1. Геном прокаріот.

Прокаріоти — це організми, що не мають сформованого клітинного ядра, покритого оболонкою, і типового хромосомного апарату. Основний генетичний матеріал прокаріотів знаходиться в цитоплазмі у вигляді кільцевої молекули ДНК. Ця молекула (нуклеотид) не оточена ядерною оболонкою і прикріплюється до плазматичної мембрани. Крім нуклеоїда в прокариотичній клітині часто зустрічається невелика кільцева молекула ДНК, названа плазмідою. Плазміди можуть переміщатися з однієї клітини в іншу і вбудовуватися в основну молекулу ДНК. Деякі прокаріоти мають вирости плазматичної мембрани: мезосома, ламелярні тилакоїди, хроматофори. В них зосереджені ферменти, що беруть участь у фотосинтезі і в процесах дихання.

2. Кон’югація у прокаріот.

Кон'югація - статевий спосіб розмноження прокаріотів. У деяких одноклітинних і багатоклітинних існує форма статевого розмноження -кон'югація, особливістю якої є відсутність гамет. Під час кон'югації дві клітини обмінюються спадковою інформацією (у вигляді фрагментів молекули ДНК) через цитоплазматичний місток, що на певний час утворюється між ними. Біологічне значення кон'югації полягає в обміні спадковим матеріалом між особинами, що сприяє комбінативній мінливості. Кон'югація описана у бактерій родів Escherichia, Salmonella, shigella, pseudomonas, nocardia, enterococcus, staphylococcus. Здатність клітин бути донором повязана з наявністю у них статевого фактора F, який у разі конюгації передається від однієї клітини до другої.

3. Трансформація у прокаріот.

Трансформація-процес, за якого генетична інформація вноситься у клітину вільними молекулами ДНК або великими її фрагментами, що має певний ступінь гомології до хромосоми клітини-реципієнта. Трансформація вперше була виявлена Ф. Гріффітом (1928) у streptococcus pneumoniae. Генетичну трансформацію описано у бактерій родів diplococcus, bacillus, rhizobium, pseudomonas, Neisseria та ін. Трансформація здійснюється лише у певний період росту, коли клітини можуть поглинати молекули або фрагменти молекул ДНК. Цей період припадає здебільшого на середину логарифмічної фази росту. Період коли клітина може поглинати ДНК дуже короткий. Трансформація обмежується здатністю клітини-реципієнта включати фрагмент ДНК донора.

4. Трансдукція у прокаріот.

Перенесення ДНК від клітини-донора до клітини-реципієнта за допомогою помірного фага назив трансдукцією. Розрізняють 2 види трансдукції-загальну (неспецифічну) і специфічну. У разі неспецифічної трансдукції помірний фаг переносить будь-які гени з приблизно однаковою частотою. фаголізат таких клітин містить суміш нормальних і дефектних фагів. Зараження клітин реципієнта нормальним фагом веде до лізису клітин, а у випадку дефектного фага відбувається трансдукція. ДНК трансдукуючих фагів здатна рекомбінувати із хромосомою реципієнта. Прикладом специфічної трансдукції є передача генетичної інформації помірним фагом λ у E. Coli.

5. Загальна характеристика спірохет.

Спірохети-тип грам-негативних бактерій, які мають довгі клітини спіральної форми. Вони відрізняються наявністю джгутиків, які рухаються вздовж тіла в периплазмі, між шаром пептидогліканів та зовнішньою мембраною клітини, так звані подовжні філаменти. Вони викликають обертальний рух тіла бактерії, який дозволяє спірохетам пересуватися з місця на місце. Більшість спірохет вільно-живучі (не симбіонти чи патогени) і анаеробні, але є численні винятки.

Спірохети поділяються на три родини, всі розміщені в межах єдиного ряду. Важливі члени цього типу включають: Spirochaetaceae, Brachyspiraceae, Brachyspira, Serpulina, Leptospiraceae, Leptospira — види роду спричинюють лептоспіроз, Leptonema, Borrelia burgdorferi, яка спричинює хворобу Лайма, Treponema pallidum, яка спричинює сифіліс. Також спірохети зумовлюють періодонтит, фузоспірохетозний стоматит, цифровий дерматит рогатої худоби і свиней. Певні нехвороботворні спірохети представляють також великий інтерес, як наприклад симбіонти кишківнику термітів.