Прояви дцп[ред. • ред. Код]

Церебральні паралічі можуть проявлятися через підвищення м'язового тонусу (гіпертонією або спастикою) чи його пониженням (гіпотонією м'язів), неконтрольованими мимовільними рухами (гіперкінезами), порушенням рівноваги, координації, утримання положення тіла, що часто ускладнює розмовні функції, розвиток ковтання, ходи, та багато інших функцій.

Часто моторні порушення супроводжуються затримкою розумового розвитку, судомами, порушенням дихання, порушенням травлення та контролю за сечовиділенням і випорожненням кишечника, труднощами при прийомі їжі, частим карієсом, деформаціями скелету, проблеми зі слухом та зором, які в майбутньому формують розлади поведінки та труднощі в навчанні.

Вираженість цих порушень коливається в широких межах від дуже незначних, майже непомітних проявів до чітко виражених грубих порушень моторних функцій.

Хоча прояви вищезгаданих симптомів можуть збільшуватися або зменшуватися протягом часу, але загалом вважається, що це захворювання не прогресує і стан хворих не погіршується.

Інтелектуальна спроможність при дцп[ред. • ред. Код]

Багато осіб з церебральними паралічами мають нормальний, чи вище середнього рівень інтелекту. Але їхня здатність проявити свої інтелектуальні можливості може бути обмеженою через складності в спілкуванні. Всі діти з церебральними паралічами, незалежно від рівня інтелектуального розвитку, здатні суттєво розвивати свої можливості при відповідному лікуванні, фізичній реабілітації та логопедичній корекції.

Форми дцп[ред. • ред. Код]

Виділяють такі типи церебральних паралічів:

Спастичні (пірамідні) форми[ред. • ред. Код]

Характеризуються підвищенням м'язового тонусу, який є визначальним симптомом цього типу. М'язи є напруженими, тугими (спастичними), а рухи є незграбними чи взагалі неможливими.

В залежності від того, яка частина тіла вражається, спастичні форми ДЦП поділяються на такі:

• диплегія (обидві ноги)

• геміплегія (одна сторона тіла)

• тетраплегія (все тіло)

Спастичні форми є найпоширенішими, на них припадає біля 70-80% всіх випадків.

Дискінетична (екстрапірамідна) форма[ред. • ред. Код]

Проявляється порушенням координації рухів. Виділяють два основних її підтипи:

• Атетоїдна (гіперкінетична) форма виявляється за повільними або швидкими неконтрольованими рухами, які можуть проявлятися у будь-якій частині тіла. Включаючиобличчя, рот та язик. Приблизно 10-20% випадків ДЦП відносяться до цього типу.

• Атактична форма характеризується порушенням рівноваги та координації. Якщо такий хворий може ходити, то хода є невпевнена і хитка. Пацієнти з цією формою мають проблеми із виконанням швидких рухів та рухами, які вимагають точного контролю, як наприклад малювання олівцем. Така форма становить 5-10% випадків ДЦП.

Змішана форма[ред. • ред. Код]

Є комбінацією різних форм церебральних паралічів. Поширеним є поєднання спастичних форм з атетоїдними чи атактичними.

Причини виникнення дцп[ред. • ред. Код]

Існує безліч можливих причин появи дитячого церебрального паралічу, вони можуть з'явитись як під час вагітності, так і під час пологів.

Передчасні пологи — це серйозний фактор ризику розвитку дитячого церебрального паралічу, тому що під час таких пологів існує високий ризик крововиливу в мозок, який може призвести до розвитку церебрального паралічу. Недостатнє надходження кисню в мозок також може стати причиною розвитку церебрального паралічу.

Незважаючи на різноманітність причин ДЦП, у більшості випадків неможливо знайти точну причину його появи.

Порушення інтелекту

Інтелект - сума знань людини на даний момент і здатність в подальшому накопичувати їх та успішно використовувати.

Інтелект включає в себе сукупність таких пізнавальних процесів, як пам’ять, розумова працездатність, характер мислення, його адекватність ситуації, реальність, точність суджень і умовисновків.

Розрізняють три складових структури інтелекту:

• передумови інтелекту - увага, пам’ять, розумова працездатність, особливості мовного апарату.

• інтелектуальний інвентар - знання, отримані в процесі виховання, навчання, самоосвіти, а також власний досвід - ерудиція;

• власне інтелект - можливість відтворювати ту або іншу якість суджень, умовисновків.

Сам по собі запас знань не може свідчити в повній мірі про наявність або відсутність у того або іншого хворого ознак недоумства. Низький запас знань, як правило, є ознакою недоумства, високий же ще не є ознакою інтелекту. Саме в такому аспекті слід розглядати наявність однобічних здібностей (музичний талант, розвинена пам’ять) у осіб з низьким інтелектом. Розрізняють природжене недоумство (олігофренію) та набуте (деменцію).

Природжене недоумство (олігофренія) - характеризується затримкою розвитку інтелекту внаслідок причин, які діяли внутрішньоутробно або в ранньому дитинстві (до трьох років). В залежності від ступеню порушення інтелекту поділяється на дебільність, імбецильність та ідіотію.

Набуте недоумство (деменція) - є наслідком захворювань мозку або психічних хвороб і проявляться стійким зниженням пізнавальної діяльності. Буває тотальним (дифузним, глобарним), лакунарним, концентричним і транзиторним.

Тотальне недоумство характеризуєтся суцільним зниженням всіх форм пізнавальної діяльності і проявляться слабкістю інтелекту, пам’яті, уваги, зниженням почуттів (насамперед вищих) і волі. Цей тип недоумства спостерігається при старечому недоумстві, прогресивному паралічі та інших захворюваннях. Його наслідком є зниження рівня суджень, порушення критики, поведінки та руйнування ядра особистості.

Лакунарне недоумство характеризується зниженням пізнавальної діяльності з переважанням розладів пам’яті та уваги, внаслідок чого виникає зниження суджень. Ядро особистості, критика та поведінка довго залишаються непорушними. Цей тип недоумства спостерігається найчастіше при вогнищевих захворюваннях головного мозку.

За типом перебігу недоумство розділяється на:

1. прогредієнтне;

2. стаціонарне (травматичне, енцефалітичне);

3. регредієнтне (при судинних захворюваннях).

За динамікою недоумство має три фази (Блейлер):

1. переважання функціональних розладів над органічними. Клінічно спостерігаються широкі коливання інтелектуальної діяльності.

2. кристалізація недоумства - яскраво виступає органічна симптоматика.

3. термінальна - недоумство сягає крайнього ступеню і носить характер маразму.

Сколіо́з (грец. skoliosis — викривлення) — це захворювання опорно-рухового апарата, що характеризується викривленням хребта у фронтальній (боковій) площині з розворотом хребців (торсія) навколо своєї вертикальної осі, що веде до функціональних порушень у роботі органів грудної клітки, а також до косметичних дефектів.

Процес формування сколіотичної деформації — це результат взаємодії чинників, що порушують вертикальне положення хребта, й пристосовних реакцій, спрямованих на збереження вертикального положення.

Сколіоз починається та прогресує в юності, під час періоду посиленого зростання організму, наприклад, у пубертатний період. Приблизно у 80% усіх випадків причина виникнення викривлень невідома.

Зі збільшенням викривлення зростає тенденція до погіршення проблем загального стану здоров'я. Сильні сколіози є причиною деформації тулуба та його укорочення і призводять до зменшення об'єму грудної клітки і черевної порожнини.