інфікування є забруднена вода і їжа. До цього часу не встановлено способу передачі інфекції H. рylori. Основним шляхом вважається передача від людини до людини.

22. Загальна характеристика родини Neisseriaceae.

Його утворюють роди Neisseria, Acinetobacter, Moraxella і Kingella. Всі види родини є мешканцями слизових оболонок теплокровних. Кожен рід включає бактерії, що виділяються у людини при різних ураженнях, а також сапрофітіческій види.

Загальні ознаки бактерій цієї групи:

- здатні рости в присутності кисню,

- представлені нерухомими диплококами і короткими паличками, негативно фарбуються за Грамом.

Патогенними для людини властивостями володіють N. gonorrhoeae (гонокок) і N. meningitidis (менінгокок). У людини також виділяють непатогенні нейсерії N. sicca, N.flavescens, N. perflava, N. mucosa і N. lactamica, що викликають у осіб з імунодефіцитами опортуністичні поразки. Утворюють L-форми, у тому числі під дією пеніциліну. Під впливом хіміопрепаратів швидко змінюють властивості і утворюють грампозитивні форми. Гонококки мають складно організовану клітинну стінку; наявність тих чи інших її компонентів обумовлює їх внутрішньовидову диференціювання. За наявністю пілей гонококи поділяються на п'ять типів (Т1-Т5). Гонококки типів Т1 і Т2 забезпечені пілямі (Р + і Р + +), оточені капсулою і вірулентніші, бактерії інших типів авірулентне.

23. Властивості збудника висипного тифу. Джерела інфекції, механізм передачі.

Збудник: Rickettsiaprowazekii

Властивості збудника: Rickettsia — рід нерухомих, грам-негативних, не формуючих спори, надзвичайно плеоморфних бактерій, що можуть мати форму коків (біля 0,1 μм у діаметрі), паличок (1-4 μм завдовжки) або ниток (біля 10 μм завдовжки). Rickettsia — облігатні внутрішньоклітинні паразити, тобто їх зростання відбувається в межах цитоплазми еукаріотичних клітин-хазяїв (зазвичай епітеліальних клітин). Через це представники роду Rickettsia не можуть зростати на штучних поживних середовищах, які застосовують для культівації інших бактерій. Подібно до вірусів, вони ростуть тільки в живих клітинах, тому їх вирощують або в культурах тканин, або ембріонних клітин (зазвичай, використовують курячі ембріони). Більшість представників Rickettsia сприйнятливі до антибіотиків групи тетрацикліну, зокрема, до доксицикліну.

Rickettsiaprowazekii існує у 2-х стадіях: вегетативній або тканинній (забезпечує зростання й розмноження рикетсій) та спокою (забезпечує збереження у зовнішньому середовищі та проникнення до чутливої клітини). Вони мають 2 антигени:

- поверхнево розміщений видонеспецифічний (загальний з рикетсіями ендемічного висипного тифу та протеєм ОХ-19) — термостабільний, розчинний антиген ліпідно-поліцукридно-білкової природи;

- видоспецифічний нерозчинний термолабільний білково-цукридний антигенний комплекс, що розміщений під попереднім.

Для захисту від фагоцитозу рикетсії мають фосфоліпази та гемолізин. Культивують рикетсії Провасека на лабораторних платтяних вошах, у легенях білих мишей (інтраназальне зараження тварин) і в культурі тканин.

Джерела інфекції: Джерелом інфекції при висипному тифі є людина, яка заразилася вперше (епідемічний висипний тиф) або має пізній рецидив висипного тифу (хвороба Брілла-Цінссера). Хворий становить небезпеку в останні 2-3 дні інкубаційного періоду, протягом усього періоду гарячки та до 7-8-го дня нормальної температури. Рикетсії можуть виявлятися у невеликій кількості в крові й після того, але тоді вже вони не мають епідеміологічного значення.

Механізм передачі: Рикетсії Провасека передаються трансмісивним шляхом – через вошей. Воша інфікується при кровосмоктанні хворого і стає заразною для людини на 5-6-й день. За цей період рикетсії розмножуються в епітелії кишечнику і виділяються з фекаліями протягом життя комахи, але інфіковані воші гинуть вже через 7-10 днів від моменту зараження. Оптимальна температура для існування вошей — 30-32°С (вона відповідає температурі простору між тілом людини без гарячки і його білизною), тому вони швидко покидають хворих з високою температурою тіла та холодні трупи, що сприяє інфікуванню здорових людей. Воші не передають рикетсій своєму потомству.Людина заражається при розчухуванні, втираючи в місця укусів фекалії вошей, які останні виділяють при кровосмоктанні. Також можливе потрапляння екскрементів вошей при їх роздавлюванні на місці існуючих у людини саден, подряпин.Описані окремі випадки інфікування при переливанні крові, взятої у хворих в інкубаційному періоді. Рикетсії Провасека у людей не потрапляють у сечу, слину, харкотиння, екскременти.