15. Загальна характеристика родини Vibrionaceae.

Vibrionaceae — родина протеобактерій (лат. Proteobacteria), єдина родина ряду Vibrionales. Представники родини населяють прісноводні та солоні середовища. Кілька видів є патоґенами людини, тварин і рослин, наприклад, збудник холери Vibrio cholerae. Більшість біолюмінесцентних бактерій належать до цієї родини та зазвичай є симбіонтами глибоководних тварин.

Vibrionaceae — грам-негативні факультативно анаеробні організми, здатні до анаеробного дихання. Представники родини позитивні на оксидазу, пересуваються способом одного чи більше джгутиків, зазвичай полярних.

16. Властивості збудника чуми. Джерела інфекції, механізм передачі.

Чума - гостра, особливо небезпечна, карантинна інф. хв. з ураженням шкіри, лімфатичних вузлів, легень, септицемією й інтоксикацією. Збудник чуми належить до роду Yersinia. Уперше його відкрив А. Ієрсен у 1894 р.

Чумні мікроби мають форму дрібних грамнегативних овоїдних паличок завдовжки 1-2 мкм і завширшки 0,3-0,7 мкм. Вони нерухомі, спор не утворюють, мають ніжну капсулу, яка виявляється в мазках із патологічного матеріалу.

Основними хазяїнами паличок чуми в природі є чорний і сірий пацюки, ховрахи, хом’яки, тарбагани, піщанки, тушканчики, зайці й інші гризуни (до 300 видів).

Зараж. людини може відбуватися різними шляхами: трансмісивним - ч/з укуси бліх; контактним - при знятті шкурок з інфікованих промислових гризунів або розробці м’яса заражених верблюдів; аліментарним - при вживанні в їжу продуктів, контамінованих чумними бактеріями; повітряно-краплинним - від хворих на легеневу чуму людей.

17. Властивості збудника холери. Джерела інфекції, механізм передачі.

Збудником є холерний вібріон (Vibrio cholerae) серогрупи О1, яка складається з двох підвидів - класичного і Ель-Тор. Кожний підвид ділиться на три серовари: Огава, Інаба і Гікошима. В останні роки вважають, що між підвидами збудника суттєвої різниці немає. Збудник холери грамнегативний, має вигляд вигнутої, як кома, чи прямої палички, рухається завдяки джгутику. У довкіллі холерний вібріон здатний зберігати життєздатність досить довго, у воді відкритих водойм - декілька місяців, добре розмножується в м’ясі, молоці (не кислому), навіть у воді з невеликою кількістю білка. Мікроби можуть тривалий час перебувати в рибі, молюсках, креветках, крабах, планктоні, добре переносить низьку температуру й замерзання. Холерні вібріони швидко гинуть під дією сонячного проміння, при висушуванні, у кислому середовищі, при нагріванні (при кип’ятінні - відразу), дуже чутливі до кислої реакції (розчин соляної чи сірчаної кислоти 1:10000 вбиває їх за декілька секунд). Механізм зараження лише фекально-оральний. До найважливіших факторів передачі збудника належать забруднені вода, харчові продукти (переважно риба і молоко), руки, мухи. Найчастіше зараження відбувається через воду (вібріони здатні навіть «перезимовувати» у воді при температурі 4 °С). У водоймах тимчасовим резервуаром холерних вібріонів можуть бути риби, молюски, креветки. Розрізняють водні, аліментарні та контактно-побутові спалахи інфекції.